Науково-практичний коментар до ст. 96 Кримінального процесуального кодексу України

Науково-практичний коментар до ст. 96 Кримінального процесуального кодексу України

Стаття 96. З\’ясування достовірності показань свідка
 
1. Сторони кримінального провадження мають право ставити свідку запитання щодо його можливості сприймати факти, про які він дає показання, а також щодо інших обставин, які можуть мати значення для оцінки достовірності показань свідка.
2. Для доведення недостовірності показань свідка сторона мас право надати показання, документи, які підтверджують його репутацію, зокрема, щодо його засудження за завідомо неправдиві показання, обман, шахрайство або інші діяння, що підтверджують нечесність свідка.
3. Свідок зобов\’язаний відповідати на запитання, спрямовані на з\’ясування достовірності його показань.
4. Свідок може бути допитаний щодо попередніх показань, які не узгоджуються з його показаннями.
 
Коментар: 
1. Серед позитивних ознак положень доказового права в КПК є те, що на досудовому розслідуванні і в судовому розгляді сторона захисту, потерпілий мають можливість впливати на формування і оцінку доказів. З цією мстою КПК наділено сторону захисту, потерпшого правом на участь у проведенні слідчих (розшукових) дій, ініціювати проведення процесуальних дій, у разі участі в них ставити запитання, подавати свої зауваження та заперечення щодо порядку проведення дії, застосовувати технічні засоби при проведенні процесуальних дій, оскаржувати до суду рішення та дії слідчого прокурора (ст. 42 КПК). У такий спосіб можуть перевірятися показання свідка на досудовому розслідуванні і в судовому розгляді (ст. 352 КПК) на предмет їх достовірності.
2. Категорія \”достовірність\” тлумачиться по-різному у філософській та процесуальній літературі, як істинне знання, що підтверджується відповідними даними, \”відповідність доказів об\’єктивній дійсності\”. Видається, що достовірним є таке знання, що не викликає сумнівів і не потребує обґрунтування. Істинне знання завжди достовірне, а також достовірне завжди істинне. Таким чином, достовірність включає істинність знання, достовірність (відповідність дійсності) і обґрунтування цієї істинності, що адресується відповідному адресату.
3. Оцінка достовірності – це процес, який відбувається в ході проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, висунення версій і прийняття процесуальних рішень. Виходячи з викладеного, оцінка достовірності показань свідка залежить:
1) від характеру показань свідка. Для цього необхідно з\’ясувати, джерелом якої життєвої обставини є дані показання, чи достатньо повно підтверджуються дані факти в показаннях, чи належить подія до обставин, що підлягають доказуванню, умови сприйняття обставин, наявність потерпілого, прогалин в обґрунтуванні, логічність викладу показань і т. ін.;
2) від особи свідка, що має значення для оцінки його показань – наявність заінтересованості в результатах провадження, службових, родинних взаємин з іншими учасниками процесу, його психологічні особливості, здатність сприймати і давати правдиві показання, репутація свідка, характеристика як члена суспільства і т. ін.;
 
3) від співвідношення показань свідка з іншими доказами у провадженні з метою виявлення суперечностей або узгодженостей між ними.
Усе це дає можливість відповісти на два запитання: 1) чи можна вважати показання свідка достовірними; 2) чи мають місце в дійсності факти, викладені в показаннях. На досягнення такої мети і спрямовані дії сторін кримінального провадження, передбачені в коментованій статті (також див. коментар до статей 87, 88, 352 КПК).

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

AlphaOmega Captcha Classica  –  Enter Security Code