Науково-практичний коментар до ст. 236 Господарського кодексу України

1. У господарських договорах сторони можуть передбачати використання таких видів оперативно-господарських санкцій:

1) одностороння відмова від виконання свого зобов\’язання управненою стороною, із звільненням її від відповідальності за це – у разі порушення зобов\’язання другою стороною;

відмова від оплати за зобов\’язанням, яке виконано неналежним чином або достроково виконано боржником без згоди другої сторони;

відстрочення відвантаження продукції чи виконання робіт внаслідок прострочення виставлення акредитива платником, припинення видачі банківських позичок тощо;

2) відмова управненої сторони зобов\’язання від прийняття подальшого виконання зобов\’язання, порушеного другою стороною, або повернення в односторонньому порядку виконаного кредитором за зобов\’язанням (списання з рахунку боржника в безакцептному порядку коштів, сплачених за неякісну продукцію, тощо);

3) встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій належного виконання зобов\’язань стороною, яка порушила зобов\’язання: зміна порядку оплати продукції (робіт, послуг), переведення платника на попередню оплату продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх якості тощо;

4) відмова від встановлення на майбутнє господарських відносин із стороною, яка порушує зобов\’язання.

2. Перелік оперативно-господарських санкцій, встановлений у частині першій цієї статті, не є вичерпним. Сторони можуть передбачити у договорі також інші оперативно-господарські санкції.

Коментар:

1. За загальним правилом, одностороння відмова від виконання зобов\’язання не допускається, крім випадків, передбачених законом. ГК України встановлює випадки, коли сторони можуть застосовувати односторонню відмову від виконання зобов\’язання як оперативно-господарську санкцію.

Оперативно-господарські санкції за своєю спрямованістю поділяються на два види. До першого належать санкції, спрямовані на одностороннє припинення правовідносин в інтересах сторони, чиї права порушено. Такі санкції можуть виражатися у виді односторонньої повної чи часткової відмови від виконання договору, а також у відмові від прийняття виконання та від зустрічного виконання. Другий вид оперативних санкцій становлять ті, що спрямовані на зміну правовідносин (переведення несправного платника на акредитивну форму розрахунків чи на попередню оплату продукції).

Частиною 1 коментованої статті передбачені такі оперативно-господарські санкції:

1) одностороння відмова від виконання свого зобов\’язання управненою стороною, зі звільненням її від відповідальності за це у разі порушення зобов\’язання іншої стороною;

– відмова від оплати за зобов\’язанням, яке виконано неналежним чином або достроково виконано боржником без згоди іншої сторони;

– відстрочення відвантаження продукції чи виконання робіт внаслідок прострочення виставлення акредитива платником, припинення видачі банківських позичок тощо;

2) відмова управненої сторони зобов\’язання від прийняття подальшого виконання зобов\’язання, порушеного іншою стороною, або повернення в односторонньому порядку виконаного кредитором за зобов\’язанням;

3) встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій належного виконання зобов\’язань стороною, яка порушила зобов\’язання: зміна порядку оплати продукції (робіт, послуг), переведення платника на попередню оплату продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх (її) якості тощо;

4) відмова від встановлення на майбутнє господарських відносин зі стороною, яка порушує зобов\’язання.

Ознакою оперативно-господарських санкцій, передбачених п. 1 коментованої статті, є негайне їх застосування за фактом порушення.

Пункт 2 статті закріплює можливість безакцептного списання коштів з рахунка боржника. Застосування санкцій можливе лише з урахуванням положень ст. 1071 ЦК України – грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом. В останньому випадку йдеться про застосування так званого договірного списання коштів з рахунка боржника, що передбачено у ст. 26 Закону України \”Про платіжні системи та переказ коштів в Україні\”, де зазначається, що платник, при укладенні договорів із банком має право передбачити договірне списання коштів зі своїх рахунків на користь банку платника та/або третіх осіб. Умови договору на договірне списання повинні передбачати: обсяг інформації, достатній для належного виконання такого списання банком, що обслуговує платника (обставини, за яких банк має здійснити (здійснювати) договірне списання; найменування отримувача та банку-отримувача; реквізити рахунка, з якого має здійснюватися договірне списання; реквізити договору між платником та отримувачем (за наявності договору), що передбачає право отримувача на договірне списання); перелік документів, що мають бути представлені отримувачем в обслуговуючий платника банк (якщо платник та отримувач домовилися про надання цих документів до банку платника), тощо. Договірне списання здійснюється за платіжною вимогою отримувача або за меморіальним ордером, оформленим банком.

Отже, безакцептне списання з рахунка, у тому числі і як оперативно-господарська санкція, не може застосовуватися без узгодження цього питання з банком, що обслуговує відповідний рахунок.

У Цивільному кодексі України як умовний аналог оперативно-господарських санкцій можуть розглядатися положення ст. 615, 651 (одностороння відмова від зобов\’язання) та деякі інші.

Конфіскація – це безоплатне вилучення у доход бюджету майна (коштів) суб\’єкта господарювання – правопорушника у випадках, прямо передбачених законом. Конфіскацію застосовують у разі:

– виконання угод, укладених з метою, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства (конфіскації підлягає все одержане винними сторонами/стороною за такою угодою);

– здійснення комерційним банком забороненої законом виробничої діяльності;

– у сфері антимонопольного регулювання та в разі недобросовісної конкуренції;

– у сфері ціноутворення (зокрема, щодо підприємств-монополістів, ціни на продукцію яких регулює держава) та в деяких інших випадках.

Юридичною підставою застосування конфіскації є лише закон. Фактичні підстави – протиправна поведінка, а в разі здійснення угоди, укладеної з метою, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, ще й вина (прямий умисел).

Пункт 3 частини 1 коментованої статті закріплює можливість внесення змін до договору в односторонньому порядку. За загальним правилом, для внесення змін до договору необхідне волевиявлення обох сторін. Оскільки сторони в договорі передбачили можливість застосування такого виду оперативно-господарських санкцій, як встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій належного виконання зобов\’язань, вважається, що таким чином вони дали свою згоду на її застосування.

Якщо сторони передбачили такий вид оперативно-господарських санкцій, як відмову від встановлення на майбутнє господарських відносин із стороною, яка порушила зобов\’язання, то при застосуванні вказаної санкції необхідно повідомити іншу сторону.

2. Норма ч. 2 фіксує, що обов\’язки у господарських відносинах можуть бути порушені обома сторонами. Особливістю даної статті є те, що і кредитор, і боржник у разі невиконання другою стороною зобов\’язання у визначені договором строки або в разі виконання його неналежним чином набувають права відмовитися від своїх обов\’язків чи відстрочити їх виконання. При цьому сторона не несе відповідальності за свої дії.

Перелік санкцій не є вичерпним, тому сторони можуть передбачити у договорі інші оперативно-господарські санкції.