Науково-практичний коментар до ст. 469 Кримінального процесуального кодексу України
Стаття 469. Ініціювання та укладення угоди
1. Угода про примирення може бути укладена за ініціативою потерпілого, підозрюваного або обвинуваченого. Домовленості стосовно угоди про примирення можуть проводитися самостійно потерпілим і підозрюваним чи обвинуваченим, захисником і представником або за допомогою іншої особи, погодженої сторонами кримінального провадження (крім слідчого, прокурора або судді).
2. Угода про визнання винуватості може бути укладена за ініціативою прокурора або підозрюваного чи обвинуваченого.
3. Угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості та у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.
4. Угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, тяжких злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам. Укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні, в якому бере участь потерпілий, не допускається.
5. Укладення угоди про примирення або про визнання винуватості може ініціюватися в будь-який момент після повідомлення особі про підозру до виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку.
6. У разі недосягнення згоди щодо укладення угоди факт її ініціювання і твердження, що були зроблені з метою її досягнення, не можуть розглядатися як відмова від обвинувачення або як визнання своєї винуватості.
7. Слідчий, прокурор зобов\’язані проінформувати підозрюваного та потерпілого про їхнє право на примирення, роз\’яснити механізм його реалізації та не чинити перешкод в укладенні угоди про примирення.
8. У разі якщо кримінальне провадження здійснюється щодо кількох осіб, які підозрюються чи обвинувачуються у вчиненні одного або кількох кримінальних правопорушень, і згода щодо укладення угоди досягнута не з усіма підозрюваними чи обвинуваченими, угода може бути укладена з одним (кількома) з підозрюваних чи обвинувачених. Кримінальне провадження щодо особи (осіб), з якими досягнуто згоди, підлягає виділенню в окреме провадження.
У разі якщо в кримінальному провадженні беруть участь кілька потерпілих від одного кримінального правопорушення, угода може бути укладена та затверджена лише з усіма потерпілими.
У разі якщо в кримінальному провадженні беруть участь кілька потерпілих від різних кримінальних правопорушень, і згода щодо укладення угоди досягнута не з усіма потерпілими, угода може бути укладена з одним (кількома) з потерпілих. Кримінальне провадження щодо особи (осіб), яка досягла згоди, підлягає виділенню в окреме провадження.
Коментар:
1. Ініціатива про примирення повинна виходити виключно від потерпілого або підозрюваного (обвинуваченого). Саме цим особам як найбільш зацікавленим у результатах розгляду провадження законодавець надав право вирішувати між собою питання про закінчення процесу у спрощеній формі за відсутності спору між ними. Примирення винної особи з потерпілим (потерпілими) належить розуміти як акт прощення її ним (ними) в результаті вільного волевиявлення, що виключає будь-який неправомірний вплив, незалежно від того, яка зі сторін була ініціатором, та з яких мотивів (п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 р. № 12 \”Про практику застосування судами України законодавства про звільненім особи від кримінальної відповідальності\”). Після того, як потерпілий або підозрюваний (обвинувачений) виявив бажання примиритися з протилежною стороною, у процедуру примирення можуть залучатися інші особи, які будуть безпосередньо узгоджувати деталі примирення. Водночас залучення таких осіб не перешкоджає самим ініціаторам примирення самостійно вести домовленості. Крім захисника і представника інтереси підозрюваного (обвинуваченого), потерпілого у примирній процедурі може представляти інша особа, щодо якої немає заперечень у сторін провадження. До інших осіб, які можуть брати участь у примирних процедурах, можна віднести представників медіаційних центрів; особи, які мають авторитет на певній території (священики, лікарі, громадські діячі та інші). Примирення має відбутися саме з потерпілим, а не з іншими особами, які беруть участь у кримінальному процесі. Інтереси юридичної особи може представляти керівник або інша особа (юрисконсульт; інші співробітники) за дорученням керівника юридичної особи при наявності довіреності на представництво. Крім того, інтереси юридичної особи під час примирення за її дорученням може представляти адвокат, згідно з укладеною з ним угодою на представництво.
Участь у примиренні неповнолітнього потерпшого повинна здійснюватися спільно з його законним представником. Що ж до безпосереднього примирення, то: неповнолітні особи у віці від 16 до 18 років приймають рішення про примирення самостійно (законний представник лише стежить за тим, щоб неповнолітній розумів суть і наслідки того, що відбувається), а за неповнолітніх осіб віком до 16 років рішення приймає їх законний представник із урахуванням думки неповнолітнього потерпілого.
