Науково-практичний коментар до ст. 224 Кримінального процесуального кодексу України

 

1. Допит проводиться за місцем проведення досудового розслідування або в іншому місці за погодженням із особою, яку мають намір допитати. Кожний свідок допитується окремо, без присутності інших свідків.

2. Допит не може продовжуватися без перерви понад дві години, а в цілому – понад вісім годин на день.

3. Перед допитом встановлюється особа, роз\’яснюються її права, а також порядок проведення допиту. У разі допиту свідка він попереджається про кримінальну відповідальність за відмову давати показання і за давання завідомо неправдивих показань, а потерпілий – за давання завідомо неправдивих показань. За необхідності до участі в допиті залучається перекладач.

4. У разі відмови підозрюваного відповідати на запитання, давати показання особа, яка проводить допит, зобов\’язана його зупинити одразу після отримання такої заяви.

5. Під час допиту може застосовуватися фотозйомка, аудіо – та/або відеозапис.

6. Допитувана особа мас право використовувати під час допиту власні документи і нотатки, якщо її показання пов\’язані з будь-якими обчисленнями та іншими відомостями, які важко зберегти в пам\’яті.

7. За бажанням допитуваної особи вона має право викласти свої показання власноручно. За письмовими показаннями особи їй можуть бути поставлені додаткові запитання.

8. Особа мас право не відповідати на запитання з приводу тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця парадної кімнати тощо) або які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею, близькими родичами чи членами її сім\’ї кримінального правопорушення, а також щодо службових осіб, які виконують негласні слідчі (розшукові) дії, та осіб, які конфіденційно співпрацюють із органами досудового розслідування.

9. Слідчий, прокурор має право провести одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб для з\’ясування причин розбіжностей у їхніх показаннях. На початку такого допиту встановлюється, чи знають викликані особи одна одну і в яких стосунках вони перебувають між собою. Свідки попереджаються про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань і за давання завідомо неправдивих показань, а потерпілі – за давання завідомо неправдивих показань.

Викликаним особам по черзі пропонується дати показання про ті обставини кримінального провадження, для з\’ясування яких проводиться допит, після чого слідчим, прокурором можуть бути поставлені запитання. Особи, які беруть учать у допиті, їх захисники чи представники мають право ставити одна одній запитання, що стосуються предмета допиту.

Оголошення показань, наданих учасниками допиту на попередніх допитах, дозволяється лише після давання ними показань.

У кримінальних провадженнях щодо злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, а також щодо злочинів, вчинених із застосуванням насильства або погрозою його застосування, одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб для з\’ясування причин розбіжностей в їхніх показаннях не може бути проведений за участю малолітнього або неповнолітнього свідка чи потерпілого разом з підозрюваним.

 

Коментар:

1. Показання, відповідно до ст. 95 КПК, – це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження. Таким чином, допит – це передбачена кримінальним процесуальним законом слідча дія, яка полягає в одержанні слідчим від свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, експерта показань про обставини, що мають значення для кримінального провадження.

Підставами для проведення допиту є наявність достатніх відомостей про те, що певній особі відомі обставини, які мають значення для кримінального провадження, та їх можна отримати шляхом проведення допиту.

Порядок здійснення виклику особи для проведення допиту, зміст повістки про виклик, поважні причини неприбуття особи на виклик та наслідки неприбуття детально передбачені статтями 135-139 КПК.

Місце допиту визначається слідчим самостійно, виходячи з обставин кримінального провадження й обраної тактики. Як правило, допит проводиться за місцем проведення досудового розслідування. Разом із тим закон надає слідчому право допитати особу в іншому місці за погодженням з особою, яку необхідно допитати. Це може бути місце її проживання, роботи, відпочинку, навчання, лікування, відбування покарання, тримання під вартою або інше місце перебування особи.

Допит за місцем проживання або роботи доцільно проводити, якщо, наприклад, декілька свідків проживають або працюють в одному місці, якщо слідчий не бажає передчасно розголошувати факт їх виклику для допиту; у випадках якщо явка свідка або потерпілого утруднена (хвороба, похилий вік, наявність малолітніх дітей та ін.) тощо.

