Науково-практичний коментар до ст. 413 Кримінального процесуального кодексу України

 

1. Неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є:

1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню;

2) застосування закону, який не підлягає застосуванню;

3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту;

4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.

 

Коментар:

1. Неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність є безпосереднім порушенням такої засади кримінального провадження, як законність, сформульованої у ст. 9 КПК (див. коментар до ст. 9 КПК).

Неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність може стосуватися положень як Особливої, так і Загальної частин КК України, яке веде до: неправильної кваліфікації діяння; порушення правил призначення покарання; неправильного застосування положень щодо звільнення від кримінальної відповідальності, або звільнення від покарання; неправильного застосування норм щодо примусових заходів виховного або медичного характеру тощо. Наслідками цього є необґрунтоване засудження або виправдання обвинуваченого, призначення покарання, що не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі винного, а також інші негативні наслідки.

Неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, залежно від характеру допущених порушень і фактичних обставин справи, може бути підставою як для скасування, так і для зміни судового рішення судом апеляційної інстанції. Вказане порушення не належить до підстав нового розгляду в суді першої інстанції (див. коментар до ст. 415 КПК), тому у разі скасування судового рішення суд апеляційної інстанції зобов\’язаний ухвалити нове судове рішення або закрити кримінальне провадження.

Формами неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність є:

1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню;

2) застосування закону, який не підлягає застосуванню;

3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту;

4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.

Указані форми взаємообумовлені і взаємопов\’язані. Так, при застосуванні закону, який не підлягає застосуванню, виявляється незастосування судом закону, який підлягає застосуванню. Застосування певної норми закону України про кримінальну відповідальність, яка не підлягала застосуванню у конкретній ситуації, зумовлено, як правило, неправильним тлумаченням закону, яке суперечить його точному змісту, тощо.

 

Незастосування судом закону, який підлягає застосуванню, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, може проявлятися:

-у застосуванні іншого, ніж законодавство України про кримінальну відповідальність, законодавства при визначенні злочинності діяння, а також його караності та інших кримінально-правових наслідків (ч. З ст. З КК України);

– у застосуванні закону про кримінальну відповідальність за аналогією (ч. 4 ст. З КК України);

– у застосуванні закону, що втратив силу або ще не набрав законної сили (ст. 4 КК України);

– у застосуванні закону про кримінальну відповідальність, що не має зворотної дії в часі, оскільки встановлює злочинність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи (ч. 2 ст. 5 КК України);

– у незастосуванні закону, що має зворотну дію, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, оскільки скасовує злочинність діяння, пом\’якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи (ч. 1 ст. 5 КК України);

– у порушенні правил щодо чинності закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених на території України (ст. б КК України);

– у порушенні правил щодо чинності закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених громадянами України або особами без громадянства за межами України (ст. 7 КК України);

– у порушенні правил щодо чинності закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених іноземцями або особами без громадянства за межами України (ст. 8 КК України);

-у застосуванні закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які за вчинені злочини зазнали кримінального покарання за межами України;

– у застосуванні закону України про кримінальну відповідальність всупереч положенням міжнародних договорів України, згода на обов\’язковість яких надана ВР України.

Неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту, може проявлятися у помилках при застосуванні положень закону про:

– поняття злочину;

– класифікацію злочинів;

– стадії вчинення злочину;

– вину та її форми;

– співучасть у вчиненні злочину;

– особу яка підлягає кримінальній відповідальності (суб\’єкта злочину);

– повторність, сукупність та рецидив злочинів;

– обставини, що виключають злочинність діяння;

– покарання та його види;

– призначення покарань;

– склад конкретного злочину та його кваліфікуючі ознаки.

Серед помилок суду першої інстанції при призначенні покарання як підстава для скасування або зміни вироку судом апеляційної інстанції окремо виділяється призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність. Суд призначає покарання із додержанням вимог ст. 65 КК України: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин; 2) відповідно до положень Загальної частини КК України; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом\’якшують чи обтяжують покарання. Більш суворе покарання, ніж передбачене відповідними статтями Особливої частини КК України за вчинений злочин, може бути призначене за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків згідно зі статтями 70 та 71 КК України. В інших випадках призначення більш суворого покарання, ніж передбаченого відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, не допускається.

Призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, може проявлятися:

-у порушенні правил призначення покарання за сукупністю злочинів або сукупністю вироків згідно зі статтями 70 та 71 КК України;

– у призначенні покарання, що перевищує санкцію статті закону про кримінальну відповідальність, за якою кваліфіковане діяння обвинуваченого;

– у призначенні покарання понад максимальний розмір, встановлений для цього виду покарання у статті Загальної частини КК;

-у застосуванні додаткового покарання, не передбаченого санкцією статті, за якою обвинувачений визнаний винним (за винятком позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю).\’

У кожному випадку встановлення факту призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею, а також в інших випадках, коли неправильне застосування закову України про кримінальну відповідальність мало наслідком призначення несправедливого покарання, суд апеляційної інстанції у своєму судовому рішенні може вказувати на дві підстави для зміни або скасування вироку або ухвали суду першої інстанції: 1) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і 2) невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого (див. коментар до ст. 414 КПК).