Науково-практичний коментар до ст. 186 Господарського кодексу України | Адвокат Прокопенко Вадим, г. Киев

Науково-практичний коментар до ст. 186 Господарського кодексу України

Науково-практичний коментар до ст. 186 Господарського кодексу України

Стаття 186. Укладання організаційно-господарських договорів
 
1. Договірне оформлення організаційно-господарських зобов\’язань може здійснюватися учасниками господарських відносин як на основі вільного волевиявлення сторін, так і на основі примірних договорів, якщо укладання таких договорів передбачено відповідними нормативно-правовими актами. Спрощений спосіб укладання організаційно-господарських договорів не допускається.
Коментар:
1. Акти нормативно-правового регулювання господарської діяльності, зокрема ГК України, не містять визначення організаційно-господарського договору. Стаття 179 ГК визначає господарський договір як підставу виникнення майново-господарських зобов\’язань. З урахуванням визначення терміна \”договір\” у ст. 626 ЦК України та визначення організаційно-господарського зобов\’язання (див. ст. 176 ГК) можна дійти висновку, що організаційно-господарський договір – це домовленість двох або більше суб\’єктів організаційно-господарських відносин, спрямована на виникнення прав і обов\’язків у сфері управління господарською діяльністю.
Суб\’єктивний склад організаційно-господарських зобов\’язань визначений у ч. 2 ст. 176 ГК. Слід відзначити, що суб\’єктивний склад організаційно-господарського договору може відрізнятись від наведеного переліку. Так, наприклад, договір між засновниками товариства (об\’єднання) визначає організаційно-господарські зобов\’язання засновників (власників, учасників), засновуваного суб\’єкта та його органів управління. При цьому останні не є учасниками такого договору.
Крім засновницьких, до організаційно-господарських договорів можна віднести договори із управління господарською діяльністю у державному та комунальному секторах економіки (див. ст. 22, 24 ГК); договори, що мають місце в організації управління діяльністю об\’єднань підприємств (див. ст. 118 – 127 ГК); договори про спільну діяльність. Останні також є організаційно-господарськими з урахуванням віднесення законодавцем спільної діяльності до відносин із організації господарської діяльності у ч. 4 ст. 176 ГК.
Згідно з роз\’ясненнями Вищого арбітражного суду України \”Про деякі питання практики вирішення спорів, пов\’язаних з укладанням та виконанням договорів про сумісну діяльність\” від 28.04.95 р. N 02-5/302, договором про сумісну діяльність, крім іншого, опосередковуються взаємовідносини виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, місцевих державних адміністрацій з розташованими на відповідній території підприємствами, установами та організаціями щодо залучення (об\’єднання) їх коштів, а також бюджетних коштів на будівництво, розширення, ремонт і утримання на пайових засадах об\’єктів соціальної і виробничої інфраструктури, вирішення інших питань, що стосуються спільних інтересів територіальних громад (пункти 5, 6 ч. 1 ст. 28; п. 4 ч. 1 ст. 31; п. 6 ч. 1 ст. 44 Закону України \”Про місцеве самоврядування в Україні\”). Сумісна діяльність може також здійснюватися шляхом інвестування відповідно до Закону України \”Про інвестиційну діяльність\” та Закону України \”Про режим іноземного інвестування\”.
Таким чином, сторони організаційно-господарського договору можуть знаходитись у відносинах підпорядкування, а також бути юридично рівними, зважаючи на невичерпність переліку суб\’єктів організаційно-господарських зобов\’язань у ч. 2 ст. 176 ГК.
На ці та інші договори, що є підставою виникнення зобов\’язань із організації та управління господарською діяльністю, поширюється порядок укладення, передбачений коментованою статтею.
Укладення організаційно-господарського договору передбачає погодження його сторонами умов здійснення управління господарською діяльністю. Визначення цих умов може відбуватись на основі вільного волевиявлення сторін, що означає їх право самостійно формувати зміст договору, передбачаючи в ньому будь-які взаємні організаційно-господарські зобов\’язання, що не суперечать законодавству.
Також може мати місце визначення умов договору на основі примірного договору, якщо укладення таких договорів передбачено відповідними нормативно-правовими актами. Слід відзначити, що згідно з ч. 4 ст. 179 ГК примірні договори мають рекомендаційний характер і сторони вправі їх змінювати або доповнювати. Крім того, коментована стаття надає сторонам організаційно-господарського договору право використовувати примірний договір для визначення умов своєї угоди, але не зобов\’язує це робити. Отже, навіть за наявності затвердженого нормативно-правовим актом примірного договору сторони можуть вільно визначити зміст організаційно-господарського договору.
У будь-якому випадку зміст організаційно-господарського договору має бути зафіксований у формі єдиного документа. Імперативний припис норми виключає спрощений порядок укладення договору, тобто не може мати місце обмін листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами, підтвердженням прийняття до виконання замовлення (вказівок).
У той же час закон (ч. 3 ст. 176 ГК) вказує на те, що організаційно-господарські зобов\’язання можуть виникати з договору або набувати форми договору. Це означає, що такі спрощені способи визначення прав і обов\’язків можуть спричинити виникнення організаційно-господарських зобов\’язань. Наприклад, організаційно-господарське зобов\’язання може виникнути із акта управління господарською діяльністю (така підстава виникнення зобов\’язань прямо встановлена у ст. 174 ГК), що має односторонній характер і не виражає домовленість сторін, притаманну для договору. У подальшому такі організаційно-господарські зобов\’язання можуть бути закріплені у формі організаційно-господарського договору, однак для набуття зобов\’язаннями форми договору необхідним є складення єдиного документа.