Закон (ст. 104 КПК) не містить вимоги про необхідність обов\’язкового мотивування рішення допитати особу не в місці провадження досудового розслідування. Проте у вступній частині протоколу допиту, яка складається відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 104 КПК, доцільно зазначити цей факт, а до матеріалів кримінального провадження долучити документ, що пояснює вказане рішення (наприклад, довідку лікаря про стан здоров\’я особи, копію лікарняного листа і т. ін.).

Закон установлює неможливість проведення допиту не в місці проведення досудового розслідування без попереднього погодження з особою, яку має намір допитати слідчий чи прокурор. Тобто у будь-якому випадку, незалежно від процесуального статусу особи, яку мають намір допитати, якщо ця слідча дія проводиться не за місцем досудового розслідування, місце допиту слід додатково погодити.

Викликані у тому самому кримінальному провадженні свідки повинні допитуватися окремо, тобто так, щоб вони не мали можливості спілкуватися між собою ні до допиту, ні після його завершення. Особа, що провадить слідчу дію, зобов\’язана вжити певних заходів для дотримання вимог закону: виклик для допиту в різний час і з таким розрахунком, щоб допитаний свідок не спілкувався з іншою особою, прибулою на допит; поміщення свідків у різні кімнати, попередження про обов\’язок не розголошувати відомості досудового розслідування (ст. 222 КПК). Ці заходи поширюються і на ті випадки, коли необхідно перешкодити спілкуванню свідків із потерпілим, підозрюваним.

Такі умови провадження допиту забезпечують найсприятливішу обстановку для отримання правдивих показань, допоможуть усунути вплив на свідків із боку інших осіб.

Закон також вимагає, щоб допит свідків відбувався за відсутності інших свідків. Одночасний допит двох свідків у одному кабінеті, кімнаті або іншому приміщенні (хоч би і різними слідчими) не допускається. Брати участь у допиті мають право тільки особи, указані в законі, а саме: прокурор (п. 4 ч. 2 ст. 36 КПК); якщо це необхідно – перекладач (ст. 68, ч. 3 ст. 224 КПК); експерт (п. 3 ч. 2 ст. 69 КПК), спеціаліст (ст. 77 КПК); захисник (ст. 45); адвокат свідка (п. 2 ч. 1 ст. 66 КПК), законний представник, педагог, психолог, лікар (ст. 226 КПК) тощо.

Допит, що здійснюється за клопотанням сторони захисту або потерпшого, проводиться за участю особи, яка його ініціювала, та (або) її захисника чи представника, крім випадків, коли це неможливо або така особа письмово відмовилася від участі в допиті (ч. б ст. 223 КПК).

Допит малолітньої або неповнолітньої особи проводиться у присутності законного представника, педагога або психолога, а за необхідності – лікаря (статті 44,58,226 КПК).

2. Тривалість допиту визначається часом, необхідним і достатнім для отримання від допитуваного в розумному режимі відомостей, що мають значення для кримінального провадження. Але оскільки проведення допиту пов\’язано із важким психологічним напруженням, ч. 2 коментованої статті встановлюється загальний час проведення допиту, який не може перевищувати вісім годин на день. Причому через кожні дві години допиту слідчий повинен робити перерву.

 

Закон не передбачає тривалості перерви. Слідчий визначає її за своїм внутрішнім переконанням. Але слід пам\’ятати, що довготривалий допит може мати негативний результат, оскільки допитуваний втомлюється, знижується його пам\’ять, виникає роздратованість, психологічний дискомфорт тощо. Штучне затягування допиту може розглядатися особою як негативний вплив на неї, катування або нелюдське поводження.

Отже, при визначенні загального часу для допиту, а також часу для перерви слід ураховувати вік особи, яка допитується, стан її психіки, психологічний контакт зі слідчим, можливий хворобливий стан, що підтверджений довідкою лікаря чи самостійно встановлений слідчим, час, який потрібний для відпочинку, прийому їжі тощо.

3. Хід слідчої дії можна уявити у вигляді чотирьох етапів: 1) з\’ясування даних про особу допитуваного, роз\’яснення порядку проведення слідчої дії; 2) роз\’яснення його прав і обов\’язків; 3) вільна розповідь; 4) відповіді на запитання слідчого, прокурора.

Якщо в слідчій дії бере участь перекладач, слідчий перед початком допиту пересвідчується в особі і компетентності перекладача, з\’ясовує його стосунки з підозрюваним, потерпілим, свідком і роз\’яснює його права і обов\’язки (ч. 4 ст. 68 КПК).

