Науково-практичний коментар до ст. 127 Кримінального процесуального кодексу України | Адвокат Прокопенко Вадим, г. Киев

Науково-практичний коментар до ст. 127 Кримінального процесуального кодексу України

Науково-практичний коментар до ст. 127 Кримінального процесуального кодексу України

Стаття 127. Відшкодування (компенсація) шкоди потерпілому
1. Підозрюваний, обвинувачений, а також за його згодою будь-яка інша фізична чи юридична особа має право на будь-якій стадії кримінального провадження відшкодувати шкоду, завдану потерпілому, територіальній громаді, державі внаслідок кримінального правопорушення.
2. Шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
3. Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом.
 
Коментар:
1. Окрім захисту публічних інтересів, кримінальний процес має на меті також захист приватних прав та інтересів окремих осіб, яким злочином заподіяно матеріальної та/або моральної шкоди. Стаття 2 КПК прямо не вказує на таке завдання кримінального провадження, проте називає завданням охорону прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження. Майнові права та інтереси учасників кримінального провадження належать до цієї категорії. Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним та охороняється законом. Держава забезпечує захист прав усіх суб\’єктів права власності. Стаття 13 Конституції України проголошує рівність усіх суб\’єктів права власності перед законом.
Способи захисту майнових прав потерпілих від кримінального правопорушення учасників провадження передбачені ст. 127 КПК. Частина перша цієї статті вперше на законодавчому рівні вводить такий спосіб, як добровільне відшкодування шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, підозрюваним, обвинуваченим, а також за його згодою будь-якою іншою фізичною чи юридичною особою. При цьому добровільне відшкодування законодавець передбачає як право підозрюваного чи обвинуваченого реалізувати цей спосіб відшкодування.
Частина перша коментованої статті вводить правило, згідно з яким добровільне відшкодування заподіяної кримінальним правопорушенням шкоди можливе як самим підозрюваним чи обвинуваченим, так і будь-якою фізичною чи юридичною особою на прохання підозрюваного чи обвинуваченого, або за наявності його згоди. Проте, якщо стосовно фізичних осіб як суб\’єктів добровільного відшкодування заподіяної підозрюваним, обвинуваченим шкоди якихось застережень (крім наявності в них цивільної дієздатності) не виникає, то щодо юридичних осіб вони є. Річ у тім, що добровільно відшкодовувати заподіяну підозрюваним, обвинуваченим майнову та/або моральну шкоду вправі лише юридичні особи приватного права. Юридичні особи публічного права, а так само ті, що утворені і функціонують на основі державної чи комунальної власності, такого права не мають.
 
