Науково-практичний коментар до ст. 258 Кримінального процесуального кодексу України

1. Ніхто не може зазнавати втручання у приватне спілкування без ухвали слідчого судді.

2. Прокурор, слідчий за погодженням з прокурором зобов\’язаний звернутися до слідчого судді з клопотанням про дозвіл на втручання у приватне спілкування в порядку, передбаченому статтями 246,248,249 цього Кодексу, якщо будь-яка слідча (розшукова) дія включатиме таке втручання.

3. Спілкуванням є передання інформації у будь-якій формі від однієї особи до іншої безпосередньо або за допомогою засобів зв\’язку будь-якого типу. Спілкування є приватним, якщо інформація передається та зберігається за таких фізичних чи юридичних умов, при яких учасники спілкування можуть розраховувати на захист інформації від втручання інших осіб.

4. Втручанням у приватне спілкування с доступ до змісту спілкування за умов, якщо учасники спілкування мають достатні підстави вважати, що спілкування с приватним. Різновидами втручання в приватне спілкування є:

1) аудіо -, відеоконтроль особи;

2) арешт, огляд і виїмка кореспонденції;

3) зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж;

4) зняття інформації з електронних інформаційних систем.

5. Втручання у приватне спілкування захисника, священнослужителя з підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, виправданим заборонене.

 

Коментар:

1. Право особи на недоторканність особистого (приватного) життя особи є одним із фундаментальних прав людини, що визначається Конституцією України та міжнародними нормативно-правовими актами у галузі прав людини – ЗДПЛ, КЗПЛ, Мій 1111 та ін. Резолюцією ПАРЄ № 428 (1970 р.) визначено, що приватність є \”правом жити своїм особистим життям з мінімальним стороннім втручанням\”.

Зокрема, згідно зі ст. 12 ЗДПЛ \”ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте та сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність його житла, таємницю його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина мас право на захист законом від подібних втручань чи посягань\”. Стаття 8 КЗПЛ також проголошує право особи на приватність та зазначає, що \”кожен має право на повагу до його приватного і сімейного життя, до житла і до таємниці кореспонденції\”.

 

Право на приватність є комплексним правом, що включає в себе територіальну, комунікаційну, інформаційну, фізичну приватність. Відповідно ст. 30 Конституції України захищає недоторканність житла (територіальну приватність), ст. 31 – таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (комунікаційну приватність), ст. 32 передбачає заборону збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди (інформаційна приватність), а ст. 28 передбачає заборону піддавати особу без її вільної згоди медичним, науковим чи іншим дослідам (фізична приватність).

Обмеження прав особи, задекларованих статтями 30, 31, 32 Конституції України, здійснюється у встановлених законом випадках та за рішенням суду. Спираючись на конституційні положення, КПК регламентує підстави та порядок втручання у приватне спілкування та у ст. 258 встановлює загальні засади провадження негласних слідчих (розшукових) дій, пов\’язаних із обмеженням права особи на приватність.

Приватне життя можна визначити як фізичну і духовну сферу, підконтрольну самій людині, тобто сферу, захищену від зовнішнього спрямованого впливу. Приватність (\”правейсі\”) означає певну якість життя, що визначається реальною можливістю людини здійснювати автономію і свободу у тій сфері життя, яка може вважатися \”приватною\”. Цей термін може вживатися і щодо права людини на автономію і свободу приватного життя, права на захист від втручання в нього інших людей, органів влади, громадських організацій і державних інституцій. У СШ А терміном \”правейсі\” позначають різні аспекти особистого життя людини: її індивідуальні особливості, сферу особистих відносин, інтимного життя, звичок, стану здоров\’я, змісту поштових, телеграфних повідомлень тощо.

Частина 1 ст. 258 КПК, спираючись на конституційні положення, вказує, що ніхто не може зазнавати втручання у приватне спілкування без ухвали слідчого судді.