Перш ніж приступити безпосередньо до допиту, необхідно пересвідчитися в особі допитуваного (перед першим допитом доцільно перевірити документи особи, викликаної на допит). Крім прізвища, імені, по батькові, слід з\’ясувати інші важливі відомості, що встановлюють особу: рік народження, місце проживання чи перебування, місце роботи, номер домашнього, службового і мобільного телефону (якщо є) і т. ін. Потім слідчий роз\’яснює особі мету виклику, порядок ведення допиту, називає присутніх осіб.

Свідок зобов\’язаний дати правдиві показання під час досудового розслідування (п. 2 ч. 2 ст. 66 КПК), тому він попереджається про кримінальну відповідальність за відмову давати показання і за давання завідомо неправдивих показань, передбачену статтями 384 і 385 КК.

Дача показань потерпілим є його правом, а не обов\’язком (п. б ч. 1 ст. 56 КПК), тому про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань він не попереджається.

Таке роз\’яснення обов\’язків свідка та потерпілого засвідчується їх підписом, який повинен бути поставлений у протоколі після запису про встановлення особи, але до внесення відомостей анкетного характеру, оскільки останні є складовою частиною його показань.

Експерт зобов\’язаний прибути до слідчого, прокурора, суду і дати відповіді на запитання під час допиту (п. 2 ч. 5 ст. 69 КПК). За відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов\’язків експерт несе відповідальність, встановлену законом (ст. 70 КПК).

Оскільки дача показань не є обов\’язком підозрюваного, допит може відбутися тільки в тому випадку, коли він погодився або сам виявив бажання давати показання.

Відповідно до КПК на особу, що здійснює кримінальне провадження, покладається обов\’язок роз\’яснити надані допитуваному законом процесуальні права. Закон не вимагає, щоб цей факт був зафіксований у протоколі допиту (ч. 3 ст. 104 КПК). Уявляється, що відмітка про роз\’яснення прав особі, що допитується, повинна бути зроблена в протоколі допиту, що слід засвідчити її підписом.

Допит по суті справи починається пропозицією розповісти все відоме особі про обставини, у зв\’язку з якими вона викликана, або у формі нагадування про подію, очевидцем або учасником якої вона була. Можливість втручання в хід вільної розповіді з боку допитуючого обумовлена тактичними міркуваннями.

Оскільки найчастіше допитуваний вільною розповіддю не вичерпує теми допиту (не надає значення яким-небудь обставинам, не висвітлює їх через забування, неуважність, у зв\’язку з невмінням правильно і логічно сформулювати свою думку), слідчий після закінчення розповіді має право ставити запитання, якими він уточнює, деталізує розповідь, з\’ясовує джерела відомостей, що повідомляються, причини суперечностей у показаннях, якщо вони є.

У процесі допиту можуть ставитися уточнювальні, доповню вальні, нагадувальні, контрольні запитання, пред\’являтися речові докази, документи, висновки експертів, зачитуватися показання інших осіб, відтворюватися звуко- та відеозапис. Постановка навідних запитань не допускається. До їх числа належать запитання, що підказують своїм формулюванням бажану відповідь.

При провадженні допиту не можна залишати поза увагою факт, що така слідча дія належить до числа тих, тактика яких має яскраво виражений етичний аспект. Методи і прийоми проведення допиту повинні відповідати не лише вимогам кримінального процесуального закону, а й етичним нормам.

Під час допиту має бути забезпечена повага до людської гідності, забороняється піддавати особу катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню, вдаватися до погроз застосування такого поводження, утримувати особу у принизливих умовах, примушувати до дій, що принижують її гідність (ст. 11 КПК).

У ході допиту фіксуються не лише усні показання, а й факт складання свідком схем, малюнків, креслень, діаграм (графічної інформації). Така графічна інформація повинна складатися на окремому аркуші і є додатком до протоколу допиту.

4. Як уже було зазначено, дача показань не є обов\’язком підозрюваного. Його допит може відбутися тільки в тому випадку, коли він погодився або особисто виявив бажання давати показання. Отже, у випадку, коли підозрюваний відмовився відповідати на запитання, давати показання, особа, яка проводить допит, зобов\’язана його зупинити одразу після отримання такої заяви. Така імперативна норма передбачена законодавцем із метою запобігання можливому тиску на підозрюваного, примушуванню його до давання показань. Показання, отримані слідчим унаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження, визнаються судом такими, що істотно порушують права і основоположні свободи людини, є недопустимими, не можуть бути використані при прийнятті процесуальних рішень, на них не може посилатися суд при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 86, п. 2 ч. 2 ст. 87 КПК).

