Науково-практичний коментар до ст. 403 Господарського кодексу України

1. На території України можуть створюватися спеціальні (вільні) економічні зони різних функціональних типів: вільні митні зони і порти, експортні, транзитні зони, митні склади, технологічні парки, технополіси, комплексні виробничі зони, туристично-рекреаційні, страхові, банківські тощо. Окремі економічні зони можуть поєднувати в собі функції, властиві різним типам спеціальних (вільних) економічних зон, зазначених у цій статті.

Коментар:

Стаття 403 Господарського кодексу України, як і ст. 3 Закону України від 13.10.92 р. \”Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон\”, визначає, що на території України можуть створюватися спеціальні (вільні) економічні зони різних функціональних типів: вільні митні зони і порти, експортні, транзитні зони, митні склади, технологічні парки, технополіси, комплексні виробничі зони, туристсько-рекреаційні, страхові, банківські. У чинному законодавстві України дається визначення технологічних парків (у Законі України від 16.07.99 р. \”Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків\”) та митного складу (у ст. 212 Митного кодексу України від 11.07.2002 р.).

Методологічною основою для прийняття рішень і підготовки документів у процесі створення конкретних спеціальних (вільних) економічних зон в України була Концепція створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 14.03.94 р. N 167. Зазначена Концепція крім цілей, правових основ, загальних принципів та передумов створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон також визначила їх класифікацію та дала загальну характеристику типів спеціальних (вільних) економічних зон України. Концепція створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України N 1109 від 25.08.2004 р. \”Про визнання такими, що втратили чинність, деяких урядових актів\”. Але саме методологічні підходи, що були викладені в Концепції, застосовувалися при створенні всіх спеціальних (вільних) економічних зон, які сьогодні функціонують в Україні.

Згідно з Концепцією створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні залежно від господарської спрямованості та економіко-правових умов діяльності виділяють наступні типи спеціальних (вільних) економічних зон:

Зовнішньоторговельні зони – частина території держави, де товари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та продаватися без сплати мита і митних зборів або з її відстроченням. Створюються ці зони з метою активізації зовнішньої торгівлі (імпорт, експорт, транзит) за рахунок надання митних пільг, послуг щодо зберігання і перевалки вантажів, надання в оренду складів, приміщень для виставочної діяльності, а також послуг щодо доробки, сортування, пакетування товарів тощо. Форми організації зон: вільні порти (\”порто-франко\”), вільні митні зони (зони франко), митні склади.

Постанова Кабінету Міністрів України від 24.09.99 р. \”Про заходи щодо створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон і територій із спеціальним режимом інвестиційної діяльності\” визначає конкретні умови, які необхідно враховувати при створенні зони такого типу: сприятливе географічне розташування; наявність або близькість мереж комунікацій (великі транспортні вузли, морські порти, автомобільні дороги, залізниці міждержавного сполучення, міжнародні аеропорти, транспортні коридори); близькість до державного кордону; наявність виробничої інфраструктури.

Такі зони було створено в Одеській області – зона \”Порто-франко\” на території Одеського морського торговельного порту і спеціальна (вільна) економічна зона \”Рені\” на території Ренійського морського торговельного порту.

Поняття митного складу зафіксовано в ст. 212 Митного кодексу України від 11.07.2002 р. Під митним складом розуміється митний режим, відповідно до якого ввезені із-за меж митної території України товари зберігаються під митним контролем без справляння податків і зборів і без застосування до них заходів нетарифного регулювання та інших обмежень у період зберігання, а товари, що вивозяться за межі митної території України, зберігаються під митним контролем після митного оформлення митними органами до фактичного їх вивезення за межі митної території України.

Комплексні виробничі зони – частина території держави, на якій запроваджується спеціальний (пільговий податковий, валютно-фінансовий, митний тощо) режим економічної діяльності з метою стимулювання підприємництва, залучення інвестицій у пріоритетні галузі господарства, розширення зовнішньоекономічних зв\’язків, запозичення нових технологій, забезпечення зайнятості населення. Такі зони можуть мати форму експортних виробничих зон, де розвивається насамперед експортне виробництво, орієнтоване на переробку власної сировини, на переважно складальні операції, та форму імпортоорієнтованих зон, головна функція яких – розвиток імпортозамінних виробництв.

Науково-технічні зони – спеціальні (вільні) економічні зони, спеціальний правовий режим яких орієнтований на розвиток наукового і виробничого потенціалу, досягнення нової якості економіки через стимулювання фундаментальних і прикладних досліджень, з подальшим впровадженням результатів наукових розробок у виробництво.

За чинним законодавством в Україні при створенні науково-технічних зон слід брати до уваги наявність високого рівня концентрації науково-технічного потенціалу, науково-дослідних і дослідно-конструкторських центрів, що мають розробки світового рівня, існування необхідної експериментальної та виробничої бази, розвинутої мережі комунікацій (транспорт, зв\’язок), достатньої невиробничої інфраструктури.

До науково-технічних зон відносяться технологічні парки та технополіси.

Правові та економічні засади функціонування технологічних парків визначаються Законом України від 16.07.99 р. \”Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків\”. Відповідно до зазначеного нормативно-правового акта, технологічним парком визнається юридична особа або група юридичних осіб, що діють відповідно до договору про спільну діяльність без створення юридичної особи та без об\’єднання вкладів з метою створення організаційних засад виконання проектів технологічних парків з виробничого впровадження наукоємних розробок, високих технологій та забезпечення промислового випуску конкурентоспроможної на світовому ринку продукції.

У технологічних парків відсутня така ознака спеціальних (вільних) економічних зон, як законодавчо визначена частина державної території, спеціальний правовий режим господарювання надається спеціально зазначеним в законі суб\’єктам господарювання незалежно від місця їх знаходження. Технологічні парки мають автономне правове регулювання (мають один загальний закон на всі технологічні парки, який не спирається на Закон України від 13.10.92 р. \”Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон\”: у законі про технологічні парки немає навіть згадки про спеціальні (вільні) економічні зони і жодного посилання на Закон України від 13.10.92 р. \”Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон\”).

Туристсько-рекреаційні зони – спеціальні (вільні) економічні зони, які створюються в регіонах, що мають багатий природний, рекреаційний та історико-культурний потенціал, з метою ефективного його використання і збереження, а також активізації підприємницької діяльності (в тому числі із залученням іноземних інвесторів) у сфері рекреаційно-туристичного бізнесу. Основною метою створення таких зон є стимулювання інвестиційної та інноваційної діяльності, спрямованої на збереження та ефективне використання природних лікувальних ресурсів курорту, прискорення економічних реформ у лікувально-оздоровчій галузі та розвиток туризму. Під час формування такого типу зон слід враховувати унікальний природоресурсний потенціал для розвитку туризму та оздоровлення, розвинуту мережу комунікацій, матеріально-технічну базу туризму і рекреації, достатність забезпечення об\’єктами соціальної інфраструктури.

Банківсько-страхові (офшорні) зони – це зони, в яких запроваджується особливо сприятливий режим здійснення банківських та страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів. Офшорний статус надається банківським та страховим установам, які було створено за участю лише нерезидентів і обслуговують лише ту їхню підприємницьку діяльність, що здійснюється за межами України.

Зони прикордонної торгівлі – частина території держави на кордонах із сусідніми країнами, де діє спрощений порядок перетину кордону і торгівлі.

У країні можуть створюватися й інші типи спеціальних (вільних) економічних зон. Крім того, законодавець зазначає, що окремі зони можуть поєднувати в собі функції, властиві різним типам спеціальних (вільних) економічних зон.