Механізм коментованого способу відновлення майнових прав потерпілої від кримінального правопорушення особи кримінальним процесуальним законом не передбачений. Не міг він бути передбачений і КПК 1960 р., оскільки цей закон взагалі не передбачав такого способу відшкодування шкоди у кримінальному процесі. Проте, незважаючи на ці обставини, добровільне відшкодування шкоди, завданої потерпілому внаслідок злочину, було і залишається досить поширеним. Тож законодавче закріплення добровільного відшкодування винним заподіяної кримінальним правопорушенням шкоди як окремого правового способу усунення шкідливих його наслідків є позитивним явищем, про що свідчить судова практика.
Що ж стосується механізму відшкодування за допомогою цього способу, то він полягатиме у таких фактичних і процесуальних діях. Якщо після вчинення кримінального правопорушення шкода її заподіювачем не була відшкодована за його власною ініціативою, то слідчий чи прокурор після вручення підозрюваному письмового повідомлення про підозру мають роз\’яснити підозрюваному, що добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди є обставиною, яка пом\’якшує покарання (п. 2 ч. 1 ст. 66 КК). У разі неможливості відшкодування завданої шкоди в повному обсязі також слід роз\’яснити підозрюваному, що й часткове відшкодування буде враховане судом як обставина, яка характеризує особу обвинуваченого (п. 3 ч. 1 ст. 65 КК). У випадку вчинення підозрюваним кримінального правопорушення невеликої тяжкості вперше йому слідчий має роз\’яснити, що його дійове каяття, одним із проявів якого є повне відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди, а також примирення з потерпілим на цій же основі (статті 45,46 КК) є підставою для звільнення його судом від кримінальної відповідальності (див. коментар до ст. 286 КПК).
У разі вчинення підозрюваним (обвинуваченим) кримінального проступку, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, а також тяжких злочинів, унаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам, провадження щодо яких здійснюється у формі приватного обвинувачення (ст. 477 КПК), між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена угода про примирення. У змісті такої угоди зазначаються розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, строк її відшкодування чи перелік дій, які підозрюваний чи обвинувачений зобов\’язані вчинити на користь потерпілого, та строк їх вчинення (ст. 471 КПК). Слідчий, прокурор зобов\’язані проінформувати підозрюваного та потерпілого про їхнє право на примирення, роз\’яснити механізм його реалізації та не чинити перешкод в укладенні такої угоди (ч. 7 ст. 469 КПК). Зрозуміло, що добровільне відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди або готовність до її відшкодування у кримінальних правопорушеннях цієї категорії є чи не вирішальною умовою укладення угоди про примирення.
Добровільне відшкодування можливе різними способами: виплатою грошового еквівалента заподіяних збитків, а також компенсації ним моральної шкоди; натуральним, зокрема, передачею певних речей, цінностей, ремонтом пошкоджених речей тощо за умови, що на такий спосіб відшкодування одержана згода потерпілого, і він прийняв його.
Якщо добровільне відшкодування відбулося, слід з\’ясувати цю обставину під час допитів підозрюваного чи обвинуваченого, потерпілої особи чи з пояснення представника юридичної особи і прийняти відповідні документи, які засвідчують відшкодування (заяви і розписки потерпілих, квитанції, інші фінансові документи). Добровільне відшкодування можливе і шляхом перерахунку коштів на депозитний рахунок органу досудового розслідування чи суду, на якому вони мають зберігатися до набрання рішенням суду законної сили, після чого повертатися потерпілим.
2. Другим способом відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди є пред\’явлення цивільного позову в кримінальному провадженні. Частина друга коментованої статті зазначає, що шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Цивільний позов у кримінальній справі – це вимога особи, якій кримінальним правопорушенням або суспільно небезпечним діянням малолітньої, неосудної або обмежено осудної особи заподіяна майнова та/або моральна шкода, і яка пред\’явила її у кримінальному провадженні до підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну (майнову) відповідальність за спричинену шкоду.
Інститут цивільного позову в кримінальному провадженні не є новелою КПК, проте де в чому підхід законодавця до цього питання змінився. Так, на відміну від КПК 1960 p., який передбачав, що цивільний позов про відшкодування шкоди у кримінальному процесі може бути пред\’явлений тільки у справах про злочини, новий КПК передбачає можливість пред\’явлення цивільного позову у кримінальному провадженні не лише про кримінальні правопорушення (кримінальні проступки і злочини), а й у провадженні про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.
За результатами судового розгляду кримінального провадження, у межах якого пред\’являвся цивільний позов, суд ухвалює рішення, яке і вважається правовою підставою для відшкодування шкоди потерпілому. Рішення, які може прийняти суд за результатами розгляду цивільного позову у кримінальній справі, передбачені у ст. 129 КПК. Залежно від доведеності підстав і розміру позову суд задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
3. Ще одним способом усунення негативних майнових наслідків кримінального правопорушення є відшкодування завданої потерпілому шкоди за рахунок Державного бюджету України (ч. 3 ст. 127 КПК). Проте цей спосіб відшкодування (компенсації) шкоди потерпілому реалізується лише у випадках та порядку, передбачених окремим законом.
Стаття 1177 ЦК також у загальних рисах передбачає відшкодування потерпілому завданої злочином шкоди державою (за рахунок Державного бюджету України). При цьому зазначена норма цивільного матеріального права встановлює спеціальні обставини, наявність яких є необхідними для її реалізації, а саме: 1) заподіяння кримінальним правопорушенням саме майнової (а не фізичної чи моральної) шкоди; 2) заподіяння майнової шкоди лише фізичній особі; 3) невстановлення особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, або ж вона є неплатоспроможною.
Так само і ст. 1207 ЦК покладає на державу обов\’язок відшкодувати потерпілим шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров\’я або смертю внаслідок злочину (в останньому випадку особам, які визнані потерпілими внаслідок смерті загиблої особи), за тих же обставин. Однак умови та порядок відшкодування такої шкоди потерпілому названі норми цивільного права не передбачають, як і коментована стаття, відсилають до окремого закону, якого ще до сьогодні не прийнято.
Слід наголосити на тому, що низкою міжнародно-правових актів підтверджується необхідність запровадження відшкодування шкоди, заподіяної злочином, власне, державою. Це, зокрема: Декларація основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживань владою 1985 р.; Європейська конвенція щодо відшкодування збитку жертвам насильницьких злочинів, підписана у Страсбурзі 1983 р.; Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи № Я (85) 11 від 28 червня 1985 р. державам-членам щодо становища потерпілого в рамках кримінального права і кримінального процесу; Директива Ради Європейського Союзу про компенсацію жертвам злочинів, прийнята 29 квітня 2004 р., та інші акти. Необхідно відзначити, що під впливом названих міжнародно-правових актів в Україні було підготовлено і подано до ВР України декілька законопроектів про умови та порядок відшкодування (компенсацію) державою (за рахунок Державного бюджету України) шкоди, завданої кримінальним правопорушенням потерпілим (фізичним особам), але, на жаль, жоден з них не був схвалений як закон. Тож, цей спосіб відшкодування шкоди потерпілому залишається поки що без реалізації. Зрозуміло, що основною причиною цього є економіко-фінансове становище в Україні, яке потребує істотного зміцнення.