Стаття 218. Фіктивне банкрутство

Завідомо неправдива офіційна заява громадянина – засновника або власника суб\’єкта господарської діяльності, а також службової особи суб\’єкта господарської діяльності, а так само громадянина – суб\’єкта підприємницької діяльності про фінансову неспроможність виконання вимог з боку кредиторів і зобов\’язань перед бюджетом, якщо такі дії завдали великої матеріальної шкоди кредиторам або державі,-

караються штрафом від семисот п\’ятдесяти до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням вол! на строк до трьох років.

Примітка. У статтях 218-223 цього Кодексу матеріальна шкода вважається великою, якщо вона у п\’ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

1. За своїм характером дії, передбачені ст. 218, є особливою формою обману, внаслідок якого може бути заподіяна майнова шкода багатьом суб\’єктам.

Об\’єктом цього злочину та злочинів, передбачених ст. ст. 219- 221, є встановлений законодавством порядок здійснення господарської діяльності у частиш забезпечення інтересів громадян, юридичних осіб та держави від ризиків, пов\’язаних з неплатоспроможністю (стійкою фінансовою неспроможністю) суб\’єктів господарської діяльності, яка юридичне фіксується під час розгляду справ про банкрутство такого суб\’єкта.

Злочин, передбачений ст. 218, як і злочини, передбачені ст. ст. 219-221, пов\’язані з існуванням у праві України інституту банкрутства.

Банкрутство – це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

У ринковому суспільстві банкрутство є звичайним явищем і може бути наслідком як прорахунків у господарській (зокрема підприємницькій) діяльності, так і об\’єктивних причин – несприятливої економічної ситуації, випадкового збігу обставин, нераціональної економічної політики держави тощо. Тому сам по собі факт банкрутства свідчить лише про невдачу у господарській діяльності і не повинен бути предметом кримінально-правових відносин. Проте у тих випадках, коли з цим фактом пов\’язані певні суспільне небезпечні дії, можливою є і кримінальна відповідальність.

2. Об\’єктивна сторона злочину полягає у діях, змістом яких є завідомо неправдива офіційна заява про фінансову неспроможність юридичної особи виконати вимоги з боку кредиторів і зобов\’язання перед бюджетом. По суті, йдеться про оголошення власного банкрутства, чим і зумовлена назва ст. 218.

Під кредиторами у ст. 218 розуміються будь-які особи, на користь яких боржник відповідно до закону зобов\’язаний сплатити грошові суми, передати майно, виконати роботи, надати послуги тощо, включаючи і найманих працівників боржника.

Ст. 218 передбачає кримінальну відповідальність лише у тому разі, коли зроблена заява є офіційною. Як офіційну можна розглядати лише ту заяву, яка у разі її подання неодмінно тягне за собою певні правові наслідки. З огляду на це офіційною вважається лише подана відповідним, суб\’єктом до господарського суду письмова заява про порушення справи про своє банкрутство. Така заява, окрім іншого, має містити виклад обставин, які підтверджують неплатоспроможність боржника із зазначенням суми боргових вимог кредиторів, а також строку їх виконання.

Під фінансовою неспроможністю розуміється такий фінансовий стан боржника, за якого виконання ним своїх зобов\’язань перед кредиторами та бюджетом є неможливим взагалі або без застосування передбаченої законом особливої процедури відновлення платоспроможності (санації).

Закон встановлює, що справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно становлять не менше трьохсот мінімальних Розмірів заробітної плати і ці вимоги не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку (у деяких випадках передбачено більш тривалий строк). З огляду на це, не може вважатись злочином, передбаченим ст. 218 подання до господарського суду заяви, яка не може призвести до порушення справи про банкрутство, зокрема такої заяви, у якій зазначено меншу, аніж встановлена законом, суму безспірної заборгованості боржника, або ж заяви, поданої від імені юридичної особи -суб\’єкта господарської діяльності, щодо якої не може застосовуватись процедура відновлення платоспроможності або визнання боржника банкрутом (казенного підприємства, комунального підприємства, щодо якого на пленарному засіданні відповідної місцевої ради прийнято рішення про незастосування до даного підприємства положень Закону України \”Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом\” тощо).

У випадках, коли заява про банкрутство офіційно подається боржником господарському суду, закон передбачає запровадження мораторію на задоволення боржником вимог кредиторів.

Кримінальна відповідальність за ст. 218 настає лише у випадках, коли подана до господарського суду офіційна заява є завідомо неправдивою. Це означає, що викладені у заяві відомості про фінансову неспроможність не відповідають дійсності і справжній фінансовий стан боржника дає змогу йому виконати свої зобов\’язання. Як свідомо неправдива не може розглядатись у зазначеному контексті заява, в якій частина наведених відомостей є недостовірною, якщо твердження про фінансову неспроможність, попри недостовірність певних відомостей, викладених у заяві, відповідає дійсності.

Обов\’язковою ознакою складу цього злочину є фактичне подання відповідно оформленої завідомо неправдивої заяви до господарського суду.

Злочин вважається закінченим з моменту настання передбачених законом наслідків – заподіяння великої матеріальної шкоди (500 і більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян) кредиторам або державі. Цю шкоду може бути заподіяно як одній особі, так і сумарно двом чи більше особам, включаючи і шкоду, заподіяну державі. Встановлення наявності великої матеріальної шкоди здійснюється із врахуванням правил, викладених у коментарі до ст. 199.

3. Суб\’єктом злочину закон визнає: 1) громадянина – засновника або власника суб\’єкта господарської діяльності; 2) службову особу суб\’єкта господарської діяльності; 3) громадянина – суб\’єкта підприємницької діяльності. При цьому суб\’єктом може бути визнана особа, яка підписала свідомо неправдиву заяву і направила її до господарського суду або ж, використовуючи свої службові повноваження, ухвалила рішення (віддала розпорядження) про складання чи подання до господарського суду такої заяви.

4. Суб\’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, який обов\’язково включає усвідомлення винним неправдивості факту фінансової неспроможності, про який ідеться у поданій ним офіційній заяві.