Науково-практичний коментар до ст. 307 Господарського кодексу України

1. За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов\’язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов\’язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

2. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов\’язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

3. Вантажовідправник і перевізник у разі необхідності здійснення систематичних впродовж певного строку перевезень вантажів можуть укласти довгостроковий договір, за яким перевізник зобов\’язується у встановлені строки приймати, а вантажовідправник – подавати до перевезення вантажі у погодженому сторонами обсязі.

4. Залежно від виду транспорту, яким передбачається систематичне перевезення вантажів, укладаються такі довгострокові договори: довгостроковий – на залізничному і морському транспорті, навігаційний – на річковому транспорті (внутрішньому флоті), спеціальний – на повітряному транспорті, річний – на автомобільному транспорті. Порядок укладення довгострокових договорів встановлюється відповідними транспортними кодексами, транспортними статутами або правилами перевезень.

5. Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб\’єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов\’язань.

Коментар:

1. Підставою виникнення господарських зобов\’язань з перевезення вантажів є договір перевезення вантажу.

Договір перевезення вантажу є різновидом договірних зобов\’язань, що виникають у зв\’язку із перевезенням (поряд з договорами перевезення пасажирів, пошти тощо). Правова сутність цього договору полягає в тому, що він опосередковує відносини суб\’єктів господарювання з надання одного із видів транспортних послуг – перевезення вантажів і містить зобов\’язання сторін, що виникають у зв\’язку із здійсненням одного із видів господарської діяльності – переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання тим чи іншим видом транспорту.

Слід зазначити такі правові ознаки договору перевезення вантажу:

– це – багатосторонній господарський договір, сторонами якого є вантажовідправник, перевізник і вантажоодержувач;

– договір визначає майново-господарські зобов\’язання сторін, що виникають при здійсненні одного із видів господарської діяльності – перевезенні вантажів;

– оплатність договору пояснюється тим, що цей вид транспортної послуги надається за винагороду, тобто за плату за перевезення вантажів;

– за способом укладення договір є реальним, тому що момент його укладення співпадає з моментом прийняття вантажу до перевезення;

– це – строковий господарський договір, оскільки він пов\’язаний з виконанням зобов\’язань сторонами у встановлений законодавством чи договором строк.

В окремих випадках цей договір може бути похідним від довгострокового договору перевезення вантажів, який укладається в разі здійснення систематичних вантажних перевезень упродовж певного строку, та/або може бути підставою для укладення інших господарських транспортних договорів (транспортної експедиції, агентування тощо).

2. Господарським кодексом України передбачено укладення договору перевезення вантажу у письмовій формі.

Процес укладення цього договору супроводжує встановлений законодавством порядок документального оформлення перевезення вантажу. Цей порядок має певні особливості на кожному виді транспорту, застосовується щодо всіх стадій процесу перевезення вантажу і передбачає оформлення відповідних транспортних документів.

Транспортні документи, що підтверджують укладення договорів перевезення вантажів, прийнято називати перевізними документами.

Накладна застосовується при перевезеннях вантажів автомобільним, залізничним, морським, річковим транспортом та під час перевезень у прямому змішаному сполученні. Цей перевізний документ супроводжує вантаж на всьому шляху слідування до пункту призначення і разом з вантажем видається вантажоодержувачеві.

На автомобільному транспорті вантажовідправник повинен подати автотранспортному підприємству або організації товарно-транспортні накладні на вантажі товарного характеру, що пред\’являються до перевезення, а на вантажі нетоварного характеру, по яких не ведеться складський облік товарно-матеріальних цінностей, але організовано облік шляхом заміру, зважування, геодезичного заміру, – акти заміру (зважування). Товарно-транспортні накладні і акти заміру (зважування) є основними транспортними документами, які визначають взаємовідносини між вантажовідправниками, вантажоодержувачами та автотранспортними підприємствами і організаціями.

