Науково-практичний коментар до ст. 231 Господарського кодексу України

1. Законом щодо окремих видів зобов\’язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

2. У разі якщо порушено господарське зобов\’язання, в якому хоча б одна сторона є суб\’єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов\’язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов\’язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов\’язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов\’язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

3. Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов\’язань, зазначених у частині другій цієї статті.

4. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов\’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов\’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

5. У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов\’язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.

6. Штрафні санкції за порушення грошових зобов\’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

7. Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов\’язань, визначається відповідним суб\’єктом господарювання – господарською організацією.

Коментар:

1. Частина 1 вказує на імперативний (обов\’язковий, що не підлягає змінам у договірному порядку) характер статті закону, якщо у ній встановлений розмір штрафних санкцій по окремих видах зобов\’язань.

Питання визначення розміру, згідно з яким стягуються штрафні санкції, є дуже важливим. Цей розмір може бути визначено як у законі, так і в договорі. На відміну від визначення розміру заподіяних збитків, де діють оціночні категорії, штрафні санкції суворо прив\’язані до суми невиконаного зобов\’язання або до днів прострочення, чи до відсоткового співвідношення.

За загальним правилом, якщо законом визначено розмір штрафних санкцій, змінити його за погодженням сторін (угодою сторін) не можна, і такі зміни будуть вважатися нікчемними. Так, за невиконання грошових зобов\’язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Але, відповідно до Закону України \”Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов\’язань\”, ця пеня не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Так, наприклад (виняток із правила ч. 2 ст. 551 ЦК України, що допускає збільшення договором розміру неустойки, встановленої законом, передбачається ч. 1 ст. 231 ГК України стосовно окремих видів господарських зобов\’язань), законом може бути встановлено розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У силу спеціального правила ч. 1 ст. 23 Закону України \”Про залізничний транспорт\” відповідальність, у тому числі в виді неустойки, може встановлюватися Статутом залізниць. Стаття 105 Статуту залізниць встановлює, що залізниці, вантажовідправники, вантажоодержувачі, пасажири, транспортні, експедиторські і посередницькі організації несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених цим Статутом та окремими договорами. Називати матеріальною відповідальність у виді відшкодування збитків, завданих незбереженням вантажу при перевезеннях, та сплати неустойки – це в традиції національного транспортного законодавства. Тому наведене положення ст. 105 Статуту залізниць поширюється і на неустойку. Отже, неустойка у сфері чинності Статуту залізниць може встановлюватися цим Статутом і договорами, але не будь-якими, а лише окремими. Такими в ст. 22 та ст. 63 Статуту залізниць визнаються договори про виконання залізницею додаткових операцій, пов\’язаних з перевезенням вантажів, та договори про перевезення вантажів на особливих умовах. За іншими договорами неустойка у сфері дії Статуту залізниць не може ані збільшуватись, ані зменшуватись.

Важливим питанням ч. 1 коментованої статті є визначення терміна \”закон\”, що застосовується у даній нормі. Стаття 199 ГК України зазначає, що виконання господарських зобов\’язань забезпечуються заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. Таким чином, термін \”закон\” слід розуміти як нормативний акт вищої юридичної сили.

2. Особливу увагу Господарський кодекс приділяє тим відносинам, де зачіпають інтереси держави. Зокрема, ч. 2 коментованої статті визначено коло господарських правовідносин, де застосовуються саме уніфіковані штрафні санкції, якщо інше не передбачено законом чи договором. Так, наприклад, у постанові Верховного Суду України від 30.05.2006 р. про стягнення штрафних санкцій підтверджено правильність застосування законодавства. Зокрема, у ньому сказано, що \”у разі, якщо відповідач належить до державного сектора економіки, то пеня нараховується згідно з вимогами та у розмірі, встановлених ст. 231 цього Кодексу\”. Дані санкції можуть бути застосовані за наявності двох умов:

а) вони підлягають застосуванню у разі скоєння господарського правопорушення, в якому хоча б одна сторона є суб\’єктом господарювання, що належать до державного сектора економіки, або якщо виконання зобов\’язання фінансується за рахунок державного кредиту;

б) вони підлягають застосуванню тільки за два види правопорушень, а саме:

– за порушення умов зобов\’язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) – стягується штраф у розмірі 20 відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

– за порушення строків виконання зобов\’язання – стягується пеня в розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

3. Частина 3 даної статті передбачає певні особливості встановлення санкцій за порушення господарського зобов\’язання, в якому хоча б одна сторона є суб\’єктом господарювання, що належить до державного сектору економіки, або за порушення, пов\’язане з виконанням державного контракту, або якщо виконання зобов\’язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту.

4. За загальним правилом розмір штрафних санкцій передбачається законом чи договором. Пріоритет у визначенні розміру санкцій надається закону. Коли розмір штрафних санкцій законом не визначено, вони застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Частина 4 коментованої статті передбачає різні способи встановлення розміру санкцій договором:

– у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов\’язання;

– у певній, визначеній грошовій сумі;

– у відсотковому відношенні до суми зобов\’язання незалежно від ступеня його виконання;

– у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

5. Укладаючи господарський договір, сторони можуть визначати зміст договору, керуючись вільним волевиявленням. Тобто сторони мають право погоджувати будь-які умови договору, які не суперечать законодавству, зокрема, на свій розсуд.

Однак законодавець ч. 5 цієї статті надає право заінтересованій стороні, у разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення розміру штрафних санкцій за порушення зобов\’язання звернутися до суду з заявою про вирішення спору.

