Науково-практичний коментар до ст. 377 Кримінального процесуального кодексу України | Адвокат Прокопенко Вадим, г. Киев

Науково-практичний коментар до ст. 377 Кримінального процесуального кодексу України

Науково-практичний коментар до ст. 377 Кримінального процесуального кодексу України

Стаття 377. Звільнення обвинуваченого з-під варти
 
1. Якщо обвинувачений тримається під вартою, суд звільняє його З-під варти в залі судового засідання у разі виправдання; звільнення від відбування покарання; засудження до покарання, не пов\’язаного з позбавленням волі; ухвалення обвинувального вироку без призначення покарання.
2. При засудженні до обмеження волі суд з урахуванням особи та обставин, встановлених під час кримінального провадження, мас право звільнити обвинуваченого з-під варти.
З.Якщо обвинувачений, що тримається під вартою, засуджений до арешту чи позбавлення волі, суд у виняткових випадках з урахуванням особи та обставин, встановлених під час кримінального провадження, мас право змінити йому запобіжний захід до набрання вироком законної сили на такий, що не пов\’язаний з триманням під вартою, та звільнити такого обвинуваченого з-під варти.
 
Коментар:
1. Під час кримінального провадження ніхто не може триматися під вартою, бути затриманим або обмеженим у здійсненні права на вільне пересування в інший спосіб через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення інакше як на підставах та в порядку, передбачених КПК. Кожен, хто понад строк, передбачений КПК, тримається під вартою або позбавлений свободи в інший спосіб, має бути негайно звільнений (ст. 12 КПК). Значну увагу своєчасному звільненню з-під варти особи у судовому провадженні приділяє і ЄСПЛ. Так, у рішенні у справі \”Мурукін проти України\” ЄСПЛ нагадав, що ст. 5 КЗПЛ гарантує основоположне право на свободу та недоторканність. Це право є найважливішим у \”демократичному суспільстві\” у розумінні КЗПЛ. Його основною мстою є запобігання свавільному або невиправданому позбавленню волі. Кожен має право на захист цього права, що означає не бути позбавленим або не мати продовження позбавлення свободи, крім випадків, коли таке позбавлення відбувалось за умов, установлених у п. 1 ст. 5 КЗПЛ. Цей перелік винятків є вичерпним, і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідає цілям цього положення, а саме – гарантувати, що нікого не буде свавільно позбавлено свободи (пп. 31-32).
Отже, коментована стаття фактично містить перелік законних підстав для звільнення обвинуваченого з-під варти у судовому провадженні. ЄСПЛ у згадуваному рішенні \”Мурукін проти України\” повторював, що вжиті у п. 1 ст. 5 КЗПЛ вирази \”законний\” та \”відповідно до процедури, встановленої законом\” за своєю суттю відсилають до національного законодавства і встановлюють обов\’язок підкорятися його матеріальним і процесуальним правилам. Саме національні органи державної влади, передовсім суди, мають тлумачити і застосовувати національне законодавство, однак, оскільки згідно з п. 1 ст. 5 КЗПЛ недотримання вимог національного закону становить порушення КЗПЛ, ЄСПЛ може і повинен перевіряти, чи було дотримано цього закону. Однак \”законність\” тримання під вартою відповідно до національного законодавства с важливим, але не завжди вирішальним чинником. Крім того, ЄСПЛ має переконатися, що тримання під вартою протягом зазначеного періоду відповідало меті п. 1 ст. 5 КЗПЛ, яка полягає у недопущенні того, щоб особа позбавлялась свободи у свавільний спосіб. ЄСПЛ також має з\’ясувати, чи відповідає сам національний закон КЗПЛ виключно із загальними принципами, які викладені чи випливають з неї. Цим останнім ЄСПЛ наголошує, що коли йдеться про позбавлення свободи, надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Отже, важливо, щоб умови, за яких відповідно до національного законодавства здійснюється позбавлення свободи, були чітко сформульовані, і щоб застосування цього закону було передбачуваним тією мірою, щоб він відповідав стандарту \”законності\”, передбаченому КЗПЛ, – стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою чіткістю, яка дозволяє особі – при потребі за допомогою одержання відповідної консультації – передбачити достатньою за даними обставинами мірою наслідки, до яких може призвести дана дія (пп. 33-35).
 