2. Ініціатива про укладення угоди про визнання винуватості може виходити як від підозрюваного (обвинуваченого), так і від прокурора. Виключно прокурор наділений правом укладати зі сторони обвинувачення таку категорію угод, а отже, за наявності бажання укласти угоду про визнання винуватості підозрюваний (обвинувачений) звертається з клопотанням про укладення угоди безпосередньо до прокурора, який здійснює процесуальне керівництво розслідуванням конкретного кримінального провадження. Однак не можна визнати незаконним направлення такого клопотання і вищестоящому прокурору. Проте в цьому випадку останній зобов\’язаний переправити клопотання про укладення угоди про визнання винуватості за підвідомчістю.
3. Підставою укладення угоди про примирення виступає факт примирення особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, з потерпілим. Примирення може бути досягнуте як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду. Примирення є суб\’єктивним правом потерпілого і ніякими способами він не може бути примушений до його досягнення та укладення відповідної угоди. Таке волевиявлення потерпілого є остаточним, тобто потерпілий не може згодом від нього відмовитися, якщо його волевиявлення було добровільним (тобто воно не було досягнуто під впливом насильства, погроз або іншого примусу).
Умовами, за наявності яких може бути укладено угоду про примирення, є такими: 1) кримінальне правопорушення стосується тільки приватних (особистих або майнових) інтересів конкретної фізичної особи або приватного інтересу юридичної особи (яка не є державним чи комунальним підприємством, установою).
Ця умова випливає з того, що в межах розслідуваного кримінального провадження справи має бути наявна особа потерпілого (з яким відбудеться примирення), оскільки саме його волевиявлення має істотне значення для притягнення до кримінальної відповідальності винного, а це неприпустимо, якщо злочином порушуються публічні інтереси).
Відповідно до ст. 55 КПК потерпілим є фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди. Процесуального статусу потерпілого особа набуває з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого. У той же час примирення може відбутися і до процесуального оформлення статусу потерпілого у кримінальному провадженні. Якщо в кримінальному провадженні наявні кілька потерпілих від одного кримінального правопорушення, примирення повинно відбутися з усіма потерпілими;
2) кримінальне правопорушення належить до категорії кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, або до справ приватного обвинувачення.
Вчинення злочину вперше полягає в тому, що:
– особа вчинила злочин перший раз, тобто ніколи в житті не порушувала кримінальний закон, у неї не було кримінального досвіду та злочинних навичок;
– раніше вчинений особою злочин втратив правове значення, тобто вона і раніше вчиняла злочини, але оцінка закону інша – з точки зору права особа вважається такою, що вчинила злочин вперше. Це може бути обумовлено декількома факторами (особа була правомірно звільнена від кримінальної відповідальності за вчинений нею злочин, про що свідчить відповідний процесуальний документ); закінчились строки давності притягнення до кримінальної відповідальності (ст. 49 КК); усунення злочинності і караності діяння (ч. З ст. 88 КК); особа була реабілітована (ч. 4 ст. 88 КК); судимість особи погашена (ст. 89 КК); судимість особи знята судом (ст. 91 КК);
3) винний відшкодував завдані ним збитки або усунув заподіяну шкоду. Шкода, заподіяна злочином, є підставою для визнання особи потерпілою і належить до об\’єктивної сторони злочину. Це виявляється і в тому, що вона, будучи заподіяною особі, існує незалежно від чиєїсь думки, у тому числі й думки цієї особи. Як визначається у Рекомендації № Я (85) 11 відносно положення потерпілого в рамках кримінального права і кримінального процесу (прийнята Комітетом міністрів Ради Європи від 28 червня 1985 р.), слід приділяти більше уваги потребам потерпілого на всіх етапах кримінального процесу та законодавчо передбачати, що компенсація може бути кримінальною санкцією або її заміною, або може бути призначена разом із кримінальною санкцією. Саме тому відшкодування заподіяної шкоди є однією з основних умов укладення угоди про примирення;
4) відсутність заперечень з боку особи, яка вчинила кримінальне правопорушення. Основним елементом укладення угоди про примирення є згода на примирення
обох сторін (підозрюваного (обвинуваченого) та потерпілого), яка припускає остаточне вирішення виниклого кримінально-правового конфлікту. При цьому, якщо вони не досягнуть згоди на встановлення між ними миру, то укласти угоду про примирення не можна, оскільки під примиренням сприймаються тільки двосторонні, обопільні та добровільні дії підозрюваного (обвинуваченого) та потерпілого, внаслідок чого сторони конфлікту змінюють своє внутрішнє психологічне ставлення до злочину та один до одного.
4. Угоду не може бути укладено у кримінальних провадженнях щодо: 1) особливо тяжких злочинів; 2) кримінальних правопорушень, внаслідок яких завдано шкоди інтересам особи (а не державним чи суспільним інтересам), і в цих провадженнях бере участь потерпілий.
Умовами, за наявності яких може бути укладено угоду про визнання винуватості, є такі:
1) визнання підозрюваним (обвинуваченим) своєї повної винуватості у скоєнні кримінального правопорушення;
2) кримінальне правопорушення належить до категорії кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, тяжких злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам;
3) у кримінальному провадженні відсутній потерпілий;
4) підозрюваний чи обвинувачений згоден сприяти у викритті кримінального правопорушення.
