Науково-практичний коментар до ст. 394 Кримінального процесуального кодексу України | Адвокат Прокопенко Вадим, г. Киев

Науково-практичний коментар до ст. 394 Кримінального процесуального кодексу України

Науково-практичний коментар до ст. 394 Кримінального процесуального кодексу України

Стаття 394. Особливості апеляційного оскарження окремих судових рішень
1. Вирок суду першої інстанції, ухвалений за результатами спрощеного провадження в порядку, передбаченому статтями 381 та 382 цього Кодексу, не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.
2. Судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 цього Кодексу.
3. Вирок суду першої інстанції на підставі угоди про примирення між потерпілим та підозрюваним, обвинуваченим може бути оскаржений в апеляційному порядку:
1) обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами п\’ятою – сьомою статті 474 цього Кодексу, в тому числі нероз\’яснення йому наслідків укладення угоди;
2) потерпілим, його представником, законним представником, виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; нероз\’яснення йому наслідків укладення угоди; невиконання судом вимог, встановлених частинами шостою чи сьомою статті 474 цього Кодексу;
3) прокурором виключно з підстав затвердження судом угоди у кримінальному провадженні, в якому згідно з частиною третьою статті 469 цього Кодексу угода не може бути укладена.
4. Вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржений:
1) обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покараний, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами четвертою, шостою, сьомою статті 474 цього Кодексу, в тому числі нероз\’яснення йому наслідків укладення угоди;
2) прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною четвертою статті 469 цього Кодексу угода не може бути укладена.
Коментар:
 
