Науково-практичний коментар до ст. 318 Кримінального процесуального кодексу України | Адвокат Прокопенко Вадим, г. Киев

Науково-практичний коментар до ст. 318 Кримінального процесуального кодексу України

Науково-практичний коментар до ст. 318 Кримінального процесуального кодексу України

Стаття 318. Строки і загальний порядок судового розгляду
1. Судовий розгляд має бути проведений і завершений протягом розумного строку.
2. Судовий розгляд здійснюється в судовому засіданні з обов\’язковою участю сторін кримінального провадження, крім випадків, передбачених цим Кодексом. У судове засідання викликаються потерпілий та інші учасники кримінального провадження.
3. Судове засідання відбувається у спеціально обладнаному приміщенні – залі судових засідань. У разі необхідності окремі процесуальні дії можуть вчинятися поза межами приміщення суду.
 
Коментар:
1. Судовий розгляд є однією з основних стадій кримінального процесу. Центральне місце судового розгляду серед стадій кримінального судочинства обумовлено особливістю завдань, які покладаються на суд як на один із органів державної влади. Відповідно до положень ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Саме на суд покладено завдання захисту прав і свобод людини і громадянина, що випливає з ч. 1 ст. 55 Конституції України.
Як нормами національного законодавства, так і положеннями міжнародно-правових актів, згода на обов\’язковість яких надана ВР України, задекларовано таке невід\’ємне процесуальне право особи, яка є учасником кримінального або цивільного судочинства, як право на справедливий судовий розгляд. Зокрема, п. 1 ст. б КЗПЛ, передбачається, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд Його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, визначеним законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Статтею 2 ЗУ \”Про судоустрій і статус суддів\” визначаються завдання суду. Цією нормою передбачено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов\’язковість яких надана ВР України.
Особливі завдання покладаються на суд КПК. У статті 2 КПК зазначається, що одним із завдань кримінального провадження є забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура. Саме в стадії судового розгляду суд, виконуючи функцію з відправлення правосуддя, досліджує обставини, які мають істотне значення для кримінального провадження, перевіряє надані сторонами докази та на підставі оцінки цих доказів постановляє виправдувальний чи обвинувальний вирок.
Судовий розгляд як одна зі стадій кримінального судочинства має відповідати за змістом і формою загальним засадам кримінального провадження, зазначеним у ст. 7 КПК, сутність яких розкривається у подальших його нормах. Це означає, що на суд покладається обов\’язок здійснювати кримінальне провадження з додержанням принципів верховенства права (ст. 8), законності (ст. 9), рівності всіх перед законом і судом (ст. 10), поваги до людської гідності (ст. 11), забезпечення права на свободу та особисту недоторканність (ст. 12), недоторканності житла чи іншого володіння особи (ст 13), таємниці спілкування (ст. 14), невтручання у приватне життя (ст. 15), недоторканності права власності (ст. 16), презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини (ст. 17), свободи від самовикриття та права не свідчити проти близьких родичів та членів сім\’ї (ст. 18), заборона двічі притягувати до кримінальної відповідальності за одне і те саме правопорушення (ст. 19), забезпечення права на захист (ст. 20), доступу до правосуддя та обов\’язковості судових рішень (ст. 21), змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ст. 22), безпосередності дослідження показань, речей і документів (ст. 23), забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності (ст. 24), публічності (ст. 25), диспозитивності (ст. 26), гласності і відкритості судового провадження та його повного фіксування технічними засобами (ст. 27), розумності строків (ст. 28), мови, якою здійснюється кримінальне провадження (ст. 29).
У частині 1 ст. 318 КПК зазначається, що судовий розгляд має бути проведений і завершений протягом розумного строку. Слід зауважити, що строки у кримінальному процесі використовуються законодавцем як один із важелів впливу на суб\’єктів кримінальних процесуальних правовідносин з метою виконання завдань судочинства та захисту прав і законних інтересів особи. Особливої уваги заслуговує положення КПК про дотримання розумного строку, яке є надзвичайно важливим для належного здійснення правосуддя. Право на судовий розгляд протягом \”розумного строку\” належить до категорії основних прав і свобод людини. Цьому праву кореспондує обов\’язок держави в особі її відповідних органів здійснити всі належні заходи для організації розслідування та проведення судового розгляду у кримінальному провадженні так, щоб, з одного боку, встановити об\’єктивну істину, а з другого боку, зробити це без зволікань у якомога коротший строк.
