Науково-практичний коментар до ст. 101 Кримінального процесуального кодексу України

1. Висновок експерта – це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи.

2. Кожна сторона кримінального провадження мас право надати суду висновок експерта, який грунтується на його наукових, технічних або інших спеціальних знаннях.

3. Висновок повинен ґрунтуватися на відомостях, які експерт сприймав безпосередньо або вони стали йому відомі під час дослідження матеріалів, що були надані для проведення дослідження. Експерт дає висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність.

4. Запитання, які ставляться експертові, та його висновок щодо них не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта.

5. Висновок експерта не може ґрунтуватися на доказах, які визнані судом недопустимими.

6. Експерт, який дає висновок щодо психічного стану підозрюваного, обвинуваченого, не має права стверджувати у висновку, чи мав підозрюваний, обвинувачений такий психічний стан, який становить елемент кримінального правопорушення або елемент, що виключає відповідальність за кримінальне правопорушення.

7. Висновок експерта надається в письмовій формі, але кожна сторона має право звернутися до суду з клопотанням про виклик експерта для допиту під час судового розгляду для роз\’яснення чи доповнення його висновку.

8. Якщо для проведення експертизи залучається кілька експертів, експерти мають право скласти один висновок або окремі висновки.

9. Висновок передається експертом стороні, за клопотанням якої здійснювалася експертиза.

10. Висновок експерта не є обов\’язковим для особи або органу, яка здійснює провадження, але незгода з висновком експерта повинна бути вмотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку.

 

Коментар:

1. Визнавши необхідність проведення експертизи у кримінальному провадженні, особа, яка залучила експерта, виносить вмотивовану постанову, а слідчий суддя чи суд – ухвалу, які відображають сутність прийнятого процесуального рішення і є підставою для її проведення (ст. 110 КПК). Експертиза вважається призначеною з часу ознайомлення експерта з відповідним процесуальним документом, якщо тільки від нього не надійшло невідкладної відмови від проведення експертизи за передбаченими КПК підставами. Для проведення експертизи орган чи особа, яка залучила експерта або доручила її проведення, повинна надати у розпорядження експерта належним чином оформлені й упаковані об\’єкти дослідження та матеріали кримінального провадження, які необхідні для його проведення й надання висновку. Акти чи інші документи (в тому числі відомчі), де зазначено обставини, встановлені із застосуванням спеціальних знань (приміром, про причини аварії, вартість ремонту, розмір нестачі матеріальних цінностей тощо), не можна розглядати як висновок експерта, а їхню наявність не можна розглядати як підставу для відмови у призначенні експертизи, навіть якщо такі документи отримані на запит слідчого, прокурора, суду чи сторони захисту (див. п. 18 ППВСУ від 30 травня 1997 р. № 8 \”Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах\”).

До предмета висновку експерта можуть входити будь-які факти й обставини, що мають значення для правильного вирішення кримінального провадження, встановлення яких потребує спеціальних знань, проте він обмежується зв\’язком фактів з обставинами кримінального провадження й можливостями наукових методів, що використовуються експертом для отримання вивідних знань про кримінальне правопорушення.

2. Сторона обвинувачення (ч. 2 ст. 93 КПК), сторона захисту (ч. 3 ст. 93 КПК) здійснюють збирання доказів шляхом отримання від установ і організацій, службових та фізичних осіб висновків експертів. Під час судового розгляду суд за клопотанням сторін кримінального провадження або потерпілого за наявності підстав, передбачених ст. 242 КПК, має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам. Кожна сторона кримінального провадження для доведення або спростування висновку експерта має право надати відомості, які стосуються знань, вмінь, кваліфікації, освіти та підготовки експерта (ч. 5 ст. 356 КПК).

 

3. Висновки експерта повинні містити відомості про ті чи інші факти об\’єктивної реальності, які він установив у процесі свого дослідження, наприклад, констатація наявності слідів на предметі та їх ідентифікація. Повідомивши про отримані результати дослідження, експерт дає їм свою професійну оцінку, тобто повідомляє не лише відомості про безпосередньо сприйняті ним факти, їх ознаки і властивості, а також надає наукове пояснення властивостям досліджуваного предмета, які він спостерігає, і висловлює своє оцінне судження, висновок, аргументовану оцінку тому, що відбувається. Фактичні дані, які містяться у висновку експерта, – це результат його роботи, коли він, посилаючись на результати власного дослідження і надані йому матеріали, нові і раніше не відомі по справі факти, або точно встановлює факти, існування яких лише припускалося, або дає оцінку тим чи іншим фактам. Експерт проводить дослідження і робить свій особистий висновок за результатами дослідження, а тому висновок може бути лише персональним. За правильність висновку експерт несе особисту відповідальність незважаючи на те, що проведення експертизи покладено на відповідну державну установу.

