Науково-практичний коментар до ст. 353 Господарського кодексу України

1. Суб\’єкти господарювання – страховики здійснюють страхову діяльність за умови одержання ліцензії на право проведення певного виду страхування. Страховик має право займатися лише тими видами страхування, які визначені в ліцензії.

2. Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестраховування та фінансова діяльність, пов\’язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та управлінням ними. Допускається здійснення вказаних видів діяльності у вигляді надання послуг для інших страховиків за договорами про спільну діяльність.

3. Страхувальниками у цьому Кодексі визначаються учасники господарських відносин, які уклали договори страхування із страховиками або є страхувальниками відповідно до закону.

Коментар:

1. Загалом суб\’єктів страхування можна поділити за функціональною ознакою:

– страховики, що безпосередньо надають страховий захист;

– об\’єднання страховиків, як то спілки, асоціації, групи, бюро, створені для захисту законних інтересів страховиків, обміну правилами страхування та передовими технологіями в галузі страхування;

– посередники, що виконують пов\’язуючу функцію між страхувальником та страховиком;

– перестрахувальні компанії;

– страхувальники як покупці страхових послуг.

Коментована стаття вказує на те, що страховиками є суб\’єкти господарювання, які одержали ліцензію на здійснення страхової діяльності. Зі змісту ст. 2 Закону України \”Про страхування\”, що містить поняття страховика, випливає, що до них можна віднести таких суб\’єктів господарювання, які володіють наступними характерними ознаками:

По-перше, наявність у даних суб\’єктів статусу юридичної особи. Страховиком може бути будь-яка юридична особа, що наділена спеціальною правосуб\’єктністю, яка відмінна від загальної правосуб\’єктності фізичних та інших юридичних осіб. Таким чином, страховиком може бути особа, яка відповідає ознакам юридичної особи і згідно з законодавством та установчими документами володіє спеціальною страховою правосуб\’єктністю.

Специфічна правосуб\’єктність проявляється в тому, що страховик має право здійснювати лише діяльність, що відповідає меті, а саме ведення страхової діяльності.

З урахуванням досвіду попередніх років діяльності страхових організацій і виявлених зловживань в Законі України \”Про страхування\” передбачено, що предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов\’язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням. Допускається виконання зазначених видів діяльності у вигляді надання послуг для інших страховиків на підставі укладених угод про сумісну діяльність.

По-друге, така юридична особа створюється в організаційно-правовій формі:

– акціонерного товариства;

– повного товариства;

– командитного товариства;

– товариства з додатковою відповідальністю.

В окремих випадках, встановлених законодавством України, страховиками визнаються державні організації, які створені та діють відповідно до Закону України \”Про страхування\”. Цей перелік організаційно-правових форм, в яких може здійснюватись підприємницька страхова діяльність, є вичерпним.

Наступною ознакою страховика є те, що страхова діяльність здійснюється виключно страховиками – резидентами України. Встановлюючи таку норму, законодавець мав на меті захист національного страхового ринку. Однак розвиток національного страхового ринку неможливий без участі іноземних страхових компаній.

Страховикам-нерезидентам дозволяється здійснювати виключно такі види страхової діяльності: страхування ризиків, пов\’язаних з морськими перевезеннями, комерційною авіацією, запуском космічних ракет і фрахтом (включаючи супутники), у разі, якщо об\’єктом страхування є майнові інтереси, пов\’язані з товарами, які транспортуються, та/або транспортним засобом, яким вони транспортуються, та/або будь-яка відповідальність, що виникає у зв\’язку з таким транспортуванням товарів; перестрахування; страхове посередництво, таке як брокерські та агентські операції стосовно: перестрахування, виключно із страхуванням ризиків, пов\’язаних з морськими перевезеннями, комерційною авіацією, запуском космічних ракет і фрахтом (включаючи супутники), у разі, якщо об\’єктом страхування є майнові інтереси, пов\’язані з товарами, які транспортуються, та/або транспортним засобом, яким вони транспортуються, та/або будь-яка відповідальність, що виникає у зв\’язку з таким транспортуванням товарів; допоміжні послуги із страхування, такі як консультаційні послуги, оцінка актуарного ризику та задоволення претензій.

Особливою рисою страховика є те, що у відступ від загального положення Цивільного кодексу, який допускає створення товариства навіть однією особою, ст. 2 Закону України \”Про страхування\” передбачає, що учасників страховика повинно бути не менше трьох. Така вимог встановлена з метою надання страхувальнику гарантій виконання страховиком своїх зобов\’язань відповідно до умов договору. Учасниками страховика в даному випадку є фізичні та юридичні особи відповідно до Закону України \”Про господарські товариства\”.

