Науково-практичний коментар до ст. 135 Кримінального процесуального кодексу України | Адвокат Прокопенко Вадим, г. Киев

Науково-практичний коментар до ст. 135 Кримінального процесуального кодексу України

Науково-практичний коментар до ст. 135 Кримінального процесуального кодексу України

Стаття 135. Порядок здійснення виклику в кримінальному провадженні
 
1. Особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв\’язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою.
2. У разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання повістка для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім\’ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи.
3. Особа, що перебуває під вартою, викликається через адміністрацію місця ув\’язнення.
4. Повістка про виклик неповнолітньої особи, як правило, вручається її батьку, матері, усиновлювачу або законному представнику. Інший порядок вручення повістки допускається лише у випадку, якщо це обумовлюється обставинами кримінального провадження.
5. Повістка про виклик обмежено дієздатної особи вручається її піклувальнику.
6. Повістка про виклик вручається особі працівником органу зв\’язку, працівником правоохоронного органу, слідчим, прокурором, а також секретарем судового засідання, якщо таке вручення здійснюється в приміщенні суду.
7. Повістка про виклик особи, яка проживає за кордоном, вручається згідно з міжнародним договором про правову допомогу, згода на обов\’язковість якого надана Верховною Радою України, а за відсутності такого – за допомогою дипломатичного (консульського) представництва.
8. Особа має отримати повістку про виклик або бути повідомленою про нього іншим шляхом не пізніше ніж за три дні до дня, коли вона зобов\’язана прибути за викликом. У випадку встановлення цим Кодексом строків здійснення процесуальних дій, які не дозволяють здійснити виклик у зазначений строк, особа має отримати повістку про виклик або бути повідомленою про нього іншим шляхом якнайшвидше, але в будь-якому разі з наданням їй необхідного часу для підготовки та прибуття за викликом.
 
Коментар: 
1. Для досягнення мети виклику слідчим, прокурором або судового виклику, яка полягає у забезпеченні можливості проведення окремих процесуальних дій і кримінального провадження в цілому, важливе значення має дотримання передбаченого законом порядку його здійснення, який має бути достатньо оперативним і водночас містити гарантії дотримання прав учасників кримінального провадження.
Частиною 1 коментованої статті передбачено способи здійснення виклику в кримінальному провадженні. Основним з них є повістка про виклик, яка може бути вручена безпосередньо, надіслана поштою, електронною поштою чи факсимільним зв\’язком. Крім того, виклик може бути здійснено по телефону або телеграмою.
 
