Науково-практичний коментар до ст. 129 Кримінального процесуального кодексу України
Стаття 129. Вирішення цивільного позову в кримінальному провадженні
1. Ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
2. У разі встановлення відсутності події кримінального правопорушення суд відмовляє в позові.
3. У разі виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення або його непричетності до вчинення кримінального правопорушення, а також у випадках, передбачених частиною першою статті 326 цього Кодексу, суд залишає позов без розгляду.
Коментар:
1. За результатами розгляду у кримінальному провадженні цивільного позову суд може прийняти в ухваленому ним вироку або ухвалі про застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру одне з таких рішень: 1) задовольнити цивільний позов повністю або частково; 2) відмовити у позові; 3) залишити позов без розгляду.
Рішення про повне або часткове задоволення позову може бути винесене лише у разі визнання обвинуваченого винним у вчиненні кримінального правопорушення і ухвалення обвинувального вироку чи винесення постанови про застосування до особи примусових заходів виховного або медичного характеру. При цьому не має значення, чи призначає суд обвинуваченому покарання, звільняє від нього чи від його відбування (зокрема, звільняє від відбування покарання з випробуванням), або застосовує інші заходи, передбачені законодавством України про кримінальну відповідальність (ч. 2 ст. 373 КПК).
Суд задовольняє цивільний позов повністю або частково (залежно від доведення його розміру), якщо в судовому засіданні були доведені стороною обвинувачення та цивільним позивачем матеріально-правові підстави позову, зокрема: 1) вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення чи суспільно небезпечного діяння особою; 2) заподіяння ними майнової та/або моральної шкоди; 3) причинний зв\’язок між кримінальним чи суспільно небезпечним діянням та шкодою; 4) винуватість обвинуваченого чи цивільного відповідача у заподіянні шкоди. Крім матеріальних підстав, для задоволення цивільного позову мають бути наявні також процесуальні передумови, а саме: 1) процесуальна право – і дієздатність цивільного позивача (законного представника чи представника); 2) підсудність цивільного позову цьому судові; 3) відсутність раніше ухваленого судового рішення, яке вступило в законну силу, щодо цього позову між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих самих підстав.
2. Суд відмовляє у задоволенні позову у разі ухвалення виправдувального вироку за: 1) відсутності події кримінального правопорушення (не доведено вчинення кримінального правопорушення, у якому обвинувачується особа); 2) недоведеності вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим. Якщо він ухвалив виправдувальний вирок з такої підстави, як відсутність (недоведення) в діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення або непричетності цього обвинуваченого до вчинення кримінального правопорушення, він зобов\’язаний залишити позов без розгляду. Такий підхід законодавця обумовлений тим, що відсутність у діях обвинуваченого складу кримінального правопорушення (кримінального проступку чи злочину) ще не означає, що завдана його діями шкода була наслідком правомірної поведінки. Такі дії могли мати протиправний характер і бути виражені у формі адміністративного проступку чи цивільного правопорушення (делікту), які також тягнуть за собою майнову та/чи моральну відповідальність за заподіяну ними шкоду. Тому, залишаючи цивільний позов без розгляду у кримінальному судочинстві, суд надає цивільному позивачеві можливість добиватися відшкодування завданої йому шкоди в порядку цивільного судочинства.
3. У разі виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення або його непричетності до вчинення кримінального правопорушення, а також неприбуття цивільного позивача (його представника) в судове засідання (ч. 1 ст. 326 КПК) суд залишає позов без розгляду.
Рішення суду щодо позову має бути мотивоване у вироку чи ухвалі про застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру. У мотивувальній частині вироку (ухвалі) зазначаються мотиви задоволення (повного чи часткового) цивільного позову, відмови у його застосуванні чи залишення без розгляду (ч. 3 ст. 374 КПК).
У разі повного або часткового задоволення позову суд має навести відповідні докази, провести розрахунки розміру відшкодування, а також вказати норми матеріального права (цивільного, трудового та інших галузей законодавства), на підставі яких вирішується позов. Якщо кримінальне правопорушення вчинено декількома обвинуваченими, суд зазначає, у якій формі підлягає відшкодування (компенсація) заподіяної шкоди – солідарній чи в частках. У разі пред\’явлення цивільного позову декількома цивільними позивачами суд має мотивувати, кому, у якому розмірі та в якій формі відшкодовується шкода. При цьому згідно з нормами цивільного права про деліктну майнову відповідальність, якщо шкода завдана цивільному позивачеві кримінальним правопорушенням, вчиненим кількома обвинуваченими, вони за загальним правилом несуть солідарну цивільну відповідальність. Проте за заявою цивільного позивача суд може визначити їх відповідальність у частці, яка відповідає ступеню вини кожного з них у заподіянні шкоди (ст. 1190 ЦК України). Солідарна цивільна відповідальність обвинувачених виключається, якщо їх притягнуто до відповідальності в одному кримінальному провадженні, але за кримінальні правопорушення, які не пов\’язані спільним умислом.
