Науково-практичний коментар до ст. 230 Господарського кодексу України

1. Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов\’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов\’язання.

2. Суб\’єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Коментар:

1. Однією із форм господарсько-правової відповідальності є штрафні санкції, що покладаються на контрагента за невиконання чи неналежне виконання взятого на себе зобов\’язання.

Термін \”санкція\” походить від латинського – sanctio: найсуворіша постанова. У законодавстві та науковій літературі під \”штрафними санкціями\” розуміють саме відшкодування збитків. Господарський кодекс України (далі – ГК України) під штрафними санкціями розуміє господарські санкції у виді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов\’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов\’язання.

Разом з відшкодуванням збитків особа, яка порушила господарське зобов\’язання або правила здійснення господарської діяльності, зобов\’язана сплатити стороні, права якої порушено, штрафні санкції (варіант – штрафні санкції у виді грошової суми (ст. 230 ГК України)). Тобто у правопорушника виникає так звана штрафна відповідальність. Штрафна відповідальність, на відміну від відповідальності за завдання збитків, має передусім караючу, а не компенсаційну функцію.

Стягнення штрафних санкцій є своєрідним покаранням за допущене правопорушення.

Таким чином, штрафні санкції:

а) завжди застосовуються у виді грошової суми;

б) підставою застосування штрафних санкцій є:

– порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності;

– невиконання або неналежне виконання господарського зобов\’язання.

У частині 1 цієї статті законодавець зазначає, що штрафні санкції це, зокрема, господарські санкції у виді грошової суми, та надає їх виключний перелік, а саме: неустойка, штраф, пеня.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов\’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов\’язання за кожен день прострочення виконання.

Стаття 549 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) передбачає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов\’язання.

У фаховій літературі відмічається подвійна правова природа неустойки, яка одночасно є і способом забезпечення виконання зобов\’язань, і мірою відповідальності. Водночас слід зазначити, що основне призначення неустойки стимулювати боржника до належного здійснення господарської діяльності, виконання взятих на себе господарських зобов\’язань.

Форма сплати грошової суми зазначена у ст. 230 ГК України – неустойка, штраф, пеня – не дозволяє зробити висновок про співвідношення цих санкцій. Існує думка, що це окремі три види санкцій. Така думка не єдина серед науковців і досить спірна.

2. Учасниками відносин у сфері господарювання є особи, перелічені у ст. 2 ГК України, зокрема це: суб\’єкти господарювання (провідний учасник відносин у сфері господарювання; має особливий правовий статус, тому що безпосередньо здійснює господарську діяльність).

Поняття суб\’єкта господарювання обґрунтоване теорією господарювання, яка виходить з того, що суб\’єктами господарювання є учасники господарських відносин, тобто організації та їхні структурні підрозділи. Серед організацій – суб\’єктів господарювання можна виділити:

а) організації, які у вигляді професійного промислу виробляють і реалізують для суспільних (не власних) потреб продукцію, виконують роботи, надають послуги;

б) організації – споживачі результатів господарської діяльності;

в) організації, що здійснюють професійну управлінську діяльність в економіці.

Отже, суб\’єкти господарювання – це організації, які на основі юридично відокремленого майна в межах своєї господарської компетенції безпосередньо здійснюють господарську діяльність (і використання її результатів) або управлінську діяльність в економіці;

г) споживачі, якими відповідно до ст. 1 Закону України \”Про природні монополії\” є фізична або юридична особа, що придбаває товар;

д) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб\’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.