1. Коментована стаття визначає особливості апеляційного оскарження:
– вироків по кримінальних правопорушеннях, які не є злочинами, а віднесені до кримінальних проступків, за умови, що стосовно них мало місце спрощене провадження;
– рішень суду першої інстанції, при винесенні яких суд не досліджував докази щодо тих обставин, які ніким не оспорювались;
– вироків суду першої інстанції на підставі угоди про примирення між потерпілим та підозрюваним, обвинуваченим;
– вироків суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості.
Вирок суду першої інстанції щодо кримінального проступку, ухвалений за результатами спрощеного провадження, може стати предметом апеляційного оскарження в усіх випадках, окрім трьох винятків: вирок не може бути оскаржено з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, у разі недослідження доказів у судовому засіданні, а також з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.
При цьому в матеріалах кримінального провадження мають міститися відомості про те, що обвинувачений, який був представлений захисником, беззаперечно визнав свою винуватість, не оспорює встановлені досудовим розслідуванням обставини і згоден з розглядом обвинувального акта за його відсутності, а потерпілий не заперечує проти такого розгляду (див. ст. 381 КПК та коментар до неї). Вказані відомості підтверджуються додатками до обвинувального акта з клопотанням про його розгляд у спрощеному провадженні. Такими додатками є: 1) письмова заява підозрюваного, складена в присутності захисника, щодо беззаперечного визнання своєї винуватості, згоди із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлення з обмеженням права апеляційного оскарження та згоди з розглядом обвинувального акта у спрощеному провадженні; 2) письмова заява потерпілого щодо згоди із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлення з обмеженням права апеляційного оскарження та згоди з розглядом обвинувального акта у спрощеному провадженні (див. ч. З ст. 302 КПК та коментар до неї)
2. Судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювались під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним (див. ч. З ст. 349 КПК та коментар до неї\”).
Дане правове положення ґрунтується на засадах диспозитивності та виробленому практикою ЄСПЛ принципі правової визначеності. Реалізація засади диспозитивності полягає у можливості учасників судового провадження вирішити питання про обсяг дослідження доказів, що дає суду право визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються (див. ст. 349 КПК та коментар до неї). Принцип правової визначеності спрямований на забезпечення стабільності прийнятих судових рішень. Отже, сторони позбавляються права оспорити рішення суду першої інстанції з підстав заперечення обставин, які ними не оспорювалися під час судового розгляду. При цьому в журналі судового засідання повито бути зафіксовано з\’ясування судом, що учасники процесу правильно розуміють зміст цих обставин, їх позиція є добровільною, а також що факт роз\’яснення судом позбавляє права на оскарження цих обставин в апеляційному порядку.
3. Виходячи із засад диспозитивності і правової визначеності, в обмеженому обсязі підлягає оскарженню вирок суду першої інстанції на підставі угоди про примирення між потерпілим та підозрюваним, обвинуваченим.
Апеляційну скаргу можуть подати обвинувачений, його захисник, законний представник, у випадку якщо, на їх думку, суд першої інстанції допустив такі порушення:
– відступив від положень угоди в частині покарання й призначив більш суворе покарання, ніж те, яке було зафіксоване в угоді;
ухвалив вирок без згоди обвинуваченого на призначення покарання (зокрема, якщо обвинувачений не усвідомлював дійсного змісту угоди в частині покарання або погодився на такс покарання під впливом примусу);
– суд не виконав вимоги закону щодо з\’ясування повноти розуміння обвинуваченим особливостей провадження на підставі угоди та змісту угоди про примирення, добровільності її укладення та відповідності самої угоди вимогам КПК (див. частини 5-7 ст. 474 КПК та коментар до них) та не роз\’яснив обвинуваченому наслідки укладення угоди про примирення (див. п. 1 ч. 1 ст. 473 КПК та коментар до нього).
Апеляційну скаргу можуть подати потерпілий, його представник, законний представник, лише з підстав:
– недотримання судом першої інстанції положень угоди в частині покарання й призначення обвинуваченому менш суворого покарання, ніж те, яке було зафіксоване в угоді;
– ухвалення вироку без згоди потерпілого на призначення покарання (зокрема, якщо потерпілий не усвідомлював дійсного змісту угоди в частині покарання або погодився на призначення такого покарання обвинуваченому під впливом примусу);
– нероз\’яснення судом потерпілому наслідків укладення угоди про примирення (див. п. 2 ч. 1 ст. 473 КПК та коментар до нього);
– невиконання судом вимоги закону щодо з\’ясування добровільності укладення угоди та відповідності самої угоди вимогам КПК (див. частини 6, 7 ст. 474 КПК та коментар до них).
Прокурор має право оскаржити вирок, винесений на підставі угоди про примирення, у випадку якщо відповідно до закону угода про примирення не могла бути укладена. Це стосується кримінальних проваджень про тяжкі та особливо тяжкі злочини (див. ч. З ст. 469 КПК та коментар до неї).
4. Обсяг оскарження вироку суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості також є обмеженим.
Апеляційну скаргу можуть подати обвинувачений, його захисник, законний представник з підстав допущення судом першої інстанції таких порушень:
– суд відступив від положень угоди в частині покарання й призначив більш суворе покарання, ніж те, яке було зафіксоване в угоді;
– суд ухвалив вирок без згоди обвинуваченого на призначення покарання (зокрема, якщо обвинувачений не усвідомлював дійсного змісту угоди в частині покарання або погодився на таке покарання під впливом примусу);
– суд не виконав вимоги закону щодо з\’ясування повноти розуміння обвинуваченим особливостей провадження на підставі угоди та змісту угоди про визнання винуватості, добровільності її укладення та відповідності самої угоди вимогам КПК (див. частини 4, 6, 7 ст. 474 КПК та коментар до них) та не роз\’яснив обвинуваченому наслідки укладення угоди про визнання винуватості (див. ч. 2 ст. 473 КПК та коментар до неї).
Прокурор має право оскаржити вирок, винесений на підставі угоди про визнання винуватості, у двох випадках:
– якщо суд призначив покарання менш суворе, ніж узгоджене сторонами угоди;
– затвердження судом угоди у провадженні, в якому угода не може бути укладена (угода про визнання винуватості не може бути укладена: якщо йдеться про особливо тяжкий злочин; шкода завдана не лише державним або суспільним інтересам; у справі бере участь потерпілий (див. ч. 4 ст. 469 КПК та коментар до неї)).
Якщо судове рішення оскаржене з підстав, з яких воно не може бути оскарженим згідно з положеннями коментованої статті, після надходження такої апеляційної скарги до апеляційного суду суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження (див. ч. 4 ст. 399 КПК та коментар до неї).