Науково-практичний коментар до ст. 139 Кримінального процесуального кодексу України

 

1. Якщо підозрюваний, обвинувачений, свідок, потерпілий, цивільний відповідач, який був у встановленому цим Кодексом порядку викликаний (зокрема, наявне підтвердження отримання ним повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом), не з\’явився без поважних причин або не повідомив про причини свого неприбуття, на нього накладається грошове стягнення у розмірі:

від 0,25 до 0,5 розміру мінімальної заробітної плати – у випадку неприбуття на виклик слідчого, прокурора;

від 0,5 до 2 розмірів мінімальної заробітної плати – у випадку неприбуття на виклик слідчого судді, суду.

2. У випадку, встановленому частиною першою цієї статті, до підозрюваного, обвинуваченого, свідка може бути застосовано привід.

3. За злісне ухилення від явки свідок, потерпілий несе відповідальність, встановлену законом.

 

Коментар:

1. Наслідком неприбуття особи за викликом без поважної причини або неповідомлення про причини свого неприбуття може бути застосування до неї грошового стягнення чи приводу як заходів забезпечення кримінального провадження.

Закон розрізняє коло осіб, до яких можуть бути застосовані грошове стягнення та привід.

Грошове стягнення застосовується до підозрюваного, обвинуваченого, свідка, потерпілого, цивільного відповідача, які були в установленому КПК порядку викликані. Привід же застосовується лише до підозрюваного, обвинуваченого та свідка. До потерпілого цей захід не застосовується, оскільки брати участь у кримінальному провадженні є його правом, а не обов\’язком (див. ст. 56 КПК). Утім відповідно до п. 1 ст. 57 КПК прибути за викликом слідчого, прокурора, слідчого судді, суду є обов\’язком потерпілого, а в разі неможливості своєчасного прибуття його обов\’язок полягає у повідомленні про це, а також про причини неможливості прибуття.

Фактичною підставою застосування грошового стягнення є нез\’явлення передбачених у ч. 1 коментованої статті осіб за викликом, який був зроблений у встановленому КПК порядку. Зокрема, у кримінальному провадженні має міститися підтвердження отримання особою повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом. При цьому мають бути відсутні поважні причини неприбуття або взагалі відсутні будь-які дані стосовно причини невиконання обов\’язку з\’явитися за викликом.

Правовою підставою застосування грошового стягнення на досудовому розслідуванні є ухвала слідчого судді, яка виноситься в порядку, передбаченому ст. 146 КПК, а в судовому провадженні – ухвала суду.

Частиною 1 коментованої статті розмір грошового стягнення диференційовано залежно від виду виклику. У випадку неприбуття на виклик слідчого, прокурора його розмір становить від 0,25 до 0,5 розміру мінімальної заробітної плати, у випадку неприбуття на виклик слідчого судді, суду – від 0,5 до 2 розмірів мінімальної заробітної плати. При цьому слід мати на увазі, що відповідно до п. 16 ст. З КПК розмір мінімальної заробітної плати – це грошова сума, що дорівнює місячному розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому приймається процесуальне рішення або здійснюється процесуальна дія.

2. За змістом ч. 2 цієї статті фактичною підставою застосування приводу є нез\’явлення підозрюваного, обвинуваченого, свідка за викликом, який був здійснений у встановленому КПК порядку. Зокрема, у кримінальному провадженні має міститися підтвердження отримання особою повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом. При цьому мають бути відсутні поважні причини неприбуття або відсутні будь-які дані стосовно причини невиконання обов\’язку з\’явитися за викликом.

Правовою підставою застосування приводу на досудовому провадженні є ухвала слідчого судді, яка виноситься в порядку, передбаченому ст. 142 КПК, а в судових стадіях – ухвала суду.

3. Злісне ухилення свідка або потерпілого від явки становить склад адміністративного правопорушення, за яке ст. 1854 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність. Злісність в ухиленні від явки, яка є обов\’язковою ознакою складу цього правопорушення, проявляється у навмисному усуненні, неодноразовій відмові від явки за викликом для участі у процесуальних діях. Факт злісного ухилення повинен підтверджуватися документами, що свідчать про здійснені офіційні виклики особи. Як докази відсутності злісності ухилення від явки за викликом можуть бути надані документи, які підтверджують наявність хвороби в особи, перебування її у відрядженні, відпустці тощо.