Під час перевезення вантажів повітряним транспортом видається вантажна накладна. Вантажна накладна складається вантажовідправником у трьох примірниках. Вантажовідправник відповідає за достовірність відомостей стосовно вантажу, які він заявив або від його імені було внесено до вантажної накладної (Правила міжнародних повітряних перевезень пасажирів, багажу і вантажів).

На внутрішньому водному транспорті вантажовідправник зобов\’язаний водночас з поданням вантажу надати перевізнику накладну. Ця накладна підписується вантажовідправником, супроводжує вантаж на всьому шляху слідування і разом з вантажем видається вантажоодержувачу в пункті призначення. Прийняття вантажу до перевезення засвідчується видачею вантажовідправнику квитанції. Накладні і квитанції складаються на ім\’я визначених вантажоодержувачів (п. 67 Статуту внутрішнього водного транспорту).

На залізничному транспорті відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем. Для посвідчення прийняття вантажу до перевезення станція видає відправнику квитанцію. Вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки недостовірності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ними у накладній. Залізниця має право перевіряти правильність цих відомостей, а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, що зазначаються у накладній (пп. 23, 24 Статуту залізниць України).

Коносамент – це транспортний документ, який видається на підставі і на виконання умов договору морського перевезення вантажу, засвідчує факт прийняття вантажу до перевезення морським транспортом і дотримання пов\’язаних з цим обов\’язків сторін.

Видача коносамента здійснюється лише після прийому перевізником вантажу, тобто перевізник не може застосувати право на дострокове виконання свого обов\’язку та видати коносамент до прийому вантажу. Прийом коносамента є доказом відповідності його змісту умовам договору морського перевезення вантажу.

Значення коносамента полягає в тому, що він є документом, який відтворює зміст укладеного договору морського перевезення. Коносамент є доказом того, що перевізник прийняв вантаж до перевезення і зобов\’язаний видати його одержувачу, і цим самим засвідчує наявність правовідносин між перевізником і одержувачем вантажу.

Коносамент є одним із доказів укладення договору морського перевезення вантажу, що не виключає можливість застосування на практиці інших доказів. Одним із них може бути накладна.

3. Метою укладення довгострокових договорів перевезення є визначення можливого обсягу вантажних перевезень та сумісних дій учасників процесу перевезення щодо їх виконання протягом певного періоду (рік, навігація тощо).

Предмет довгострокового договору становить зобов\’язання перевізника у встановлений строк приймати, а вантажовідправника – подавати до перевезення вантажі у погодженому сторонами обсязі. Для довгострокового договору характерним є те, що він вступає в силу з моменту підписання, є консенсуальним договором, і на момент укладення регулює відносини майбутнього вантажовідправника з перевізником.

У юридичній літературі була висловлена думка про те, що за своєю правовою природою довгостроковий договір є попередньою угодою. Передбачається, що відповідно до цього договору відправник у майбутньому буде укладати з визначеним перевізником разові договори. У випадку, якщо кількість перевезень фактично буде меншою, ніж обумовлена у спеціальному договорі, майнових санкцій за таке порушення зобов\’язань не встановлено. Зміст такого попереднього договору зводиться до того, що сторони беруть на себе зобов\’язання укласти в майбутньому на визначених умовах інший, основний, головний договір. Отже, структура довгострокового договору передбачає наявність двох договорів: попереднього, який уже укладено, та майбутнього – головного, який сторони мають укласти та виконати в майбутньому. Попередній та майбутній договори мають спільну мету, але відрізняються за змістом: перший визначає загальні умови перевезення на період року або навігації, другий – передбачає та чітко визначає права та обов\’язки сторін щодо кожної відправки вантажу. Попередній договір не встановлює кінцеві правовідносини, до кінцевого юридичного результату навігаційний договір призведе лише в поєднанні з іншим договором, до якого належить попередня угода. Попередній договір втрачає силу після виконання сторонами конкретних договорів.