 
Поняття \”розумний строю) у ст. 318 КПК не наводиться. Таке поняття для національного кримінального процесуального законодавства є відносно новим і вперше вводиться у ст. 28 КПК. До цього суб\’єкти кримінального процесу користувалися поняттям \”розумності строків\”, виходячи з тлумачення положень п. 1 ст. 6 КЗПЛ, практики ЄСПЛ та низки інших міжнародно-правових актів, які регламентують порядок провадження у кримінальному судочинстві і, серед іншого, питання дотримання процесуальних строків. До них належать, зокрема, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (1966 р.), Мінімальні стандартні правила Організації Об\’єднаних Націй, що стосуються відправлення правосуддя відносно неповнолітніх (1985 р.), тощо. Інколи в міжнародно-правових актах та судовій практиці міжнародних судових установ замість поняття розумного строку використовуються такі словосполучення, як \”негайне інформування\”, \”без невиправданої затримки\”, \”негайний доступ\”, \”швидкий розгляд\”, \”якнайшвидше\”, \”протягом мінімально необхідного строку\”, але змістове навантаження всіх цих понять те саме – дотримання вимог щодо розумного строку провадження.
Частиною 1 ст. 28 КПК визначено, що розумними вважаються строки, що є об\’єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. У той же час у цій нормі зазначається, що розумні строки не можуть перевищувати передбачені КПК строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.
У КПК тривалість строків розгляду кримінального провадження не передбачена. У частині 1 ст. 314 та ч. 2 ст. 316 КПК лише передбачаються строки, у які суд має призначити підготовче судове засідання (не пізніше п\’яти днів з дня надходження обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру або клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності) та судовий розгляд (не пізніше десяти днів після постановления ухвали про його призначення). Але це не означає, що кримінальне провадження може здійснюватися невиправдано тривалий час. Саме для цього існує поняття \”розумних строків\”.
Поняття розумних строків належить до оціночних і визначається з урахуванням низки обставин. Так, ч. 3 ст. 28 КПК передбачені критерії для визначення розумності строків кримінального провадження, до яких належать: складність кримінального провадження, поведінка учасників кримінального провадження, зокрема спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень.
Для визначення складності кримінального провадження має ураховуватись кількість підозрюваних, обвинувачуваних та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження, а також обсяг та специфіка процесуальних дій, необхідних для здійснення досудового розслідування. Це означає, що якщо у кримінальному провадженні задіяна велика кількість підозрюваних, обвинувачуваних, потерпілих та/або свідків, або підозрюваними, обвинувачуваними вчинена значна кількість кримінальних правопорушень, судовий розгляд у такому разі може потребувати значно більше часу, ніж у провадженні, у якому у вчиненні кримінального правопорушення обвинувачується одна особа, кримінальне провадження складається з одного епізоду кримінального правопорушення та задіяна незначна кількість свідків і потерпілих.
На цьому ж наполягає і ЄСПЛ у своїх рішеннях. У рішеннях ЄСПЛ також не вказуються абсолютні часові рамки, тобто ті конкретні мінімальні або максимальні строки, які є необхідними, наприклад, для судового розгляду та вирішення питання судом щодо винуватості або невинуватості особи. Дотримання чи недотримання критерію розумності строків Європейським судом у кожному конкретному випадку визначається індивідуально, на підставі перевірки всіх обставин справи. У той же час на держави покладається обов\’язок здійснювати кримінальне провадження з якомога найменшими витратами часу, уникаючи необгрунтованих затримок та визнаючи права й свободи людини пріоритетними у порівнянні з об\’єктивними і суб\’єктивними обставинами, що заважають або роблять неможливим здійснення судочинства без невиправданої затримки і зволікань. Так, наприклад, у рішенні у справі \”Айбабін проти України\” (2008 р.) ЄСПЛ установив із боку держави порушення п. 1 ст. 6 Європейської конвенції та зауважив: \”З огляду на складність справи Суд зазначає, що здійснення провадження стосувалось одного епізоду, який включав умисне вбивство двох осіб та замахи на вбивство двох осіб, необхідність допиту п\’ятнадцяти свідків, проведення кількох простих судово-медичних експертиз та відтворення подій. Заявник був єдиним обвинуваченим у цій справі. Тому не можна сказати, що провадження було настільки складним, щоб виправдати його тривалість\”.