Суд ухвалює виправдувальний вирок за наявності підстав, встановлених у ч. 1 ст 373 КПК
Обвинувальний вирок з призначенням покарання та звільненням від його відбування суд ухвалює: якщо законом про амністію особа звільняється від відбування покарання, призначеного їй судом (ст. 86 КК та ЗУ \”Про застосування амністії в Україні\”); якщо строк попереднього ув\’язнення (строки тримання особи під вартою, застосування тимчасового чи екстрадиційного арешту) у даному кримінальному провадженні з урахуванням правил, установлених ст. 72 КК, повністю поглинає строк покарання, призначеного засудженому; у зв\’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ст. 80 КК); якщо неповнолітній звільняється від відбування покарання з випробуванням (ст. 104 КК).
Перелік підстав звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності передбачений статтями 45-49 КК, а саме у випадках: дієвого каяття та відшкодування завданих збитків; примирення винного з потерпілим; передачі особи на поруки; зміни обстановки.
КК передбачає такі види основних покарань, не пов\’язаних із позбавленням волі: 1) штраф (ст. 53 КК); 2) позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю (ст. 55 КК); 3) громадські роботи (ст. 56 КК); 4) виправні роботи (ст. 57 КК).
Відповідно до положень ст. 74 КК особа може бути звільнена від покарання. Також суд ухвалює обвинувальний вирок зі звільненням від покарання за вчинений злочин, зокрема, коли дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання (ст. 75 КК) або коли неповнолітній звільняється від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 105 КК).
Актуальними у наведеному контексті є положення ст. 20 ЗУ \”Про попереднє ув\’язнення\” у редакції ЗУ \”Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв\’язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України\” від 13.04.2012 р. У цій статті зазначається, що підставами для звільнення з-під варти є: скасування запобіжного заходу; зміна запобіжного заходу; внесення застави, визначеної слідчим суддею, судом в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою; закінчення строку дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або закінчення передбаченого законом строку тримання під вартою як запобіжного заходу, якщо цей строк не продовжено в установленому законом порядку; закінчення максимального строку тимчасового або екстрадиційного арешту, передбаченого КПК; припинення (скасування) тимчасового або екстрадиційного арешту; звільнення особи з-під екстрадиційного арешту судом.
Крім того, слід ураховувати положення ч. З ст. 612 КПК. А саме, уразі скасування судом іноземної держави вироку із закриттям кримінального провадження або застосування до засудженого акта помилування, амністії, пом\’якшення вироку, ухваленого судом іншої держави, МЮ інформує центральний орган виконавчої влади у сфері виконання покарань в Україні про необхідність звільнення особи.
Звільнення особи з-під варти в разі скасування або зміни цього запобіжного заходу провадить начальник установи попереднього ув\’язнення на підставі ухвали або вироку суду.
2. У частині 1 ст. 61 КК законодавець зазначив, що покарання у виді обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов\’язковим залученням засудженого до праці. Отже, у разі призначення покарання у вигляді обмеження волі, ураховуючи, що до особи одночасно не застосовано інші види покарань, пов\’язані з позбавленням волі, та зважаючи на особу й обставини, встановлені під час кримінального провадження, суд вправі звільнити обвинуваченого з-під варти до набрання обвинувальним вироком законної сили.
3. Суд вправі змінити обвинуваченому, якому обвинувальним вироком суду призначено покарання у вигляді арешту чи позбавлення волі, запобіжний захід у виді тримання під вартою на інший запобіжний захід, не пов\’язаний з триманням під вартою (наприклад, домашній арешт або заставу), лише у виняткових випадках та з урахуванням особи й обставин, встановлених під час кримінального провадження. Також у судовому рішенні слід указати, що діє цей обраний запобіжний захід до набрання вироком законної сили.
Зазначене рішення суд вправі прийняти і у разі ухвалення рішення про виконання вироку суду іноземної держави суд може одночасно ухвалити рішення про обрання запобіжного заходу стосовно особи (ч. 7 ст. 603 КПК).
Обвинувачений звільняється з-під варти після внесення застави, визначеної судом, якщо в уповноваженої службової особи місця ув\’язнення, під вартою в якому він перебуває, відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили і прямо передбачає тримання цього підозрюваного, обвинуваченого під вартою (ч. 4 ст. 202 КПК). Зокрема, ст. 20 ЗУ \”Про попереднє ув\’язнення\” встановлено, що начальник установи попереднього ув\’язнення зобов\’язаний звільнити з-під варти обвинуваченого після внесення застави, визначеної судом в ухвалі про застосування до такої особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Після отримання документа, що підтверджує внесення застави, та його перевірки начальник установи попереднього ув\’язнення зобов\’язаний негайно звільнити з-під варти особу та повідомити про це усно і письмово, якщо застава внесена під час судового провадження, прокурора та суд. Перевірка документа, що підтверджує внесення застави, не може тривати більше одного робочого дня.
Розпорядження головуючого про звільнення особи з-під варти, за загальним правилом, підлягає негайному виконанню. Воно не може бути відстрочено за підставою необхідності оформлення документів чи за будь-яких інших мотивів. Як записано у ст 20 ЗУ \”Про попереднє ув\’язнення\”, вирок або ухвала про звільнення особи, взятої під варту, підлягає виконанню негайно після їх надходження до місця попереднього ув\’язнення.
Перед оголошенням про звільнення обвинуваченого з-під варти головуючий зобов\’язаний перевірити, чи не тримається він під вартою по іншому кримінальному провадженню. Установивши, що обвинуваченому застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в іншому кримінальному провадженні, головуючий оголошує про скасування запобіжного заходу у даному кримінальному провадженні, але не звільняє його з-під варти.