Науково-практичний коментар до ст. 1 Господарського кодексу України

1. Цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб\’єктами господарювання, а також між цими суб\’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Коментар:

Господарський кодекс України починається із визначення предмета правового регулювання, який встановлює сукупність суспільних відносин, що ним регулюються. Ця сукупність складається із відносин, що виникають у процесі організації і здійснення господарської діяльності. Саме поняття господарської діяльності сформульовано у ст. 3 Кодексу.

У процесі господарської діяльності виникають різнорідні відносини між державними органами, суб\’єктами господарювання і споживачами із приводу суспільного виробництва і споживання, предметів і явищ оточуючого світу, що використовуються в такій діяльності. Правове регулювання у цій сфері охоплює множинність пов\’язаних між собою елементів (приватних і публічних), які знаходяться у відношеннях і зв\’язках між собою та складають певне цілісне утворення – господарську систему країни.

Економічна ринкова система є складним суспільним соціальним явищем. Будь-які господарські рішення (правочини) в цій системі взаємопов\’язані між собою та можуть впливати на всю ринкову систему як за рахунок масштабу таких рішень, так і внаслідок кількості певних рішень.

Принциповою рисою господарського законодавства є те, що воно регулює відносини, які виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності, що має системний професійний характер та зачіпає інтереси не тільки безпосередніх учасників, а й суспільства в цілому.

Функціональне застосування приватно-правових норм на певних етапах існування господарських відносин не відображає в цілому господарські відносини в масштабі, часі і наслідках та, відповідно, не дозволяє їх адекватно регулювати. Дрібне відхилення від вимог закону не може складати будь-якої загрози для суспільства, але системне застосування навіть не заборонених дій можуть призвести до зовсім інших наслідків

Особливістю підприємницької діяльності є той факт, що конкуренція, як економічне явище, є способом існування господарської ринкової системи, яку будують в Україні, та рушієм виникаючих господарських горизонтальних і вертикальних відносин. Вся господарська діяльність, як суспільні відносини, підпорядкована законам конкуренції, які мають публічний характер. Це – загальновизнаний факт. При цьому конкуренція у сучасному виді припускає не тільки змагання між суб\’єктами господарювання, що передбачає складні горизонтальні і вертикальні відносини, але й соціальний захист споживачів – фізичних осіб, господарської системи (суспільного господарського порядку) в цілому.

Суспільні економічні господарські відносини на певних стадіях існування внаслідок здійснення правочинів та інших юридичних фактів стосовно учасників у сфері господарювання перетворюється в правові відносини.

Оформлення господарських відносин на певних стадіях їх руху як приватно-правових ні в якому випадку не відображає їх місця і значення у межах ринку. Такі відносини підлягають оцінці і врегулюванню з огляду на специфіку господарської діяльності, взаємозв\’язок виникаючих юридичних фактів з іншими ланцюжками і процесами у господарській системі, на обов\’язки, покладені державою на суб\’єктів господарювання при здійсненні господарської діяльності з метою забезпечення конкуренції, захисту споживачів, підтримання господарського правового порядку.

Правове регулювання господарської діяльності та складних господарських відносин, які проходять різні стадії існування та передбачають різні види правових відносин, потребує різноманітних методів та засобів регулювання. При цьому беззаперечним є факт інтеграції певних приватно-правових норм, зокрема норм цивільного права, у господарське законодавство – як прояв узагальненої регламентації спільних рис і процесів, що притаманні певним групам суспільних відносин.

Головними чинниками, з приводу яких виникають відносини в господарській сфері, є отримання прибутку підприємцями, як специфічного матеріального блага та результату господарської діяльності, і задоволення споживчого попиту, соціального захисту та безпеки споживачів. Саме ці два взаємозв\’язаних фактори, які є головними чинниками конкуренції, визначають спрямованість і зміст господарської діяльності та виникаючих господарських відносин. Ці фактори породжують певні соціальні факти, які визначають особливості, специфіку розвитку господарського законодавства та необхідність втручання держави. Вони не мають ваги в цивільних відносинах.

Законодавством встановлено особливий порядок легітимації суб\’єктів господарської (підприємницької) діяльності шляхом реєстрації, ліцензування і патентування, особливий порядок введення в господарський (цивільний) товарообіг продуктів господарської діяльності шляхом стандартизації та сертифікації. Нормативними актами імперативно встановлюються правила та порядок здійснення певних видів господарської діяльності, наприклад фінансової, щодо цінних паперів, торгової діяльності та ін.

Це пов\’язано із забезпеченням господарського правового порядку, реалізацією основних напрямів економічної політики держави, виконанням функцій контролю та нагляду за господарською діяльністю, орієнтацією господарських відносин на ринки.

Суспільство завжди являє собою певну цілісність, систему, структуру якої складають інституціоналізовані внутрішні зв\’язки (відносини), що виникають між членами суспільства безпосередньо або через соціальні інститути, одними з яких є інститути господарського права і господарського законодавства. Ці зв\’язки, що виникають у процесі господарської діяльності, спрямовані як на задоволення особистих (приватних) інтересів членів суспільства, так і на підтримання господарської системи країни в цілому. Тому вони потребують окремого специфічного правового регулювання.