У справі \”Меріт проти України\” (2004 р.) ЄСПЛ визначив критерії розумності строків: \”Відповідно до прецедентиої практики Суду розумність тривалості провадження повинна визначатись у світлі відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою Суду, зокрема, складність справи, поведінка заявника, а також органів влади, пов\’язаних зі справою (див. рішення у справі \”Пелісьє і Сассі проти Франції\” та \”Філіс проти Греції\” від 27 червня 1997 р.).
Дуже важливими з точки зору дотримання судами розумного строку є положення ч. 5 ст. 28 КПК, відповідно до якого кожен має право, щоб обвинувачення щодо нього в найкоротший строк або стало предметом судового розгляду, або щоб відповідне кримінальне провадження щодо нього було закрите. Особливу увагу слід приділяти розгляду кримінального провадження щодо осіб, які тримаються під вартою, та неповнолітніх осіб. Частиною 4 ст. 28 КПК передбачено, що кримінальне провадження щодо особи, яка тримається під вартою, неповнолітньої особи має бути здійснено невідкладно і розглянуто в суді першочергово.
На цьому наголошує й ЄСПЛ. Так, у п. 40 раніше згадуваного рішення ЄСПЛ \”Айбабін проти України\” Суд ще раз підкреслив, що \”важливість спору для заявника також має бути взято до розгляду. В цьому контексті Суд нагадує, що той факт, що протягом періоду, який був розглянутий, заявник тримався під вартою, вимагає особливої сумлінності з боку органів влади і судів, які займаються справою у відправленні правосуддя якнайшвидше\”, пославшись при цьому також на справу \”Абдоелла проти Нідерландів\” від 25 листопада 1992 р.
Закон також передбачає, що підозрюваний, обвинувачений, потерпілий мають право на звернення до прокурора, слідчого судді або суду з клопотанням, в якому викладаються обставини, що обумовлюють необхідність здійснення кримінального провадження (або окремих процесуальних дій) у більш короткі строки, ніж ті, що передбачені КПК (ч. 6 ст. 28 КПК).
2. Судовий розгляд справи здійснюється шляхом проведення судового засідання. Частиною 2 коментованої статті передбачено, що участь сторін кримінального провадження у судовому засіданні с обов\’язковою, за винятком окремих випадків, передбачених КПК. Така норма введена у чинне процесуальне кримінальне законодавство не випадково, вона є гарантією забезпечення судом принципу змагальності сторін у кримінальному судочинстві (ч. 1 ст. 22 КПК). КПК 1960 р. передбачалися випадки розгляду справи за відсутності підсудного. Так, згідно зі ст. 262 (із змінами, внесеними згідно із Законом № 2857-ХІІ від 15.12.92 р.), розгляд справи при відсутності підсудного допускався лише у виняткових випадках: 1) коли підсудний перебуває за межами України і ухиляється від явки до суду; 2) коли справу про злочин, за який не може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, підсудний просить розглянути у його відсутності. Проте суд і в цьому разі мав право визнати явку підсудного обов\’язковою.
Нове кримінальне процесуальне законодавство, на відміну від того, що діяло раніше, не передбачає спеціальної норми, яка дозволяє судовий розгляд кримінального провадження за відсутності обвинуваченого. Хоча фактично таке стає можливим у разі якщо обвинувачений порушував порядок у судовому засіданні і був видалений з зали судового засідання тимчасово або на весь час судового розгляду. Але у цьому випадку закон покладає на суд обов\’язок щодо забезпечення цій особі права на захист (ч. 1 ст. 330 КПК).
У разі якщо обвинувачений, щодо якого застосовано запобіжний захід, не пов\’язаний із триманням під вартою, не прибув за викликом суду в судове засідання, суд відкладає судовий розгляд, призначає нову дату судового засідання та вживає заходів до забезпечення його прибуття до суду. Суд також має право застосувати наслідки, передбачені ст. 323 КПК: постановити ухвалу про привід обвинуваченого та/або ухвалу про накладення на нього грошового стягнення в порядку, передбаченому главами 11 та 12 КПК.
