Науково-практичний коментар до ст. 183 Кримінального процесуального кодексу України

 

1. Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м\’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

2. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як:

1) до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, – виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що підозрюваний, обвинувачений не виконав обов\’язки, покладені на нього при застосуванні іншого, раніше обраного запобіжного заходу, або не виконав у встановленому порядку вимог щодо внесення коштів як застави та надання документа, що це підтверджує;

2) до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до трьох років, виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що, перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину;

3) до раніше не судимої особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до п\’яти років, – виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину;

4) до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п\’ять років;

5) до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки;

6) до особи, яку розшукують компетентні органи іноземної держави за кримінальне правопорушення, у зв\’язку з яким може бути вирішено питання про видачу особи (екстрадицію) такій державі для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку, в порядку і на підставах, передбачених розділом IX цього Кодексу або міжнародним договором, згода на обов\’язковість якого надана Верховною Радою України.

3. Слідчий суддя, суд при постановленій ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов\’язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов\’язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

В ухвалі слідчого судді, суду зазначаються, які обов\’язки з передбачених статтею 194 цього Кодексу будуть покладені на підозрюваного, обвинуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтовується обраний розмір застави, а також можливість її застосування, якщо таке рішення прийнято у кримінальному провадженні, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

4. Слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні:

 

1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування;

2) щодо злочину, який спричинив загибель людини;

3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею.

 

Коментар:

1. Тримання під вартою – запобіжний захід, який полягає в ізоляції підозрюваного, обвинуваченого від суспільства, ув\’язненні (арешті) й утриманні його під вартою на встановлених законом підставах і умовах.

У частині 1 коментованої статті законодавець акцентує увагу на тому, що тримання під вартою є найбільш суворим запобіжним заходом і застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м\’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, пов\’язаним із перешкоджанням здійсненню кримінального провадження у будь-яких формах.

Фактичною підставою обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою с наявність сукупності неспростовних доказів вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення.

Одного лише зазначення в клопотанні про застосування запобіжних заходів обставин про те, що підозрюваний, обвинувачений не виконує покладених на нього процесуальних обов\’язків, а також намагається чи намагатиметься переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду чи вчиняти інші дії, направлені на протидію розслідуванню, недостатньо. Зазначене повинне підтверджуватися відповідними матеріалами, які мас право дослідити слідчий суддя при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу.

2. У частині 2 коментованої статті визначається перелік злочинів, підстав та умов, за наявності яких слідчий суддя, суд має право задовольнити клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Своєрідною межею у цьому випадку виступає покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад три та п\’ять років за вчинення підозрюваним, обвинуваченим злочину. Однак тут же законодавець наголошує, що у виняткових випадках запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований і за вчинення злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі до трьох років або навіть і штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Під винятковими випадками у цьому разі слід розуміти відсутність постійного місця проживання в підозрюваного, обвинуваченого, систематичні пияцтво та дебош у сім\’ї, порушення запобіжного заходу, не пов\’язаного з позбавленням волі, вчинення конкретних дій, спрямованих на перешкоджання встановленню істини у кримінальному провадженні, продовження злочинної діяльності, ухилення від відбування покарання тощо.

Водночас тримання під вартою як запобіжний захід може застосовуватися не лише щодо підозрюваних, обвинувачених, а й щодо особи, яку розшукують компетентні органи іноземної держави за кримінальне правопорушення, у зв\’язку з яким може бути вирішено питання про видачу особи (екстрадицію) такій державі для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку, в порядку і на підставах, передбачених розд. IX КПК або міжнародним договором, згода на обов\’язковість якого надана ВР України. У даному випадку до такої особи застосовується екстрадиційний арешт, тобто застосування запобіжного заходу у вигляді тримання особи під вартою з метою забезпечення її видачі (екстрадиції).

Відповідно до ст. 580 КПК рішення компетентного органу іноземної держави про взяття особи під варту або призначення їй покарання у виді позбавлення волі є підставою для тримання осіб під вартою на території України, які: 1) транзитно перевозяться територією України; 2) тимчасово видані в Україну. При цьому період тримання особи під вартою на території України на підставі рішення компетентного органу іноземної держави під час тимчасової видачі не зараховується такій особі у строк відбування покарання, призначеного за вироком суду України.

Стосовно деяких категорій осіб у законодавстві встановлено особливий порядок здійснення кримінального провадження, у тому числі і застосування запобіжних заходів.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 480 КПК особливий порядок кримінального провадження застосовується стосовно:

1) народного депутата України;

2) судді Конституційного Суду України, професійного судді, а також присяжного і народного засідателя на час здійснення ними правосуддя;

3) кандидата у Президенти України;

4) Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;

5) Голови Рахункової палати, його першого заступника, заступника, головного контролера та секретаря Рахункової палати;

6) депутата місцевої ради;

7) адвоката;

8) Генерального прокурора України, його заступника.

Стосовно деяких категорій суб\’єктів передбачається імунітет від кримінальної відповідальності і встановлюється статус недоторканності. Недоторканністю володіють Президент України, Голова Верховної Ради України і Прем\’єр-міністр України.