У випадках, коли шкода завдана спільно обвинуваченим та іншою особою, кримінальне провадження щодо якої на встановлених цим КПК підставах було закрите (ст. 284 КПК), заподіяна їхніми діями шкода відшкодовується обвинуваченим у повному обсязі. При цьому цивільному позивачеві роз\’яснюється його право пред\’явити позов до такої особи в порядку цивільного судочинства з вимогою відшкодувати обвинуваченим та іншою особою шкоду в солідарному порядку.
У випадку заподіяння шкоди суспільно небезпечним діянням кількох малолітніх, вона підлягає відшкодуванню цивільними відповідачами у частках, які визначаються ними за домовленістю, а в разі відсутності такої – за рішенням суду. У частках відшкодовується також шкода, завдана спільними діями кількох неповнолітніх (від 14 до 18 років), ними самими або цивільними відповідачами. В обох випадках цивільні відповідачі несуть відповідальність за заподіяну шкоду названими особами, якщо вони не доведуть, що шкода була завдана не з їх вини (статті 1178,1179, 1181, 1182 ЦК).
При застосуванні примусових заходів медичного характеру до осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння у стані неосудності або кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіли на психічне захворювання до ухвалення вироку, і ці особи є суспільно небезпечними, також встановлюються характер і розмір шкоди, завданої їх діяннями, але рішення щодо відшкодування має альтернативний характер. Якщо шкода була вчинена кримінальним правопорушенням, але особа (підозрюваний, обвинувачений) захворіла психічною хворобою до ухвалення вироку, суд повинен ухвалити рішення про відшкодування завданої шкоди піклувальниками такої особи за рахунок її майна. У випадку вчинення суспільно небезпечного діяння неосудною особою (яка не усвідомлювала значення своїх дій та/або не могла керувати ними у зв\’язку з психічним розладом або недоумством) заподіяна нею шкода за загальним правилом не відшкодовується. Але суд може ухвалити рішення про відшкодування такої шкоди цивільними відповідачами (чоловіком/дружиною), батьками, повнолітніми дітьми), якщо вони проживали з такою особою, знали про її психічний розлад або недоумство, але не вжили заходів щодо запобігання вчиненню нею суспільно небезпечного діяння та заподіянню шкоди (ст. 1186 ЦК).
Зменшення судом розміру відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди залежно від матеріального становища обвинуваченого не допускається. Проте суд може зменшити розмір відшкодування, якщо груба необережність самого потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди (ст. 1193 ЦК).
У разі укладення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим угоди про примирення питання про відшкодування заподіяної кримінальним правопорушенням шкоди врегульовується сторонами позову і зазначається у змісті угоди (див. ст. 471 КПК). Така угода затверджується вироком суду (див. ст. 475 КПК).
Для вирішення питання про відшкодування у кримінальному провадженні завданої кримінальним правопорушенням шкоди за допомогою цивільного позову важливе значення має процесуальна діяльність слідчого, прокурора під час досудового розслідування і суду на судових стадіях провадження, спрямована на забезпечення цивільного позову. Забезпечення цивільного позову полягає у вчиненні процесуальних дій, передбачених КПК, що мають своєю метою гарантувати реальне відшкодування завданої шкоди. Власне, своєчасне застосування таких заходів забезпечення кримінального провадження, як тимчасове вилучення майна підозрюваного під час вчинення окремих слідчих (розшукових) дій (обшуків, оглядів) (див. коментар до статей 167, 168 КПК) та арешт майна підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану їх діями, здатне забезпечити реальне і швидке виконання рішення суду про повне або часткове задоволення цивільного позову. (Про підстави, види майна та порядок накладення на нього арешту див. коментар до гл. 17 КПК)
Цивільний позов не підлягає розгляду у випадках закриття кримінального провадження як на досудовому розслідуванні, так і в суді. Про підстави закриття кримінального провадження слідчим і прокурором на досудовому розслідуванні, а судом у судовому засіданні див. коментар до ст. 284 цього КПК. У випадку закриття кримінального провадження на встановлених КПК підставах відповідно слідчий, прокурор, суддя і суд зобов\’язані роз\’яснити цивільному позивачеві його право пред\’явити аналогічний позов у порядку цивільного судочинства.
Leave a Reply