Зміст повістки про виклик регулюється ст. 137 КПК. Надання зазначеним у ній положенням нормативного характеру передбачає необхідність їх дотримання при застосуванні будь-якого способу здійснення виклику.
2. Оптимальним способом здійснення виклику є вручення повістки безпосередньо особі, яка викликається. Уразі відсутності такої можливості повістка про виклик з метою її подальшої передачі особі, яка викликається, може бути вручена під розписку дорослому члену сім\’ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи. Важливо, щоб ці особи, яким вручається повістка, мали реальну можливість передати її адресату. При цьому їм має бути роз\’яснено обов\’язок вручити повістку адресату без зволікання.
3. Достатньо поширеним способом здійснення виклику є надіслання повістки поштою. Згідно з Інструкцією з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженою наказом Державної судової адміністрації України від 27 червня 2006 р., на поштовій кореспонденції, де міститься судова повістка, проставляються відповідні відмітки зі штампом суду \”Судова повістка\” (п. 6.5.1).
Використання електронної пошти або факсимільного зв\’язку для передачі повістки про виклик як сучасних засобів комунікації дозволяє суттєво прискорити цей процес, а тому й є достатньо зручними способами виклику. Повістка про виклик у такому випадку направляється особі у формі електронного документа. Згідно із ЗУ \”Про електронні документи та електронний документообіг\” від 22 травня 2003 р. електронний документ – документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов\’язкові реквізити документа. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною (ст. 5). При надісланні повістки про виклик електронною поштою особа, яка отримала повістку, має надіслати відповідне підтвердження, за наявності якого можна вести мову про застосування належного (законного) способу здійснення виклику (див. ст. 136 КПК).
При виклику по телефону зміст повістки має бути роз\’яснено особі, яка викликається, з дотриманням вимог ст. 137 КПК. Водночас, ураховуючи, що законом не передбачено способу фіксації виклику по телефону та підтвердження отримання здійсненого виклику, нез\’явлення викликаної у такий спосіб особи не може розглядатися як безспірна підстава для застосування до неї грошового стягнення або приводу.
4. За загальним правилом виклик неповнолітньої особи має здійснюватися через її батьків, усиновлювача або законного представника, що передбачено ч. 4 коментованої статті. Слід зазначити, що у чинних законодавчих актах (ЦПК, ЗУ \”Про безоплатну правову допомогу\”, ЗУ \”Про громадянство України\”, ЗУ \”Про психіатричну допомогу\”) термін \”законні представники\” використовується як родове поняття, до якого включаються батьки, усиновлювачі, батьки-вихователі, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, патронатні вихователі, представники закладів, які виконують обов\’язки опікунів, піклувальників.
5. Порядок виклику неповнолітніх через законних представників, а також виклику обмежено дієздатної особи через її піклувальника (що передбачено ч. 5 коментованої статті) спрямовано, по-перше, на те, щоб довести до відома відповідальних за поведінку цих осіб про виклик, а по-друге, використати їх вплив для забезпечення явки неповнолітнього або обмежено дієздатного до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду.
Винятки із загального порядку виклику неповнолітніх становлять лише ті випадки, коли це обумовлюється обставинами кримінального провадження, зокрема тактикою здійснення досудового розслідування, можливим негативним впливом законного представника на неповнолітнього, можливим сприянням законного представника ухиленню неповнолітнього з метою перешкоджання здійсненню досудового розслідування, здійсненням кримінального правопорушення дорослим членом сім\’ї у співучасті з неповнолітнім тощо. У таких випадках повістка про виклик може бути вручена безпосередньо неповнолітньому.
6. Частина 6 цієї статті встановлює коло осіб, до повноважень яких віднесено вручення повістки про виклик, а саме вона вручається особі працівником органу зв\’язку, працівником правоохоронного органу, слідчим, прокурором, а також секретарем судового засідання, якщо таке вручення здійснюється в приміщенні суду.
7. Виклик особи, яка проживає за кордоном, здійснюється в порядку, передбаченому міжнародними договорами України, згода на обов\’язковість яких надана ВР України. До таких, зокрема, належать двосторонні та багатосторонні міжнародні договори у галузі надання правової допомоги в кримінальних справах (наприклад, Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 р., Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах від 20 квітня 1959 р., Договір між Україною та Сполученими Штатами Америки про взаємну правову допомогу у кримінальних справах, ратифікований ЗУ від 10 лютого 2000 р., Договір між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, ратифікований ЗУ від 4 лютого 1994 р., та ін.). Кожен із таких міжнародних договорів передбачає обсяг правової допомоги, який може бути надано у встановленому ним порядку. Виклик особи для дачі показань за межами запитуваної сторони договору є однією із дій, яка передбачена майже всіма міжнародними договорами. Останні встановлюють також певні гарантії недоторканності особи, яка з\’являється за викликом, що стосуються її імунітету і неможливості застосування до неї в Україні примусових заходів, що обмежують її свободу, протягом передбаченого міжнародним договором строку. Така гарантія має важливе значення в аспекті забезпечення дієвості застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження.
За відсутності міжнародного договору про правову допомогу, згода на обов\’язковість якого надана ВР України, повістка про виклик особи, яка проживає за кордоном, вручається за допомогою дипломатичного (консульського) представництва. Правовою основою функціонування дипломатичних представництв та консульських установ України є ЗУ \”Про дипломатичну службу\” від 20 вересня 2001 р., Положення про дипломатичне представництво України за кордоном, затверджене Розпорядженням Президента України від 22 жовтня 1992 р. № 166/92-рп, Консульський Статут України, затверджений Указом Президента України від 2 квітня 1994 р. № 127/94.
8. Частина 8 коментованої статті передбачає строк, коли особа має бути повідомлена про виклик, – не пізніше ніж за три дні до дня, коли вона зобов\’язана прибути за викликом. Це законодавче положення мас значення гарантії забезпечення прав особи, перш за все права на захист, яке є загально-суб\’єктним і тому має гарантуватися будь-якій особі, права та законні інтереси якої можуть бути обмежені у зв\’язку із здійсненням кримінального провадження. Зокрема, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 66 КПК свідок має право користуватися під час давання показань та участі у проведенні інших процесуальних дій правовою допомогою адвоката. Реалізації даного права сприяє передбачена законом норма щодо повідомлення свідка про виклик не пізніше трьох днів до явки, що надає Йому реальну можливість залучити адвоката для надання правової допомоги.
Винятки із правила стосовно дотримання строку повідомлення про виклик становлять випадки, коли КПК встановлено такі строки здійснення процесуальних дій, які не дозволяють здійснити виклик не пізніше ніж за три дні. Проте і в цих випадках законодавець вимагає, щоб особі було надано необхідний час для підготовки до участі у процесуальній дії та прибуття за викликом. До таких випадків, зокрема, належать запрошення взяти участь в обшуку потерпілого, підозрюваного, захисника, представника та інших учасників кримінального провадження (ч. 1 ст. 236 КПК), залучення до участі в слідчому експерименті підозрюваного, потерпілого, свідка, захисника, представника (ч. 3 ст. 240) тощо.