Наслідки неприбуття прокурора і захисника передбачені у ст. 324 КПК. Якщо в судове засідання не прибув прокурор, повідомлений про судовий розгляд, або захисник у разі якщо його участь є обов\’язковою, суд відкладає розгляд справи, визначає дату, час та місце проведення нового засідання і вживає необхідних заходів до прибуття їх до суду. Якщо суд встановить, що прокурор або захисник не прибули в судове засідання без поважних причин, він вправі порушити питання про відповідальність цих осіб перед органами, що згідно із законом уповноважені притягати їх до дисциплінарної відповідальності.
У разі якщо в судове засідання не прибув потерпілий, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, суд застосовує наслідки, передбачені ст. 325 КПК: заслуховує думку учасників судового провадження та залежно від того, чи можливо за відсутності потерпілого під час судового розгляду з\’ясувати всі обставини, вирішує питання про проведення судового розгляду без участі потерпілого або про відкладення розгляду кримінального провадження. Суд також має право накласти грошове стягнення на потерпілого у випадках та порядку, передбачених гл. 12 КПК.
Наслідки неприбуття цивільного позивача, цивільного відповідача та їх представників у судове засідання передбачені ст. 326 КПК.
У разі неприбуття в судове засідання цивільного позивача, його представника чи законного представника суд залишає цивільний позов без розгляду, крім випадків, якщо від цивільного позивача, його представника чи законного представника надійшло клопотання про розгляд позову за його відсутності або якщо обвинувачений чи цивільний відповідач повністю визнав пред\’явлений позов. За таких обставин цивільний позов може бути розглянутий за відсутності цих осіб.
Наслідками неприбуття в судове засідання за викликом цивільного відповідача, який не є обвинуваченим, або його представника, після з\’ясування судом думки учасників судового провадження щодо можливості за відсутності зазначених осіб з\’ясувати обставини, що стосуються цивільного позову, можуть бути або проведення судового розгляду без цих осіб або про відкладення судового розгляду. Суд має право накласти грошове стягнення на цивільного відповідача в порядку, передбаченому гл. 12 КПК.
Статтею 327 КПК передбачається, що якщо в судове засідання не прибув за викликом свідок, спеціаліст, перекладач або експерт, то суд заслуховує думку учасників судового провадження, допитує інших присутніх свідків і призначає нове судове засідання та вживає заходів для прибуття цих осіб. Суд може застосувати до свідків заходи процесуального примусу: постановити ухвалу про привід свідка та/або ухвалу про накладення на нього грошового стягнення у випадках та в порядку, передбачених главами 11 та 12 КПК.
Слід мати на увазі, що п. 1 ч. І ст. 336 КПК у разі неможливості безпосередньої участі учасника кримінального провадження в судовому провадженні за станом здоров\’я або з інших поважних причин передбачена можливість здійснювати процесуальні дії у режимі відеоконференції.
3. Частиною 3 коментованої статті передбачається, що судове засідання відбувається у спеціально обладнаному приміщенні – залі судових засідань..
У частині 1 ст. 16 ЗУ \”Про судоустрій і статус суддів\” закріплено положення про символи судової влади, до яких належать державні символи України – Державний Герб України і Державний Прапор України. Зали судового засідання в приміщеннях судів мають бути обладнані такими символами судової влади. Крім того, згідно з ч. 2 ст. 16 цього Закону суддя здійснює правосуддя в мантії та з нагрудним знаком. Такі правила щодо відправлення правосуддя закріплені невипадково – вони є об\’єктивно необхідними для забезпечення належного рівня здійснення правосуддя та підтримання авторитету судової влади.
У деяких випадках окремі процесуальні дії можуть вчинятися поза межами приміщення суду. Так, наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 336 КПК судове провадження може здійснюватися у режимі відеоконференції під час трансляції з іншого приміщення, у тому числі яке знаходиться поза межами приміщення суду (дистанційне судове провадження). За змістом ч. 6 ст. 336 КПК у дистанційному судовому провадженні може брати участь особа, яка тримається в установі попереднього ув\’язнення або установі виконання покарань. Частиною 1 ст. 361 КПК передбачено, що у виняткових випадках суд, визнавши за необхідне оглянути певне місце, проводить огляд за участю учасників судового провадження, а якщо цього вимагають обставини, – за участю свідків, спеціалістів і експертів. Такий огляд відповідно до ч. 2 ст. 361 КПК здійснюється згідно з правилами, передбаченими КПК для огляду під час досудового розслідування.