Факт відмови підозрюваного відповідати на запитання чи давати показання повинен бути зафіксований у протоколі допиту з указівкою мотивів, якщо підозрюваний їх повідомив.

Слід також зазначити, що підозрюваний може відмовитися від відповіді не на всі, а на конкретні запитання. У цьому випадку слідчий повинен скласти протокол відповідно до вимог закону та позначити, на які саме запитання підозрюваний відмовився відповідати.

5. Рішення про фіксацію процесуальної дії за допомогою технічних засобів під час допиту приймає особа, яка проводить слідчу дію. За клопотанням учасників допиту застосування технічних засобів фіксування є обов\’язковим.

Якщо допит фіксується за допомогою технічних засобів (аудіо – та/або відеозапис), текст показань може не вноситися до відповідного протоколу за умови, що жоден з учасників процесуальної дії не наполягає на цьому (ч. 2 ст. 104 КПК). У такому разі протокол слідчої дії складається, у ньому позначається вступна частина, як це передбачено ч. 3 ст. 104 КПК, але в описовій частині необхідно зазначити, що показання осіб зафіксовані на носії інформації, який додається до протоколу. Причому у матеріалах кримінального провадження повинні зберігатися оригінальні примірники технічних носіїв інформації зафіксованої процесуальної дії, резервні копії яких зберігаються окремо (ч. 3 ст. 107 КПК).

Процесуальний порядок та умови використання технічних засобів фіксування кримінального провадження (фотозйомка, аудіо – та/або відеозапис), порядок підготовки протоколу допиту та додатків до нього передбачені статтями 104-107 КПК.

6. Закон визначає випадки можливого використання особами під час допиту власних документів та письмових нотатків. Цей перелік є вичерпним. Вони використовуються, якщо показання пов\’язані з будь-якими обчисленнями та іншими відомостями, які складно зберегти в пам\’яті (наприклад, назви нормативно-правових актів, конкретні дати певних подій, прізвища осіб, їх адреси, телефони тощо).

Документи, які можуть бути оголошені під час проведення допиту, повинні належати допитуваному та стосуватися обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Ці нотатки та документи можуть бути оглянуті слідчим та, якщо це необхідно і якщо вони не містять ознак речових доказів, приєднані до справи. Законом дозволяється також копіювання оригіналів цих документів та приєднання їх до справи (ч. 7 ст. 99 КПК).

7. Якщо допитувана особа виявила бажання викласти свої показання власноручно, цьому повинна передувати вільна усна розповідь. Слід звернути увагу, що при власноручному викладі показань не йдеться про складання протоколу допитуваним. Присутність слідчого в такому разі є обов\’язковою, оскільки в його обов\’язок входить належне складання протоколу. Анкетна частина протоколу, роз\’яснення прав та обов\’язків, порядку проведення допиту, попередження про відповідальність за відмову від давання показань і за завідомо неправдиві показання заповнюються слідчим. Після викладу особою своїх показань власноручно слідчий продовжує допит для доповнення й уточнення показань. Додаткові записи може робити як сама особа, що допитується, так і слідчий.

8. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд перед допитом осіб, які не підлягають допиту як свідки (ст. 65 КПК), зобов\’язані роз\’яснити їм право відмовитися давати показання. Ці особи вправі не відповідати на запитання з приводу тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі.

Слід, проте, зазначити, що захисник, представник потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, законний представник потерпілого, цивільного позивача у кримінальному провадженні, адвокат, нотаріус, медичні працівники, священнослужителі (пп. 1-5 ч. 2 ст. 65 КПК) з приводу довірених відомостей можуть бути звільнені від обов\’язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм ці відомості, у визначеному нею обсязі. Таке звільнення здійснюється у письмовій формі за підписом особи, що довірила зазначені відомості.

Також, закріплюючи таку загальну засаду кримінального провадження, як свобода від самовикриття та право не свідчити проти близьких родичів та членів сім\’ї, ст. 18 КПК передбачає, що жодна особа не може бути примушена визнати свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення або примушена давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею кримінального правопорушення.