Експерту можуть повідомлятися обставини кримінального провадження, які безпосередньо стосуються питань, що ним вирішуються, або надаватися для ознайомлення матеріали кримінального провадження. Також він має бути поінформований, як було виявлено і вилучено об\’єкти та відібрано проби, надані йому для дослідження. Доцільно експерту повідомляти лише про вірогідно встановлені факти, оскільки під впливом висловлюваних стороною, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи, припущень, сумнівів, версій, що перевіряються, у експерта може сформуватися певна настанова, яка у майбутньому справить негативний вплив на сприйняття і витлумачення ним результатів проведених досліджень, що може призвести до помилкових висновків. Висновки експерта мають бути конкретними і категоричними. Імовірнісний висновок експерта не відповідає вимозі допустимості доказів і не придатний для обґрунтування висновків за кримінальним провадженням.

4. Запитання, які ставляться експертові, та його висновок щодо них не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта. У разі постановки перед експертом таких питань він повідомляє особу, яка залучила його, або слідчого суддю чи суд, що доручив проведення експертизи, про неможливість вирішення поставленого перед ним завдання. Таке повідомлення повинно бути аргументованим та вказувати на конкретні причини, які виключають можливість надання висновку, на підставі яких експерт обґрунтовує, що поставлене запитання не відповідає його компетенції.

5. До оцінки висновку експерта належить і те положення, що у разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате (ч. 2 ст. 89 КПК).

6. Встановлення того, чи становив психічний стан підозрюваного, обвинуваченого елемент кримінального правопорушення або елемент, що виключає відповідальність за правопорушення, виходить за межі компетенції судово-психіатричної експертизи, оскільки це питання є суто правовим і мас бути вирішеним у відповідному процесуальному порядку органом досудового розслідування та судом.

7. Висновок експерта повинен бути наданий у письмовій формі, що випливає з частини сьомої коментованої статті. Писемність – обов\’язковий атрибут цього виду доказів, що забезпечує чіткість формулювань, підвищує відповідальність експерта за свої висновки, виключаючи можливість помилок і неточностей, полегшує оцінку висновку експерта в досудовому розслідуванні й судовому провадженні. Висновок має містити докладний опис усіх проведених досліджень, зроблені висновки за кожним з них та обґрунтовані й повні відповіді на поставлені питання.

8. Кожна сторона має право звернутися до суду з клопотання про виклик експерта для допиту під час судового розгляду для роз\’яснення чи доповнення його висновку. Показання експерта не можуть замінити висновок, вони отримуються лише з метою роз\’яснення або уточнення даного ним висновку і поза ним самостійного доказового значення не мають. Отримані в ході допиту експерта відомості, які хоча і стосуються справи, але не є роз\’ясненнями або уточненнями даного ним висновку, не можуть розглядатися як докази і, зокрема, як показання свідка. Експерт не може давати показання з приводу експертизи, яка проводилася іншим експертом, та давати оцінку висновкам, що зроблені іншою особою. Не можуть бути доказами повідомлені експертом дані, встановлення яких не потребує використання спеціальних знань у межах його компетенції.

9. Якщо для проведення експертизи залучається кілька експертів, вони мають право скласти один загальний висновок або окремі висновки. Кожен з цих висновків долучається до справи. Якщо експерт виконував експертизу у складі комісії експертів, то він може давати показання в межах результатів тих досліджень, які він безпосередньо проводив.

Залежно від складності питання або дуже великого обсягу роботи особа, яка залучила експерта, або слідчий суддя чи суд, що доручив проведення експертизи, можуть призначити, а керівник експертної установи доручити проведення експертизи двом і більше експертам. Така експертиза називається комісійною. Слід розрізняти комісійну експертизу однопредметну, яку проводять фахівці однієї галузі знань, і багатопредметну, яку здійснюють експерти різних спеціальностей і яка одержала назву комплексної.