На нашу думку, довгостроковий договір є організаційно-господарським договором, який характеризують певні ознаки. Перш за все довгостроковий договір перевезення вантажу, на відміну від договору перевезення, що укладається на окрему відправку вантажу, є консенсуальною угодою, для укладення якої достатньо лише згоди сторін, оскільки укладення не супроводжується передачею вантажу однією стороною іншій. По-друге, правові норми, які регулюють укладення довгострокових договорів, носять диспозитивний характер і надають тим самим сторонам можливість їх укладати за своїм волевиявленням. По-третє, правове значення довгострокового договору полягає в тому, що він є підставою для укладення так званого основного договору перевезення вантажу. Але в будь-якому випадку перевага на боці останнього, оскільки довгостроковий договір не породжує прав та обов\’язків сторін щодо перевезення певної партії вантажу.

4. Укладення довгострокових договорів здійснюється на період навігації, на рік або на більший строк, тому їх прийнято називати навігаційними, річними тощо – залежно від виду транспорту, яким передбачається систематичне перевезення вантажів.

Так, наприклад, згідно з пп. 17, 18 Статуту залізниць України перевезення вантажів залізничним транспортом організовуються на договірних засадах. Для забезпечення виконання договірних зобов\’язань здійснюється місячне планування перевезень. Таке планування виконується залізницями відправлення на основі поточних або довгострокових договорів про організацію перевезення вантажів та замовлень відправників.

На внутрішньому водному транспорті передбачено укладення навігаційних договорів на перевезення вантажу, в яких згідно з п. 60 Статуту внутрішнього водного транспорту мають визначатися умови перевезення, що характеризують специфічні властивості вантажів. До того ж передбачені в навігаційному договорі обсяги перевезень повинні відповідати затвердженому плану перевезення вантажів.

Згідно з ч. 2 ст. 128 КТМ України перевізник і вантажовласник у разі необхідності здійснення систематичних перевезень вантажів можуть укладати довгострокові договори про організацію морських перевезень.

Положеннями пп. 34 – 36 Статуту автомобільного транспорту передбачено, що на підставі плану перевезень вантажів автотранспортні підприємства або організації укладають з вантажовідправниками або вантажоодержувачами річні договори на перевезення вантажів автомобільним транспортом. Їх укладення має відбуватися не пізніше ніж через 45 днів після затвердження річних планів перевезень. За річним договором на перевезення вантажів автомобільним транспортом автотранспортне підприємство або організація зобов\’язуються в установлені строки приймати, а вантажовідправник пред\’являти до перевезення вантажі в обумовленому обсязі. У річному договорі встановлюються обсяги і умови перевезень, визначаються раціональні маршрути і схеми вантажопотоків тощо.

5. Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту визначаються спеціальними нормативними актами. До таких належать:

а) транспортні кодекси (Повітряний кодекс, Кодекс торговельного мореплавства України);

б) транспортні статути (Статут залізниць України, Статут внутрішнього водного транспорту);

в) правила перевезення вантажів (Загальні правила перевезення вантажів морем РД 31.10.10-89, затверджені наказом Міністерства морського флоту СРСР від 02.01.90 р.; Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені Міністерством транспорту України від 14.10.97 р. N 363; Правила приймання вантажів до перевезення, Правила видачі вантажів, Правила оформлення перевізних документів, Правила розрахунків за перевезення, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 р. N 644 тощо);

г) інші нормативно-правові акти (Інструкція з перевезення негабаритних і великовагових вантажів залізницями України, затверджена наказом Міністерства транспорту та зв\’язку України від 23.11.2004 р. N 1026; Правила обслуговування залізничних під\’їзних колій, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 р. N 644).

Істотними умовами договору перевезення вантажу, як і будь-якого іншого виду господарського договору, є предмет, ціна та строк договору.

Статтею передбачено включення до змісту договору перевезення вантажу як обов\’язкових умов, необхідність внесення яких визначено законодавством (плата за перевезення, повідомлення одержувача про прибуття вантажу), так і погоджених сторонами умов (додаткова відповідальність за неналежне виконання договірних зобов\’язань), щодо внесення яких було досягнуто згоди.