Науково-практичний коментар до ст. 1 Кримінального процесуального кодексу України

1. Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

2. Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов\’язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.

 

В частині 1 даної статті КПК згадується термін кримінальне провадження. Дамо визначенню цьому терміну  – це процес, що складається з двох етапів, з досудового розслідування, яке розпочинається відповідно до ст. 214 КПК України, і етап судового слідства. Відкривається кримінальне провадження у випадку вчинення особою кримінально-караного діяння, що встановлено ст. 3 пунктом 10 КПК України.

В частині 2 коментованої статті зазначається про склад  кримінального процесуального законодавства України. Воно являє собою сукупність нормативно-правових актів, які регулюють кримінальний процес, тобто порядок і хід кримінального провадження на всіх його стадіях.

Кримінальне процесуальне законодавство України складається з:

1) Конституція України, що є основним законом України, який має вищу юридичну силу і регулює основні принципи, засади, алгоритми кримінального процесу, права та гарантії його учасників;

2) Кримінальний процесуальний кодекс України – спеціальні норми, що зведені у свод законів – кодекс, КПК детально  регулює кримінальний процес, а в разі відсутності певних спеціальних норм, у відповідності до статтей 7 та 9 КПК застосовуються загальні принципи кримінального провадження, що розписано в сатттях 7 та 9 КПК України;

3) Будь-які інші Закони України, серед яких передусім: \”Про судоустрій і статус суддів\”, \”Про судову експертизу\”, \”Про прокуратуру\”, \”Про оперативно-розшукову діяльність\”, \”Про національну поліцію\”, \”Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві\” та інші. У разі невідповідності норм інших законів нормам КПК застосовуються виключно норми КПК України, що регламентує стаття 9 КПК України;

4) Міжнародні нормативно-правові акти, стороною яких являється держава України, та згода на обов\’язковість яких надана Верховною Радою України, це і Європейська конвенція про передачу провадження у кримінальних справах; Конвенція про передачу засуджених осіб; Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах вироків; Конвенція про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом; міжнародні договори України з іншими державами тощо.

Не варто також забувати про рішення Конституційного Суду України, який має виключну компетенцію тлумачити закони України. Тому треба також враховувати рішення Конституційного Суду. 

Також, важливе значення має практика Верховного Суду України, яка може використовуватися з метою перегляду рішень касаційної інстанції на підставі неоднакового застосування норм матеріального кримінального права в аналогічних справах. 

Крім цього, варто не забувати про Європейський Суд з прав людини, який також формує певну судову практику із захисту прав людини та являється одним із ланцюгів системи судів, рішення якого є обов\’язковим для України. Та сама стаття 9 КПК Україні відносить практику Європейського Суду з прав людини до системи кримінального процесуального законодавства України. Більше того, Україна являється членом в Раді Європи, що і стало передумовою врахування думки Європейського Суду в конкретних рішеннях у справах із захисту прав людини.