2. Прокурор, слідчий за погодженням з прокурором зобов\’язаний звернутися до слідчого судді з клопотанням про дозвіл на втручання у приватне спілкування у встановленому кримінальним процесуальним законом порядку, якщо будь-яка слідча (розшукова) дія включатиме таке втручання. Порядок внесення клопотання до слідчого судді та його розгляд регламентується статтями 246,248,249 КПК. Як юридична підстава на втручання у приватне спілкування виступає ухвала слідчого судді про дозвіл на його проведення слідчим або за його дорученням оперативним підрозділом.

За змістом коментованої статті, якщо слідчим суддею постановлено ухвалу про відмову в наданні дозволу на втручання у приватне спілкування, клопотання слідчого, погоджене з прокурором, клопотання прокурора може бути внесено повторно лише уразі додаткового обґрунтування необхідності здійснення втручання у приватне спілкування. У клопотанні, що вноситься повторно, вказуються нові відомості, що обґрунтовують необхідність проведення негласних слідчих (розшукових) дій, пов\’язаних із втручанням у приватне спілкування.

3. Нормами КПК регламентується порядок здійснення втручання у приватне спілкування, зокрема, ч. 3 ст. 258 КПК закріплює, що спілкуванням є передання інформації у будь-якій формі від однієї особи до іншої безпосередньо або за допомогою засобів зв\’язку будь-якого типу. Окремим видом спілкування є приватне спілкування, його визначення міститься у цій же статті: \”Спілкування є приватним, якщо інформація передається та зберігається за таких фізичних чи юридичних умов, при яких учасники спілкування можуть розраховувати на захист інформації від втручання інших осіб\”. Таким чином, якщо учасники спілкування застосували необхідні запобіжні заходи, що, на їх думку, перешкоджають розповсюдженню обмінюваної інформації, спілкування слід вважати приватним і втручання в нього у ході провадження негласних слідчих (розшукових) дій вимагає рішення слідчого судді.

4. Частина 4 коментованої статті закріплює поняття втручання у приватне спілкування та його різновиди. Так, втручанням у приватне спілкування є доступ до змісту спілкування за умов, якщо учасники спілкування мають достатні підстави вважати, що спілкування є приватним. Різновидами втручання у приватне спілкування є:

– аудіо -, відеоконтроль особи;

– арешт, огляд і виїмка кореспонденції;

– зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж;

– зняття інформації з електронних інформаційних систем.

Відповідно до змісту цієї статті не буде втручанням у приватне спілкування документування у ході проведення негласних слідчих (розшукових) дій публічних виступів, масових зборів, мітингів та демонстрацій, де присутні на них особи проголошують певну інформацію відкрито, з метою її оприлюднення та розповсюдження. Не становитиме також втручання у приватне спілкування аудіо -, відеоконтроль дій та розмов осіб, що перебувають у місцях тимчасового утримання затриманих за підозрою у вчиненні злочину, місцях позбавлення волі, оскільки такі заходи спрямовані на забезпечення внутрішнього режиму цих установ.

Якщо зняття інформації з електронних інформаційних мереж не пов\’язане із подоланням системи логічного захисту, негласні слідчі (розшукові) дії, спрямовані на пошук та фіксацію цієї інформації, що є загальнодоступною, також не є втручанням у приватне спілкування.

5. Кримінальний процесуальний закон у ч. 5 коментованої статті містить заборону на втручання у приватне спілкування захисника, священнослужителя з підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, виправданим. Це означає, що негласні слідчі (розшукові) дії, спрямовані на втручання у приватне спілкування захисника, священнослужителя із підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, виправданим, у кримінальному провадженні не проводяться з метою забезпечення адвокатської таємниці та таємниці сповіді.

КК (статті 162,163) передбачає настання кримінальної відповідальності за незаконне втручання у приватне спілкування, у випадках:

– незаконного проникнення до житла чи до іншого володіння особи, незаконного проведення в них огляду чи обшуку, а так само незаконного виселення чи інших дій, що порушують недоторканність житла громадян, а також тих самих дій, вчинених службовою особою або із застосуванням насильства чи з погрозою його застосування;

– порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв\’язку або через комп\’ютер; вчинення тих же дій щодо державних чи громадських діячів або вчинених службовою особою, або з використанням спеціальних засобів, призначених для негласного зняття інформації.