Стаття 142. Незаконне проведення дослідів над людиною

1. Незаконне проведення медико-біологічних, психологічних або інших дослідів над людиною, якщо це створювало небезпеку для її життя чи здоров\’я,-

карається штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до чотирьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені щодо неповнолітнього, двох або більше осіб, шляхом примушування або обману, а так само якщо вони спричинили тривалий розлад здоров\’я потерпілого,-

караються обмеженням волі на строк до п\’яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

1. Основним безпосереднім об\’єктом злочину є життя або здоров\’я особи, його додатковим обов\’язковим об\’єктом – порядок проведення дослідів над людиною.

2. Об\’єктивна сторона злочину характеризується: 1) діями у вигляді незаконного проведення медико-біологічних, психологічних або інших дослідів над людиною; 2) наслідками у вигляді створення небезпеки для її життя чи здоров\’я; 3) причинним зв\’язком між вказаними діями і наслідками.

Дослід – це експеримент, спроба відтворити що-небудь нове, таке, чого раніше не існувало, з метою його випробування.

Відповідно до Конституції та інших законів України незаконними, зокрема, є: 1) медичні, наукові та інші досліди над хворими, ув\’язненими, військовополоненими, а терапевтичні експерименти – над людьми, захворювання яких не має безпосереднього зв\’язку з метою досліду; 2) будь-які досліди, які провадяться без вільної згоди людини та повної і об\’єктивної поінформованості дієздатного пацієнта про стан його здоров\’я, мету запропонованих дослідів, прогноз можливого розвитку захворювання, наявність ризику для життя і здоров\’я. Якщо пацієнт не досяг 15-річного віку, визнаний судом недієздатним або за фізичним станом не може повідомити про своє рішення, досліди можливі лише за згодою його законних представників (про поняття законних представників див. коментар до ст. 141), а щодо особи віком від 15 до 18 років чи визнаної обмежено дієздатною – також і за її згодою; 3) медико-біологічні досліди над людиною, які не відповідають сукупності таких умов: а) наявність суспільне корисної мети; б) наукова обґрунтованість; в) переваги їх можливого успіху над ризиком спричинення тяжких наслідків для здоров\’я або життя; г) гласність; д) проведення їх тільки в акредитованих закладах охорони здоров\’я.

3. Суб\’єкт злочину спеціальний. Ним є лікар або службова особа закладу охорони здоров\’я чи наукового закладу.

4. З суб\’єктивної сторони злочин характеризується умисною формою вини. Ставлення винного до наслідків у вигляді тривалого розладу здоров\’я потерпілого може характеризуватися непрямим умислом або необережністю.

5. Кваліфікованими видами злочину є вчинення його: 1) щодо неповнолітнього; 2) двох або більше осіб; 3) шляхом примушування або обману, а так само 4) спричинення ним тривалого розладу здоров\’я потерпілого.

Неповнолітнім є особа, яка не досягла 18-річного віку. Про поняття обман див. коментар до ст. ст. 157 і 190. Під примушуванням слід розуміти дії, пов\’язані із застосуванням психічного чи фізичного (у т. ч. такого, що потягло наслідки у вигляді легкого тілесного ушкодження) насильства до потерпілого і спрямовані на те, щоб у такий спосіб схилити їх до надання згоди на проведення дослідів над ним. Поняттям тривалий розлад здоров\’я потерпілого у ст. 142 охоплюються наслідки у вигляді спричинення тілесного ушкодження середньої тяжкості, заподіяного умисно або через необережність, а так само тяжкого тілесного ушкодження, заподіяного через необережність.

Спричинення потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, якщо винний передбачав такі наслідки і свідомо припускав їх настання, потребує додаткової кваліфікації за ст. 121. Незаконне проведення дослідів над людиною, якщо винний при цьому бажав настання смерті потерпілого, кваліфікується тільки за відповідною частиною ст. 115.