6. Частиною 6 передбачається, що штрафні санкції за порушення грошових зобов\’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачений законом або договором. Іншими словами, за період прострочення виконання грошового зобов\’язання особа повинна сплатити пеню за кожен день прострочи у розмірі, що дорівнює розміру облікової ставки Національного банку України. Крім того, пеня нараховується за весь час прострочення, тобто з моменту, коли зобов\’язання мало бути виконаним, і до моменту його фактичного виконання. Проте слід мати на увазі, що Законом України \”Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов\’язань\” від 22.11.96 р. граничний розмір пені, який сплачує платник за прострочку платежу, не може бути встановлений за домовленістю сторін більшим від подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У даному випадку слід звернути увагу на наступне. Цим Законом встановлюється обмеження розміру пені за грошовими зобов\’язаннями подвійним розміром облікової ставки Національного банку України. У багатьох договорах встановлюються неустойки, які в багато разів перевищують усі розумні межі, наприклад 5 – 10 відсотків від суми заборгованості за кожен день затримки оплати товарів, робіт або послуг. Встановлення обмеження пені, яка нараховується на грошове зобов\’язання, вважаємо позитивним досягненням. Проте не слід забувати, що, як зазначалося, нерозумно високий розмір пені може встановлюватися також за невиконання інших, негрошових зобов\’язань.

Зберігає чинність і спеціальне правило ст. 1 Закону України \”Про відповідальність суб\’єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій\”. Відповідно до нього загальний розмір пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу. Цей граничний розмір неустойки не може бути збільшений договором.

Так, наприклад, судова практика Вищого господарського суду України свідчить, що відповідно до Закону України \”Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов\’язань\” розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня. Таким чином, існує колізія нормативних актів з приводу розміру пені, яка підлягає стягненню в даному випадку.

Згідно з преамбулою Закону України \”Про відповідальність суб\’єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій\” встановлюється відповідальність суб\’єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій.

У той же час Закон України \”Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов\’язань\” (згідно з його преамбулою) регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов\’язань. Суб\’єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи – суб\’єкти підприємницької діяльності.

Таким чином, застосуванню підлягає Закон України \”Про відповідальність суб\’єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій\”, оскільки він є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює ці відносини.

Яким би способом не визначався в договорі розмір неустойки, він не може перевищувати той розмір, який встановлений законом як граничний (якщо він встановлений). Так, якщо Законом України \”Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов\’язань\” встановлений граничний розмір пені за прострочення платежу – не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня (від суми простроченого платежу, включаючи податок на додану вартість та інші види податків), то угода сторін про встановлення більшого розміру пені буде недійсною через перевищення встановленого названим Законом граничного розміру пені. Цей граничний розмір пені не може перевищувати встановленого (за сумою) й тоді, коли сторони в договорі за прострочення виконання грошового зобов\’язання встановили не пеню, а штраф. Наприклад, договором встановлено штраф за прострочення виконання грошового зобов\’язання в розмірі 5 відсотків суми простроченого платежу. Сума платежу – 5000 грн., сума штрафу складе 250 грн. Однак у разі прийняття рішення по суті суд повинен перевірити, чи не перевищується при цьому граничний розмір пені, встановлений ч. 2 ст. 343 ГК України і Законом України \”Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов\’язань\”. Для цього слід визначити суму пені на випадок, якщо її розмір дорівнює подвійній обліковій ставці Національного банку України. Якщо сума пені, обчислена на основі граничного її розміру, перевищує розмір неустойки, встановлений договором, встановлена договором неустойка стягується повністю. Якщо ж гранична сума пені є меншою, ніж неустойка, сума неустойки, що випливає з договору (250 грн.), не може бути стягнена повністю. Буде стягнена лише сума неустойки, яка не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Розмір пені за прострочення виконання грошового зобов\’язання обмежений подвійною обліковою ставкою Національного банку України, а в цих межах повинен визначатися договором. Звичайно в договорах розмір цієї пені вказується на рівні граничного розміру, встановленого названим Законом. Якщо пеня встановлена в розмірі, меншому від подвійної облікової ставки НБУ, застосовується розмір пені, що дорівнює подвійній обліковій ставці НБУ. Умова про пеню в такому випадку не може бути визнана повністю недійсною лише тому, що встановлений договором розмір пені перевищує встановлену законом межу.

7. Частина 7 визначає розмір штрафних санкцій, котрі застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов\’язань. Визначаються вони відповідним суб\’єктом господарювання, зокрема господарською організацією.

Ця частина передбачає, що внутрішньогосподарськими є відносини, які складаються між структурними підрозділами суб\’єкта господарювання, та відносини суб\’єкта господарювання з його структурними підрозділами.

Внутрішньогосподарський статус структурних підрозділів підприємства, їх функції, права та обов\’язки визначаються локальними нормативно-правовими актами підприємства – положеннями про них, що зазвичай затверджуються органами управління самого підприємства в порядку, передбаченому установчими документами, статутом.

Застосування цих положень покликано сприяти зміцненню виробничої, господарської і фінансової дисципліни, підвищенню відповідальності за доручену ділянку роботи, ліквідації паралелізму і дублюванню в роботі.

Отже, встановлення порядку застосування штрафних санкцій у внутрішньогосподарських відносинах та їх розміру ГК України відносить до компетенції самого суб\’єкта господарювання – господарської організації.