Науково-практичний коментар до ст. 414 Кримінального процесуального кодексу України | Адвокат Прокопенко Вадим, г. Киев

Науково-практичний коментар до ст. 414 Кримінального процесуального кодексу України

Науково-практичний коментар до ст. 414 Кримінального процесуального кодексу України

Стаття 414. Невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого
 
1. Невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром с явно несправедливим через м\’якість або через суворість.
 
Коментар:
1. Невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого є самостійною підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції (див. коментар до статей 408-409 КПК).
При призначенні покарання суди повинні суворо дотримуватися вимог ст. 65 КК стосовно загальних засад його призначення та покарання призначати:
1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 КК;
2) відповідно до положень Загальної частини КК;
3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом\’якшують та обтяжують покарання.
Оскільки саме через ці засади реалізуються принципи законності, справедливості, обгрунтованості та індивідуалізації покарання, особі, що вчинила злочин, повинно бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і для попередження нових злочинів (див. п. 1 ППВСУ від 24 жовтня 2003 р. № 7 \”Про практику призначення судами кримінального покарання\”).
Визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів, критерії якої визначені ст. 12 КК (невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі, особливо тяжкі), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).
 
Під урахуванням особи винного повинно передбачатись врахування судом позитивних і негативних соціальних, фізичних, психічних і правових характеристик особи, які мають кримінально-правове значення (див. ст. 65 КК).
Урахування обставин, які пом\’якшують та обтяжують покарання, здійснюється судом відповідно до статей 66 і 67 КК.
Перелік обставин, що обтяжують покарання, зазначений у ч. 1 ст. 67 КК, є вичерпним і поширювальному тлумаченню не підлягає. У зв\’язку з цим суд при призначенні покарання не вправі визнати обставинами, що обтяжують покарання, ті, які не зазначені у вказаній частині КК. Не повинні враховуватися як обтяжуючі і ті обставини, що передбачені в Особливій частині КК як ознаки злочину, що впливають на його кваліфікацію. Разом з тим суд має право, залежно від характеру вчиненого злочину, не визнати зазначені у ч. 1 ст. 67 КК як такі, що обтяжують покарання, такі обставини, як вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів, вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату та інші (див. Ч.2СТ.67КК).
Натомість перелік обставин, які пом\’якшують покарання, що наведений у ч. 1 ст. 66 КК, не є вичерпним. При призначенні покарання суд може визнати пом\’якшуючими й інші обставини, не зазначені в ч. 1 вказаної статті (наприклад, вчинення злочину внаслідок збігу випадкових обставин чи неправильної поведінки потерпілого, відвернення підсудним шкідливих наслідків злочину, часткове відшкодування шкоди, відшкодування моральної шкоди і т. п.). Визнання обставини такою, що пом\’якшує покарання, обов\’язково повинно бути вмотивоване у вироку (див. п. 5 ППВСУ від 24 жовтня 2003 р. № 7 \”Про практику призначення судами кримінального покарання\”).
Про підстави призначення більш м\’якого або більш суворого покарання, ніж передбачено санкцією відповідної статті Особливої частини КК за вчинений злочин, див. статті 69,69і і 70 КК.
Тлумачення норм кримінального процесуального закону дозволяє дійти висновку, що неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність тягне за собою скасування або зміну судового рішення, призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність (див. коментар до ст. 413 КПК).
При цьому неправильним є таке застосування і у випадку призначення як основного, так і додаткового покарання, при визначенні як строку, так і виду покарання.
Суд апеляційної інстанції також може змінити вирок суду першої інстанції та пом\’якшити призначене покарання, якщо визнає, що покарання за своєю суворістю не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого (див. коментар до ст. 408 КПК).
Погіршення становища обвинуваченого можливе лише при ухваленні апеляційним судом нового вироку чи своєї ухвали.
Так, якщо суд апеляційної інстанції визнає покарання надмірно м\’яким, то відповідно до ст 421 КПК лише за наявності апеляційної скарги прокурора, потерпілого або його представника, у якій ставиться питання про скасування вироку саме з цих підстав, він вправі скасувати вирок суду першої інстанції й ухвалити свій вирок, призначивши більш суворе покарання.
Суд апеляційної інстанції також може скасувати ухвалу про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру і постановити свою ухвалу у разі необхідності застосування більш суворого виду примусових заходів медичного чи виховного характеру. При цьому, як і у випадку ухвалення нового вироку про призначення більш суворого покарання, ухвала супу першої інстанції про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру може бути скасована у зв\’язку з необхідністю застосування суворішого виду примусових заходів медичного чи виховного характеру лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник (див. коментар до ст. 421 КПК).