Науково-практичний коментар до ст. 42 Господарського кодексу України | Адвокат Прокопенко Вадим, г. Киев

Науково-практичний коментар до ст. 42 Господарського кодексу України

Науково-практичний коментар до ст. 42 Господарського кодексу України

Стаття 42. Підприємництво як вид господарської діяльності
 
1. Підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб\’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Коментар:
 
Згідно з частиною другою статті 3 Кодексу існують два різновиди господарської діяль­ності: комерційна (підприємницька) та некомерційна.
Підприємницька діяльність є таким видом господарської діяльності, який розвивається на ринкових засадах. Саме ринкове господарство, як відомо, пройшло декілька етапів розвитку: від повної незалежності, свободи суб\’єктів такої діяльності від будь-якого втручання дер­жави до початку активного вторгнення держави та регулювання діяльності підприємців у період розвинутого капіталізму (кінець XIX ст.). І якщо раніше така діяльність переважно мала назву торговельної, то у період промислової революції вона стала більшою за обсягом, поширивши свою сферу також на процес виробництва товарів, виконання робіт та надання послуг.
Підприємництво – найбільш розгалужений та поширений у світовій та вітчизняній практи­ці вид господарської діяльності. У ньому присутні всі ознаки саме господарської діяльності (див. ст. З Кодексу та коментар до неї), і водночас воно має свої специфічні риси (ознаки).
Визначення підприємницької діяльності, що міститься у даній статті Кодексу, є поши­реним у господарському законодавстві. Воно відбиває найбільш характерні риси цього виду господарської діяльності. У той же час воно не є повним, як є неповними (збіднілими) пере­важна більшість відомих визначень у законодавстві. Щодо даного визначення підприєм­ницької діяльності, то в ньому відсутня, на наш погляд, вельми суттєва ознака цієї діяльно­сті — її тісний зв\’язок з державним регулюванням. Держава не може стояти осторонь від процесів, що відбуваються у цій сфері. Вона змушена виконувати цю функцію, оскільки під­приємці, реалізуючи свій приватний інтерес, можуть спричиняти і часто-густо спричиняють на практиці шкоду суспільному інтересу. Тому держава у процесі такої регламентації утвер­джує публічні засади, суспільний інтерес, одночасно узгоджуючи його з приватним інтере­сом підприємців.
Виходячи з цього можна уявити собі, що законодавство, яке регулює відносини у сфері підприємництва, є досить складним за своєю структурою і змістом. З іншого боку, неважко зрозуміти, наскільки хибним був би шлях врегулювання цих відносин окремими частинами та й ще різними галузями права (цивільним, адміністративним, фінансовим, податковим та іншими). Таким чином, відносини у сфері підприємницької діяльності об\’єктивно потребу­ють системного правового регулювання, що базується на гармонійному поєднанні приват­них і публічних інтересів.
 
Крім цього, додамо наступне. 
Дана стаття дає легальне визначення підприємництва (підприємницької діяльності) як одного із видів господарської діяльності, що визначено ч. 2 ст. 3 Кодексу. У широкому розумінні підприємництво – це сфера суспільних відносин, заснована на економічній ефективності, раціональному використанні організаційних та фінансових ресурсів, орієнтованості на матеріально-технічний розвиток тощо.
Як і будь-яка діяльність, підприємницька діяльність характеризується рядом ознак, основні з яких знайшли своє відображення в даній статті. Так, виділяють наступні ознаки підприємництва:
1) самостійність та ініціативність, що відображається перш за все в нормі ст. 43 Кодексу, яка передбачає, що підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку діяльність, не заборонену законом. По-друге, саме підприємці свідомо ставлять себе в таке становище, коли вони персонально відповідають за успіх або невдачу своєї діяльності;
2) систематичність, що передбачає здійснення такої діяльності постійно, регулярно та на професійній основі;
3) ризиковий характер, що передбачає економічну самостійність підприємця і тісно пов\’язану з цим відповідальність за результати своєї діяльності;
4) спрямування на отримання прибутку – основна ознака підприємництва, оскільки визначає безпосередньо мету, задля якої здійснюється така діяльність.
Слід мати на увазі, що шляхом до початку підприємницької діяльності є державна реєстрація в якості суб\’єкта підприємницької діяльності, в порядку, визначеному законодавством.