Науково-практичний коментар до ст. 176 Кримінального процесуального кодексу України

1. Запобіжними заходами с:

1) особисте зобов\’язання;

2) особиста порука;

3) застава;

4) домашній арешт;

5) тримання під вартою.

2. Тимчасовим запобіжним заходом є затримання особи, яке застосовується з підстав та в порядку, визначеному цим Кодексом.

3. Слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м\’яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м\’яким запобіжним заходом є особисте зобов\’язання, а найбільш суворим – тримання під вартою.

4. Запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування-слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження – судом за клопотанням прокурора.

 

Коментар:

1. Запобіжні заходи – це заходи забезпечення кримінального провадження, застосування яких супроводжується обмеженням конституційних прав і свобод осіб, ЯКІ підозрюються (обвинувачуються) у вчиненні кримінальних правопорушень. Ці обмеження стосуються свободи пересування та вільного вибору місця перебування.

Система запобіжних заходів закріплена у ч. 1 коментованої статті. Альтернативність їх вибору дає змогу застосовувати найбільш ефективні з них, при цьому враховуючи тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, особу правопорушника та інші обставини, які у своїй сукупності можуть об\’єктивно впливати на хід досудового розслідування та прийняття законного рішення за його результатами.

За характером вчиненого кримінального правопорушення, злочину чи кримінального проступку, законодавцем визначено обмеження щодо застосування запобіжних заходів. Зокрема, під час досудового розслідування кримінальних проступків у формі дізнання не допускається застосування запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту, застави або тримання під вартою (ст. 299 КПК). У свою чергу, під час проведення досудового слідства по злочинах передбачена можливість застосування всіх без винятку зазначених у ч. 1 коментованої статті запобіжних заходів, а саме: особистого зобов\’язання, особистої поруки, застави, домашнього арешту та тримання під вартою.

 

Слід мати на увазі, щодо підозрюваного, обвинуваченого може бути застосовано тільки один запобіжний захід, а не декілька одночасно. При цьому відповідно до ст. 183 КПК слідчий суддя, суд при постановленій ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов\’язаний також визначати розмір застави, однак ця норма не свідчить про те, що до особи може бути обрано одночасно декілька запобіжних заходів (у даному випадку це буде або взяття під варту, або застава).

Ще однією процесуальною особливістю інституту запобіжних заходів є об\’єкт їхнього застосування – підозрюваний, обвинувачений.

У цій статті дано невичерпний перелік запобіжних заходів. До неповнолітніх підозрюваних чи обвинувачених, крім запобіжних заходів, передбачених коментованою статтею, може застосовуватися передання їх під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а до неповнолітніх, які виховуються в дитячій установі, – передання їх під нагляд адміністрації цієї установи (ст. 493 КПК).

До особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, можуть бути застосовані судом такі запобіжні заходи:

1) передання на піклування опікунам, близьким родичам чи членам сім\’ї з обов\’язковим лікарським наглядом;

2) поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають її небезпечну поведінку (ст. 508 КПК).

2. Відповідно до ч. 2 коментованої статті затримання особи визначається законодавцем як тимчасовий запобіжний захід. Статус тимчасового йому надано в силу двох факторів:

1) у часовому відношенні затримання триває не більше 72 годин;

2) для його здійснення не завжди потрібно одержувати заздалегідь дозвіл слідчого судді, що здійснюється при обранні інших запобіжних заходів.

3. У частині 3 коментованої статті наголошується на тому, що викладені у ч. 1 запобіжні заходи розташовані у порядку від найбільш м\’якого-особистого зобов\’язання – до найбільш суворого – тримання під вартою. Тут же зазначається про необхідність слідчого, прокурора під час звернення до слідчого судді, суду обґрунтувати потребу у застосуванні певного запобіжного заходу. Така потреба в юридичній літературі іменується як виняткова, тобто коли на підставі наявних у конкретному кримінальному провадженні даних можна із певною вірогідністю стверджувати, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної поведінки затриманого підозрюваного чи обвинуваченого, відповідно, не буде забезпечено виконання завдань кримінального судочинства.

4. Частина 4 коментованої статті визначає учасників кримінального провадження, які мають право ініціювати обрання запобіжних заходів та приймати рішення про їх застосування. Так, виключно слідчий суддя місцевого суду в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, може дати дозвіл на їх застосування під час досудового розслідування та суд – під час судового провадження. Для цього за слідчим, прокурором закріплено повноваження вносити відповідне клопотання слідчому судді, суду.

Розмежовуючи компетенцію слідчого і прокурора у цьому аспекті, слід звернути увагу на деякі процесуальні особливості:

1) слідчий має право вносити клопотання тільки після його погодження з прокурором, який здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва;

2) слідчий вносить клопотання тільки під час досудового розслідування і після погодження з прокурором лише слідчому судді;

3) прокурор уповноважений на самостійне внесення клопотання як під час досудового розслідування, так і судового провадження.