Обрання запобіжного заходу \”тримання під вартою\” включає в себе:

– внесення слідчому судді, суду клопотання про застосування запобіжного заходу;

– прийняття рішення про обрання запобіжного заходу та його оформлення;

– доведення рішення до відповідних осіб та складання необхідних документів;

– вжиття необхідних додаткових заходів, які випливають із суті обраного запобіжного заходу.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою застосовується тільки за рішенням слідчого судді, суду. Ухвала перед виконанням оголошується підозрюваному, обвинуваченому, що засвідчується його підписом на цьому документі.

3. Слідчий суддя, суд при постановлена ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов\’язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов\’язків. Саме у цьому і проявляється гуманність та демократичність положень цього КПК. Адже можливість внести заставу і виконувати обов\’язки, які будуть визначені слідчим суддею, судом в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді застави, більш позитивно сприймаються, ніж перебування у місцях попереднього ув\’язнення. Таким чином, в ухвалі слідчого судді, суду про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту в обов\’язковому порядку повинно бути відображено розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов\’язків, передбачених ст. 194 КПК.

У зв\’язку з обранням застави на підозрюваного, обвинуваченого можуть бути покладені обов\’язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК, а саме:

1) прибувати до визначеної службової особи із встановленою періодичністю;

2) не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду;

3) повідомляти слідчого, прокурора чи сул про зміну свого місця проживання та/ або місця роботи;

4) утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною слідчим суддею, судом, або спілкуватися з нею із дотриманням умов, визначених слідчим суддею, судом;

5) не відвідувати місця, визначені слідчим суддею або судом;

6) пройти курс лікування від наркотичної або алкогольної залежності;

7) докласти зусиль до пошуку роботи або до навчання;

8) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в\’їзд в Україну;

9) носити електронний засіб контролю.

У разі невиконання цих обов\’язків до особи може бути застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

4. Цілком слушними є положення ч. 4 статті, що коментується, стосовно обмеження можливостей обрання застави під час вирішення питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Так, слідчий судця, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні, що, по-суті, виключає можливість її подальшого обрання. Це, зокрема, стосується: злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування; злочину, який спричинив загибель людини; особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею. Ці положення унеможливлюють застосування застави при вчиненні насильницьких та особливо тяжких злочинів, а також у випадках недотримання умов при обранні більш м\’якого запобіжного заходу (застави).

Обираючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя, суд зобов\’язані з\’ясувати, чи є у підозрюваного, обвинуваченого діти до 18 років, які не можуть залишатися без нагляду. При цьому до матеріалів провадження доцільно приєднати довідку про склад сім\’ї підозрюваного, обвинуваченого. Якщо буде встановлено, що в сім\’ї не залишається осіб, які можуть здійснювати нагляд за дітьми, слідчий суддя, суд зобов\’язані негайно повідомити про це комісії у справах неповнолітніх за місцем проживання дітей для вжиття ними заходів щодо забезпечення належного нагляду за ними.

При обранні запобіжного заходу у вигляді тримання підозрюваного чи обвинуваченого під вартою слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов\’язані вжити заходів до охорони майна і житла ув\’язненого, якщо вони залишаються без нагляду. Для цього необхідно встановити, чи є у підозрюваного, обвинуваченого майно і яке саме, де воно знаходиться, чи є у нього близькі родичі, які могли б забезпечити збереження цього майна. Заходи з охорони майна та житла ув\’язненого полягають у передачі майна на відповідальне зберігання та в опечатуванні приміщення.

На осіб, які перебувають у місцях попереднього ув\’язнення, покладаються обов\’язки та вони наділяються правами, встановленими законодавством для громадян України, з обмеженнями, які випливають з режиму тримання під вартою.

Основними вимогами режиму в місцях попереднього ув\’язнення є ізоляція осіб, яких узяли під варту, постійний нагляд за ними та окреме тримання їх у порядку, передбаченому ЗУ \”Про попереднє ув\’язнення\”, цензура листування. Особи, щодо яких як запобіжний захід обрано тримання під вартою, підлягають обшуку, медичному огляду, дактилоскопуванню і фотографуванню; їх ознайомлюють з правами, обов\’язками та вимогами режиму. Речі, які с при них, а також передачі і посилки, що надходять на їх ім\’я, підлягають огляду, а листування – перегляду. їм забороняється мати при собі гроші та цінні речі, а також предмети, не дозволені для зберігання в місцях попереднього ув\’язнення. Вилучені у них при доставленні в місця попереднього ув\’язнення гроші зараховуються на їх особові рахунки, а цінні речі і предмети здаються на зберігання; гроші та цінні речі, одержані шляхом обману під час перебування в місцях попереднього ув\’язнення або джерело одержання яких не встановлено, передаються в дохід держави за вмотивованою постановою начальника установи для попереднього ув\’язнення, санкціонованою прокурором, копія якої приєднується до особової справи особи, яка тримається під вартою.