Комісійна експертиза – це експертиза, яка проводиться декількома експертами однієї спеціальності (або вузької спеціалізації). Зазвичай проведення такої експертизи доручається декільком експертам у випадках її особливої складності, трудомісткості або значущості для кримінального провадження. При проведенні комісійної експертизи експерти, члени комісії до надання висновку вправі радитися між собою. Із числа членів комісії керівником експертної установи призначається відповідальний за проведення експертизи. Він виконує різноманітні організаційні функції (координацію діяльності членів комісії, розроблення загального плану досліджень тощо), проте не має жодних переваг при вирішенні питань по суті. Будь-яка нерівноправність експертів, надання одному з них обов\’язку (і права) давати остаточну оцінку результатів дослідження, проведених іншими експертами, руйнує гарантії об\’єктивності й вірогідності експертизи, знеособлює процес формування експертних висновків і суперечить законодавчому припису персональної відповідальності експерта за висновок, який може даватися тільки від його імені одноособово чи кожним окремо у групі.

Якщо члени комісії дійшли загального висновку, вони складають єдиний висновок. У випадку розбіжності думок експерти, які не погоджуються з іншими, надають окремий висновок.

У випадках, коли для встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження, потрібні знання з різних галузей знань, залучаються кілька експертів. Комплексна експертиза має низку особливостей. По-перше, до них належить те, що в її проведенні беруть участь декілька експертів різних спеціальностей (спеціалізації), а отже, існує й розподіл функцій між ними в процесі дослідження об\’єктів експертизи. На відміну від однорідної експертизи, де всі експерти беруть рівну участь у процесі дослідження, кожний експерт під час комплексної експертизи може досліджувати лише ті об\’єкти, які належать до його компетенції, й застосовувати ті методи, котрими він володіє. По-друге, особливістю комплексної експертизи є те, що загальний висновок робиться за результатами, отриманими різними експертами. До того ж у формулюванні цього загального (кінцевого) висновку можуть брати участь не всі експерти, що проводили дослідження, а лише ті, котрі компетентні в загальному предметі дослідження. Вузькі спеціалісти можуть і не брати участі в цьому, їх роль може обмежуватися констатацією проміжного висновку за результатами особисто проведеного дослідження, на які спираються інші експерти. У зв\’язку з указаними особливостями на комплексну експертизу не може поширюватися вимога дачі експертом висновку лише на основі особисто проведених досліджень, що є обов\’язковою для звичайної, \”класичної\” експертизи. Тут експерт формулює висновок на основі досліджень, що проведені не лише особисто ним, а й іншими експертами, що мають іншу спеціалізацію. Тому при комплексній експертизі інакше вирішується й питання про особисту відповідальність за ту частину дослідження, яку він провів, і за отримані результати (проміжні висновки). При формулюванні загальних (кінцевих) висновків має місце свого роду умовна відповідальність експерта: він відповідає за правильність висновку, у формулюванні якого брав участь, за умови, що використані ним результати досліджень, проведених іншими експертами, також правильні.

10. Після закінчення дослідження висновок експерта, об\’єкти дослідження та матеріали кримінального провадження надаються стороні, за клопотанням якої здійснювалася експертиза, при цьому забезпечуються умови, необхідні для збереження конфіденційності досліджень та їх результатів.

Закон не визначає наперед сили і значення доказів, а достовірність того чи іншого доказу визначаються щоразу тією особою чи органом, який проводить досудове розслідування, та судом. Висновок експерта не є обов\’язковим для органів досудового розслідування, прокурора та суду і вони мають право не погодитися з висновками експерта. Вказівка на недопустимість некритичного відношення до висновку експерта й необхідність його ретельної та всебічної оцінки відповідно до загальних правил оцінки доказів міститься у багатьох рішеннях вищих судових інстанцій. Незгода органів досудового розслідування, прокурора або суду з висновком експерта повинна бути вмотивованою у відповідному процесуальному рішенні (постанові, ухвалі, вироку).

Необхідною умовою допустимості висновку експерта є дотримання процесуального порядку призначення й проведення експертизи. Також має бути перевірена компетентність експерта та його заінтересованість у результатах кримінального провадження. Експертному дослідженню можуть піддаватися лише об\’єкти, котрі належним чином процесуально оформлені. У випадках суттєвих порушень, що тягнуть за собою їх недопустимість, висновок експерта втрачає доказову силу. При оцінці належності висновку експерта необхідно враховувати, що вона залежить від належності об\’єктів, котрі досліджувалися експертом. Якщо їх належність не підтверджується, то втрачає цю властивість і висновок експерта. Найбільш складним компонентом оцінки висновку експерта є визначення його достовірності (правильності, обгрунтованості). Така оцінка тягне за собою визначення надійності застосовуваної експертом методики, достатності наданого експерту матеріалу й правильності вихідних даних, повноти проведеного експертом дослідження тощо і саме з цією метою проводиться допит експерта.