Кожна особа має право не говорити нічого з приводу підозри чи обвинувачення проти неї, у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання, а також бути негайно повідомленою про ці права.

Жодна особа не може бути примушена давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні її близькими родичами чи членами її сім\’ї кримінального правопорушення.

Право не говорити нічого з приводу підозри роз\’яснюється затриманому при затриманні уповноваженою службовою особою (ч. 4 ст. 208 КПК). Крім того, при затриманні складається та під розпис вручається затриманому протокол, у якому, крім відомостей, передбачених ст. 104 КПК та ч. 5 ст. 208 КПК, обов\’язково вказується повний перелік процесуальних прав та обов\’язків затриманого, передбачений ст. 42 КПК.

Перед допитом свідка слідчий повинен роз\’яснити йому права, передбачені ст. 66 КПК, у тому числі право відмовитися давати показання щодо себе, близьких родичів та членів своєї сім\’ї, що можуть стати підставою для підозри у вчиненні ним, близькими родичами чи членами його сім\’ї кримінального правопорушення, а також показання щодо відомостей, які згідно з положеннями ст. 65 КПК не підлягають розголошенню. Разом із тим слід відмітити, що конституційне право особи відмовитися давати показання не звільнює особу від явки за викликом слідчого чи прокурора. Предмет показань осіб, які мають імунітет свідка, може не вичерпуватися отриманням відомостей виключно по цих питаннях. До речі, не виключена можливість добровільної дачі показань особами, які мають імунітет свідка.

Не можуть без їх згоди бути допитані як свідки особи, які мають право дипломатичної недоторканності, а також працівники дипломатичних представництв – без згоди представника дипломатичної установи.

Факт відмови особи давати показання повністю або частково повинен бути зафіксований у протоколі з указівкою мотивів, якщо вони були повідомлені.

У разі якщо свідок не має права імунітету свідка, слідчий повинен ще раз роз\’яснити йому обов\’язок дачі повних і правдивих показань, їх значення для розкриття вчиненого злочину і покарання винних. Лише після цього слідчий має право скласти протокол про відмову свідка від надання показань, який разом з іншими необхідними документами направляє прокурору для вирішення питання про внесення відповідних відомостей до ЄРДР (або особисто вносить такі відомості до ЄРДР, про що повідомляє прокурора) та початок досудового розслідування за ст. 385 КК.

9. Коментована частина статті містить процедуру проведення слідчим чи прокурором одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб для з\’ясування причин розбіжностей у їхніх показаннях (очна ставка).

Закон містить обов\’язкові умови для проведення такого допиту: 1) особи повинні бути заздалегідь допитані; 2) згідно з протоколами допитів в їх показаннях знайдені розбіжності.

Очна ставка проводиться без попереднього винесення про це постанови. Вона може бути проведена слідчим між будь-якими особами, які раніше були допитані: свідками, потерпілими, підозрюваними, експертами (наприклад, при суперечливих показаннях, що пояснюють результати експертизи), між підозрюваним і потерпілим, підозрюваним і свідком, потерпілим і свідком. Законодавець надає можливість провести очну ставку між двома чи більшою кількістю осіб.

Про проведення очної ставки можуть також клопотати учасники процесу: підозрюваний, його захисник, потерпілий, його представник.

Закон не зобов\’язує слідчого провести очну ставку, а надає йому таке право. Проте при вирішенні питання про задоволення клопотання підозрюваного про проведення очної ставки слідчий повинен ураховувати міжнародно-правовий стандарт, сформульований у п. 3 ст. 6 КЗПЛ, суттю якого є переважне право на очну ставку при клопотанні про це з боку обвинуваченого (підозрюваного).

Закон не вказує, чи повинні бути знайомі між собою особи, що беруть участь у провадженні цього допиту, тому особисте знайомство або його відсутність не можуть бути перешкодою для його проведення. Обов\’язковою передумовою є попередня дача ними показань з приводу одних і тих же обставин і наявності в цих показаннях розбіжностей. Водночас очна ставка не повинна підміняти собою пред\’явлення для впізнання. Тому при необхідності ототожнення одним учасником допиту іншого необхідно спочатку провести впізнання, а потім очну ставку.