П\’ятою ознакою страховика є специфічні вимоги до його статутного капіталу, які стосуються:

– розміру статутного капіталу;

– джерел формування статутного капіталу;

Мінімальний розмір статутного капіталу страховика, який займається видами страхування іншими, ніж страхування життя, встановлюється в сумі, еквівалентній 1 млн. євро, а страховика, який займається страхуванням життя, – 1,5 млн. євро за валютним обмінним курсом валюти України.

З метою забезпечення надійності діяльності страхової організації при створенні страховика або збільшенні зареєстрованого статутного капіталу останній повинен бути сплачений виключно у формі грошових внесків.

Ліцензійні умови провадження страхової діяльності затверджені розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України 28.08.2003 р. N 40.

Страховики, які отримали ліцензію на страхування життя, не мають права займатися іншими видами страхування. Ліцензії видаються на такий строк:

– на проведення страхування життя – безстрокові;

– на проведення видів страхування інших, ніж страхування життя, – три роки.

При повторній видачі ліцензії на даний вид страхування, якщо до страховика протягом попереднього терміну користування ліцензією не застосовувались заходи впливу, – 5 років. Якщо до страховика були застосовані заходи впливу, повторно ліцензія може бути видана строком на 3 роки.

Підприємства, установи та організації не можуть стати страховиками шляхом внесення змін до установчих документів за умови, що вони попередньо займалися іншим видом діяльності, навіть у разі виконання вимог законодавства.

Перелічені вище ознаки страховика мають практичне значення, оскільки згідно з ст. 2 Закону України \”Про страхування\” юридичні особи, що не дотримали згаданих умов, не можуть займатися страховою діяльністю.

2. Страхувальниками можуть бути громадяни чи юридичні особи, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України (ст. 3 Закону України \”Про страхування\”).

Проте не кожен громадянин може бути страхувальником. Для громадян законодавством, а також правилами страхування встановлюється мінімальний, а в багатьох видах особистого страхування і максимальний вік, нижче і вище якого особа не може самостійно вступати у страхові правовідносини. Таким чином встановлюється момент виникнення і припинення у громадян страхової правосуб\’єктності.

Момент виникнення страхової правосуб\’єктності не співпадає з моментом виникнення загальної цивільної правосуб\’єктності. Вік, з якого фізична особа може вступити у страхові правовідносини, визначається законодавством та правилами страхування і становить, як правило, 16 років, а в окремих випадках – 18 років.

Таким чином, специфіка страхової правосуб\’єктності полягає в тому, що вік, з якого особа набуває права самостійно укладати договори страхування, є меншим від віку настання повної цивільної дієздатності і становить 16 років. У той же час особа до 16 років може виступати у страхових правовідносинах як застрахована особа чи вигодонабувач, проте в такому випадку від її імені діють її законні представники.

При страхуванні цивільно-правової відповідальності в якості страхувальників можуть виступати лише дієздатні громадяни. Пов\’язано це з тим, що, відповідно до даного виду страхування, страхувальник передає страховику ризик понесення матеріальних втрат, які можуть настати у зв\’язку з настанням цивільно-правової відповідальності страхувальника за шкоду, заподіяну майну, життю або здоров\’ю третьої особи. Проте, згідно з цивільним законодавством, недієздатна особа не несе самостійної відповідальності за спричинену нею шкоду, відтак у неї відсутній ризик настання такої відповідальності.

Оскільки страхування є інститутом цивільного права, то загальні положення, а також питання, не передбачені спеціальним законодавством про страхування, вирішуються згідно з цивільним законодавством. Отже, на страхові правовідносини поширюється дія гл. 4 Цивільного кодексу України, яка визначає обсяг і зміст правосуб\’єктності фізичних осіб.

Страхувальниками можуть бути і юридичні особи. Таке положення міститься у більшості правил страхування. Юридична особа може виступати страхувальником незалежно від форми власності та організаційно-правової форми. Як правило, юридична особа укладає договір страхування на користь своїх працівників і страховий захист діє під час знаходження застрахованої особи на підприємстві.

Для того, щоб бути суб\’єктом страхових правовідносин, юридична особа повинна володіти страховою правосуб\’єктністю, що має спеціальний характер.