5. Угода про примирення або про визнання винуватості може бути укладена фактично на будь-якій стадії провадження, а саме з часу появи у ньому підозрюваного (відповідно до ст. 42 КПК підозрюваним є особа, якій повідомлено про підозру, або особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення) і аж до виходу суду в нарадчу кімнату для ухвалення вироку. Зазначене положення має дуалістичний характер. З одного боку, укладання угоди після того, як справа вже потрапила до суду з обвинувальним актом, майже позбавлена такого позитивного аспекту, як процесуальна економія часу, та державних витрат, а з другого-це положення надає обвинуваченому додаткову можливість реалізувати власні права й інтереси у разі, якщо зі стороною обвинувачення за якихось суб\’єктивних умов ним не досягнуто такої угоди.
6. Забезпеченням принципу презумпції невинуватості є положення частини шостої коментованої статті, згідно з якою факт ініціювання угоди і будь-які твердження, що були зроблені з метою її досягнення, не можуть розглядатися як відмова від обвинувачення або як визнання своєї винуватості. Це положення закріплює правило, що будь-які відомості, які стали відомі слідчому, прокурору в ході проведення переговорів по примиренню або визнанню винуватості, не можуть бути використані як докази, що підтверджують винність особи, і на них не можна посилатись у подальшому кримінальному провадженні.
7.3 моменту набуття особою статусу потерпшого йому вручається пам\’ятка про процесуальні права та обов\’язки, у якій обов\’язково зазначається право на примирення з підозрюваним (обвинуваченим), порядок реалізації цього права та правові наслідки укладення угоди про примирення. Заборона втручання органів, які ведуть кримінальне провадження, у процес примирення сторін має на меті забезпечити сторонам право на вільне волевиявлення та вирішити кримінально-правовий конфлікт без втручання державних органів. Щодо підозрюваного, то відповідно до п. І а. 7 Рекомендації Комітету міністрів № Щ87) 18 Ради Європи згода підозрюваного на припинення кримінального провадження повинна даватися вільно, зі знанням фактів і не підлягати жодним обмеженням. Тобто обвинуваченому або підозрюваному має бути роз\’яснено не тільки право заперечувати проти звільнення від кримінальної відповідальності, а також правові наслідки прийняття такого рішення.
8. За загальним правилом, встановленим ч. 4 ст. 217 КПК, матеріали досудового розслідування не можуть бути виділені в окреме провадження, якщо це може негативно вплинути на повноту досудового розслідування та судового розгляду. Однак коментована стаття закріплює обов\’язок слідчого, прокурора виділити в окреме провадження матеріали досудового розслідування щодо особи (осіб), з якими досягнуто згоди про укладення угоди про визнання винуватості. Стосовно інших осіб, з якими не досягнуто згоди, кримінальне провадження проводиться в загальному порядку.
Виділення кримінального провадження завжди проводиться за постановою слідчого або прокурора, в якій обов\’язково повинні бути викладені обставини вчиненого кримінального правопорушення, зазначено підставу виділення кримінального провадження і дано перелік виділених матеріалів. У разі якщо матеріали, що виділяються, становлять великий обсяг, то має складатися окремий опис, що додається до зазначеної постанови. При цьому копія постанови про виділення провадження долучається до матеріалів того провадження, з якого воно виділено, а до виділеного провадження підшивається її оригінал.
Проте варто звернути увагу на те, що в цьому випадку заходи по забезпеченню безпеки втрачають ефективність, оскільки даний процесуальний документ розкриває особу того, хто бажає співпрацювати зі слідством і його активність по викриттю співучасників. У зв\’язку з цим за наявності загрози безпеці особи, яка уклала угоду, слідчий або прокурор у межах своєї компетенції до прийняття рішення про виділення провадження вживає передбачених законом заходів безпеки щодо особи, яка уклала угоду. Наприклад, не зазначає у постанові про виділення матеріалів кримінального провадження дійсні дані про особу, яка уклала угоду. В цьому випадку слідчий або прокурор виносить постанову про застосування заходів безпеки, в якій викладає причини прийняття рішення про збереження в таємниці цих даних, вказується псевдонім особи, яка уклала угоду про визнання винуватості, і за необхідності наводиться зразок її підпису, який він буде надалі використовувати. Постанова поміщається в окремий конверт, який після цього опечатується і долучається до матеріалів кримінального провадження. І тільки після цього виноситься постанова про виділення матеріалів кримінального провадження стосовно цієї особи.
У випадку скоєння особою кількох кримінальних правопорушень, якими заподіяна шкода різним потерпілим, особа може примиритися лише з декількома або одним із потерпілих, і кримінальне провадження щодо цього примирення підлягає виділенню в окреме провадження.
Leave a Reply