Допит між особами, у показаннях яких є розбіжності, проводиться з метою викриття особи, яка дає неправдиві показання. Тому, приймаючи рішення про його проведення, слідчий повинен бути переконаний у правдивості показань однієї з осіб, з якими проводиться ця слідча дія, і що ця особа не потрапить під вплив тих, хто дає неправдиві показання. Рішення про те, у який момент провести цей допит і між якими особами, належить до тактичних і залежить від ходу кримінального провадження, внутрішнього переконання слідчого чи прокурора. Причиною відмови від проведення допиту між особами, у показаннях яких є розбіжності, може бути очевидна безперспективність цієї слідчої дії, можливість психічного впливу на одного з учасників, ознайомлення допитуваних з матеріалами кримінального провадження, недостатньо підкріпленими іншими доказами, можлива змова між учасниками допиту і подальша зміна ними показань. Усунути розбіжності в показаннях у такому разі можна також іншими передбаченими в законі засобами, наприклад додатковим допитом окремих осіб, призначенням повторної (додаткової) експертизи тощо.

Стаття закону не вказує, які саме розбіжності в показаннях раніше допитаних осіб мають бути усунуті. Рішення цього питання належить до компетенції слідчого, прокурора. Проте слід ураховувати істотність розбіжностей, що є в показаннях допитаних, їх здатність вплинути на повноту, всебічність і об\’єктивність установлення обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, або на правильну оцінку доказів.

У процесі проведення допиту між особами, у показаннях яких є розбіжності, можуть бути не лише усунуті розбіжності або з\’ясовані їх причини, а й одержані нові раніше невідомі фактичні дані.

Специфікою допиту осіб, у показаннях яких є розбіжності, є те, що участь у цій слідчій дії беруть декілька допитуваних, а також спірний характер питань, які є предметом допиту, що і створює складнішу психологічну атмосферу, ніж при допиті однієї особи. Тому до проведення такого допиту слідчий чи прокурор зобов\’язані готуватися з особливою ретельністю. Вони повинні визначити предмет допиту, скласти план його проведення, установити послідовність допиту осіб і черговість запитань, які мають бути висвітлені. Крім того, вони зобов\’язані своєчасно поклопотатися про заходи, що виключають неконтрольоване спілкування між допитуваними (зокрема, знаками, мімікою), змову між ними, погрози, тиск одного з учасників на інших тощо.

Перед початком допиту слідчий чи прокурор виконують вимоги, передбачені ч. 3 коментованої статті, а саме встановлюється особа, роз\’яснюються відповідно до процесуального статусу її права, а також порядок проведення допиту.

Оскільки особи, що беруть участь у провадженні очної ставки, уже раніше були допитані та їх анкетні дані вже містяться в матеріалах кримінального провадження, у протоколі допиту слідчий указує лише їх прізвища, імена і по батькові з указівкою процесуального положення (підозрюваний, потерпілий, свідок).

Свідки і потерпілі попереджаються про кримінальну відповідальність за давання завідомо неправдивих показань (ст. 384 КК), а свідки – і за відмову від давання показань (ст. 385 КК).

Слідчому чи прокурору необхідно також з\’ясувати, чи знають учасники слідчої дії один одного і в яких стосунках вони перебувають між собою. Відповідь на це питання має значення, оскільки дозволяє судити про вплив їх взаємовідносин на правдивість показань допитуваних.

Далі викликаним на очну ставку особам пропонується по черзі дати показання про ті обставини кримінального провадження, для з\’ясування яких і проводиться допит. Черговість надання показань, а також черговість запитань, що ставляться, визначається особою, що проводить слідчу дію, з урахуванням обставин кримінального провадження.

Першим допитується той із викликаних на допит, хто на переконання слідчого чи прокурора дає правдиві показання. Послідовність запитань, що ставляться, як і пред\’явлення (в окремих випадках) речових доказів, документів, висновків експертів, мають бути сплановані наперед. Якщо необхідно з\’ясувати причини розбіжностей у показаннях за декількома обставинами, доцільно проводити допит поетапно, за окремими епізодами. З\’ясувавши всі обставини одного епізоду в однієї з допитуваних осіб, слідчий запитує іншого учасника, чи підтверджує він показання першого, і пропонує йому дати свої показання з цього питання.

При такому поспізодному проведенні допиту вже допитаних осіб допитуваним слід надати можливість ставити один одному запитання також по кожному з епізодів, а не лише у завершальній частині допиту. Коли допитувані ставлять запитання один одному, слідчий має право зняти поставлені запитання повністю або частково.

