Науково-практичний коментар до ст. 306 Кримінального процесуального кодексу України

1. Скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави.

 

2. Скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування розглядаються не пізніше сімдесяти двох годин з моменту надходження відповідної скарги, крім скарг на рішення про закриття кримінального провадження, які розглядаються не пізніше п\’яти днів з моменту надходження скарги.

3. Розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування здійснюється за обов\’язкової участі особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника та слідчого чи прокурора, рішенням, дії чи бездіяльність яких оскаржується. Відсутність слідчого чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги.

 

Коментар:

1. Забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 7 КПК визнано однією із загальних засад кримінального провадження.

Слід зауважити, що новий КПК на відміну від попереднього КПК 1960 р. не містить окремих статей щодо оскарження учасниками кримінального провадження, іншими заінтересованими особами дій та бездіяльності слідчого прокурору, а прокурора – вищестоящому прокурору.

Відтепер повноважним суб\’єктом розгляду скарг на рішення, дії та бездіяльність слідчого та прокурора визначено нового учасника кримінального процесу – слідчого суддю, до повноважень якого п. 18 ч. 1 ст. З КПК віднесено здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.

Водночас ч. 5 ст. 284 передбачає право прокурора скасовувати постанови слідчого про закриття кримінального провадження за скаргою заявника, потерпілого, а ст. 308 – права підозрюваного, обвинуваченого і потерпілого оскаржувати прокурору вищого рівня недотримання розумних строків.

Безпосередньо порядок розгляду слідчим суддею скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування регламентує коментована стаття.

У частинах 1,2 та 3 цієї статті законодавець розкрив три складові такого порядку, до яких відніс: правила розгляду скарг, строки розгляду, вимоги до переліку осіб, участь яких у процесі розгляду скарг є обов\’язковою.

Слід звернути увагу на те, що у коментованій статті вживається узагальнююче поняття – \”скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора\”, предметні ж їх ознаки визначені в іншій статті КПК, а саме ст. 303. Ця стаття класифікує скарги за предметом оскарження. Умовно їх можна поділити на дві категорії – за переліком, визначеним у ч. 1 цієї статті, та так звані \”інші скарги\”, передбачені її ч. 2.

Необхідно зауважити, що для вказаних категорій скарг передбачені різні вимоги щодо стадій кримінального провадження, на яких є допустимим їх розгляд слідчим суддею. Якщо для скарг, визначених ч. 1 ст. 303, – це час досудового розслідування, то для визначених ч. 2 – час підготовчого провадження у суді.

Для так званих \”інших скарг\” законодавцем не передбачено жодного критерію для оцінювання їх допустимості. Відповідно й не визначено, хто саме і у зв\’язку із чим може подавати такі скарги, наслідки їх подачі та можливі шляхи розв\’язання. Проте досвід пострадянських держав, які прийняли нове кримінальне процесуальне законодавство, вказує на обов\’язкове обумовлення цих моментів (див. ст. 125 КПК Російської Федерації на ін.). Регулював це питання певним чином і попередній Кодекс. Так, наприклад, згідно з вимогою ч. 3 ст. 2367 КПК 1960 р. скарга на постанову про порушення кримінальної справи за фактом мала бути подана з достатнім обґрунтуванням порушення прав та законних інтересів відповідної особи. Недостатність обґрунтування порушення прав та інтересів визнавалася підставою для відмови у відкритті провадження з розгляду скарги.

Залишення вказаного питання неврегульованим у новому КПК може призвести до неоднозначного розуміння суб\’єкта звернення з \”іншою скаргою\” та її предмета. Проте відмовити у прийнятті такої скарги і її розгляді буде неможливо з огляду на припис ч. 4 ст. 304 КПК, згідно з яким відмова слідчого судді у відкритті провадження за скаргою допускається лише у разі, якщо скарга подана на рішення, дію чи бездіяльність слідчого, прокурора, що не підлягає оскарженню.

Частина 1 коментованої статті вимагає, щоб скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядалися слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 КПК, з урахуванням положень цієї глави.

Проте ні ця стаття, ні жодна інша КПК не визначає їх підсудність – до якого саме місцевого суду може бути оскаржено особою рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора.

Кодекс 1960 р., на відміну від нового, ці питання врегульовував у спеціальних статтях, які передбачали оскарження за предметом. За закріпленим ним правилом рішення органу дізнання, слідчого та прокурора оскаржувалися до районного міського суду за місцем розташування органу або роботи посадової особи, яка їх прийняла (статті 236і, 2362,2365,2367 та ін.).

У частині 1 згаданих статей 318-380 КПК йдеться про загальні положення судового розгляду, про окремі ж особливості розгляду скарг даної категорії див. пп. 1-7 коментаря до цієї статті.

2. Частина 2 коментованої статті встановлює загальне правило щодо гранично допустимих строків розгляду слідчим суддею скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування – 72 години з моменту надходження відповідної скарги. Виняток становлять лише скарги на рішення про закриття кримінального провадження, для яких передбачено можливість розгляду у строк не пізніше п\’яти днів з моменту надходження скарги.

3. Згідно з приписом ч. 3 цієї статті розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування мас здійснюватися за обов\’язкової участі: особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника та слідчого чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується. При цьому наголошується, що відсутність слідчого чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги. Причини їх відсутності у статті не обумовлено. Слід вважати, що маються на увазі саме ті випадки, коли слідчому та прокуророві заздалегідь було повідомлено про розгляд скарг на їх рішення, дії чи бездіяльність, але вони без поважних причин не з\’явилися на запрошення взяти участь у розгляді.

На відміну від КПК 1960 р. коментована стаття не передбачає вимог щодо повідомлення слідчим суддею особи, яка подала скаргу, її захисника, представника, слідчого чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується, про час розгляду скарги та право взяти участь в її розгляді. Напевно, на думку законодавця, посилання в ч. 1 цієї статті на правила судового розгляду, передбачені статтями 318-380 КПК, є достатніми і мають компенсувати відсутність зазначених вимог. Адже ч. 2 ст. 318 передбачає здійснення судового розгляду в судовому засіданні з обов\’язковою участю сторін кримінального провадження.