Науково-практичний коментар до ст. 350 Господарського кодексу України

1. Одним із видів кредитних операцій банків є факторинг.

Як випливає зі змісту частини 1 коментованої статті, факторинг – це банківська операція, що здійснюється на комісійних засадах на договірній основі і полягає у придбанні банком права вимоги у грошовій формі з поставки товарів або надання послуг з прийняттям ризику виконання такої вимоги та прийом платежів.

«Прийняття ризику виконання такої вимоги» означає, що суб\’єкт господарювання, який відступив банку право грошової вимоги, не відповідає за невиконання цієї вимоги боржни­ком, отже, весь ризик невиконання і можливі при цьому фінансові втрати лягають на банк.

«Прийом платежів» (згідно з Законом України «Про податок на додану вартість» -«інкасація боргових вимог

») – банківська послуга з отримання за дорученням клієнта коштів від боржника такого клієнта у рахунок погашення його боргу або акцепту по векселях, чеках, інших розрахункових і товарних документах.

Слід звернути увагу на основну відмінність факторингових операцій (послуг) від уступки вимоги: ця відмінність полягає в оплатному (як правило, у відсотках від суми простроченої заборгованості) характері здійснення факторингових операцій. Оплатний характер їх вияв­ляється також і в тому, що банк перераховує суб\’єкту господарювання кошти у розмірі, зменшеному на відсоток від суми, яка буде сплачена банку покупцем-боржником. Уступка вимоги не передбачає ні оплатного придбання вимоги її набувачем у первісного кредитора, ні, відповідно, сплати винагороди первісним кредитором набувачеві вимоги.

Ще одна відмінність факторингу від уступки вимоги полягає у можливості надання На­ціональним банком України банку-фактору кредиту (строком на три місяці під 10 % річних) для проведення факторингових операцій, тобто для придбання права вимоги.

Сторонами у договорі факторингу є фактор (банк) і клієнт. Фактором може виступати банк або інша фінансова установа, яка може здійснювати подібну фінансову послугу. Як випливає із статті 1079 ЦК, договір факторингу відноситься до підприємницьких (господар­ських) договорів, а його сторонами є суб\’єкти підприємницької господарської діяльності. .

У міжнародній торгівлі факторинг розглядається як послуга з отримання купівельної ціни за товар, в рамках якої фактор (фінансовий агент) звільняє експортера від стягнення вартості товару з іноземного покупця, надаючи йому можливість зосередити увагу на продажу і мар­кетингу своїх товарів.

2. За договором факторингу банк бере на себе зобов\’язання передати за плату кошти в роз­порядження клієнта, а клієнт бере на себе зобов\’язання відступити банкові грошову вимогу до третьої особи, що випливає з відносин клієнта з цією третьою особою.

Більш повне визначення договору факторингу містить частина 1 статті 1077 ЦК, згідно з якою за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов\’язується передати грошові кошти в розпорядження дру­гої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов\’язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно із статтею 1078 ЦК предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважа­ється переданим з моменту настання цієї події.

3. Факторингові операції банків можуть супроводжуватися наданням клієнтам додатко­вих консультаційних та інформаційних послуг.

Як встановлено частиною 2 статті 1077 ЦК, зобов\’язання фактора за договором факторин­гу може передбачати надання клієнтові послуг, пов\’язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Отже, консультаційні та інформаційні послуги фактора мають стосуватися факторингових операцій.

4. Договір факторингу є дійсним незалежно від угоди між клієнтом та його боржником про заборону або обмеження передавання грошової вимоги.

У цьому разі клієнт не звільняється від зобов\’язань або відповідальності перед боржни­ком у зв\’язку з порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення пра­ва грошової вимоги (абз. 2 ч. 1 ст. 1080 ЦК).

5. Загальні умови та порядок здійснення факторингових операцій визначаються Цивіль­ним кодексом (ст. 1077-1086), Господарським кодексом, Законом України «Про банки і бан­ківську діяльність», іншими законами, а також нормативно-правовими актами Національно­го банку України, зокрема Методичними рекомендаціями по наданню комерційними бан­ками факторингових послуг підприємствам та організаціям, прийнятими рішенням Правлін­ня Національного банку України від 22 квітня 1992 р. № 2 (назва цього документа свідчить, що його норми є нормами-рекомендаціями, тобто не обов\’язковими для застосування).