Оголошення раніше даних одним з учасників допиту показань (відтворення звукозапису допиту) допустиме тільки після дачі ним показань у процесі проведення допиту і занесення їх до протоколу. Така вказівка міститься в законі з метою обмеження впливу слідчого на особу, що змінила показання, а також впливу показань однієї особи на показання інших. Якщо ж один чи декілька учасників допиту відмовляються давати показання, оголошення раніше даних ними при допитах показань неприпустиме. У цьому разі доцільно відкласти проведення допиту для з\’ясування причин розбіжностей у показаннях осіб або взагалі відмовитися від його проведення.

Якщо хоча б один із допитуваних є малолітнім (дитина у віці до досягнення нею чотирнадцяти років) або неповнолітнім (дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років), на допиті повинен бути присутній законний представник, педагог або психолог, а за необхідності – лікар. Такий допит проводиться з урахуванням вимог ст. 226 КПК.

Категорично забороняється законом проведення одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб для з\’ясування причин розбіжностей в їхніх показаннях за участю малолітнього або неповнолітнього свідка чи потерпілого разом із підозрюваним у кримінальних провадженнях щодо злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, а також щодо злочинів, учинених із застосуванням насильства або погрозою його застосування.

У разі коли один із допитуваних не знає мови кримінального провадження або допитується німий, глухий, глухонімий, повинен бути запрошений перекладач або особа, що розуміє знаки вказаних осіб з фізичними недоліками (статті 29,68 КПК).

Результати проведеного допиту для з\’ясування причин розбіжностей у показаннях уже допитаних осіб можуть бути різними: 1) учасники допиту підтвердили свої показання; 2) особа, що дала, на думку слідчого чи прокурора, неправдиві показання, змінила їх і повністю або частково дала правдиві показання; 3) особа, що раніше давала правдиві показання, змінила їх і дає неправдиві показання; 4) один з учасників очної ставки відмовився давати показання; 5) усі учасники допиту відмовилися давати показання.

У ході проведення такого допиту ведеться протокол, який повинен відповідати вимогам ст. 104 КПК. У ньому, зокрема, указуються, місце, час проведення допиту, особа, яка її проводить, усі присутні особи, протягом якого часу і між ким провадився допит. У протоколі вказується про роз\’яснення прав та обов\’язків допитуваних.

Далі фіксуються показання допитуваних із приводу їх взаємостосунків між собою, запитання слідчого, відповіді на них, а також коментарі і заперечення, якими супроводжують допитувані свої відповіді. Якщо допитувані пред\’являють предмети, документи, якими вони обґрунтовують свої показання, про це також має бути вказано у протоколі.

Доцільно обрати одну з форм складання протоколу допиту, який проводиться для з\’ясування причин розбіжностей у показаннях уже допитаних осіб. Перша форма -коли запитання і відповіді записуються в рядок у тій послідовності і черговості, як вони давалися. Друга – коли кожна сторінка протоколу вертикальною рискою розділяється на рівні частини, у яких записуються запитання і відповіді на них кожного з допитуваних. Такий порядок складання протоколу допомагає іноді уникнути можливої відмови одного з допитуваних від підпису протоколу, що містить показання інших допитуваних, з якими перший не згоден. У такому разі кожний із допитуваних підписує тільки ту частину сторінки, де містяться його особисті показання.

Закінчивши допит, слідчий надає протокол учасникам для прочитання або на їх прохання може зачитати його вголос. Допитані мають право вимагати внесення до протоколу зауважень і доповнень, що обов\’язково повинно бути зазначено в ньому.

Протокол підписують кожна з допитаних осіб, інші учасники і слідчий. Якщо протокол написаний на кількох сторінках, допитувані підписують кожну сторінку протоколу, а потім протокол у цілому.

Якщо особа через фізичні вади або з інших причин не може особисто підписати протокол, то ознайомлення такої особи з протоколом здійснюється у присутності її захисника (законного представника), який своїм підписом засвідчує зміст протоколу та факт неможливості його підписання особою.

Якщо особа, що брала участь у проведенні допиту, відмовилася підписати протокол, про це зазначається в протоколі. Такій особі надається право дати письмові пояснення щодо причин відмови від підписання, які заносяться до протоколу. Факт відмови особи від підписання протоколу, а також факт надання письмових пояснень особи щодо причин такої відмови засвідчується підписом її захисника (законного представника), а у разі його відсутності – понятих.