Науково-практичний коментар до ст. 485 Кримінального процесуального кодексу України

 

1. Під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальних правопорушень, вчинених неповнолітніми, крім обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, також з\’ясовуються:

1) повні і всебічні відомості про особу неповнолітнього: його вік (число, місяць, рік народження), стан здоров\’я та рівень розвитку, інші соціальні риси особи, які необхідно враховувати при індивідуалізації відповідальності чи обранні заходу виховного характеру. За наявності даних про розумову відсталість неповнолітнього, не пов\’язану з психічною хворобою, повинно бути також з\’ясовано, чи МІГ він повністю усвідомлювати значення своїх дій і в якій мірі міг керувати ними;

2) ставлення неповнолітнього до вчиненого ним діяння;

3) умови життя та виховання неповнолітнього;

4) наявність дорослих підбурювачів та інших співучасників кримінального правопорушення.

 

Коментар:

1. Про зміст обставин, які підлягають встановленню (доказуванню) у кожному кримінальному провадженні, а отже, і в кримінальному провадженні щодо неповнолітніх, див. ст. 91 КПК та коментар до неї.

За змістом ст. 485 КПК названі в ній обставини доповнюють та конкретизують ті, що передбачені ст. 91 КПК, мають значення для кримінального провадження щодо неповнолітніх і підлягають обов\’язковому з\’ясуванню під час досудового розслідування і судового розгляду.

Встановлення точного віку неповнолітнього має як кримінально-правове, так і кримінально-процесуальне значення, зокрема, у випадках, коли необхідно з\’ясувати:

– чи досягла особа на момент вчинення діяння віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність за це діяння (ст. 22 КК);

– чи є ця особа неповнолітньою на момент вирішення під час досудового розслідування і судового розгляду питання про забезпечення обов\’язкової участі захисника (ч. 2 ст. 52 КПК), допуску до участі в провадженні законного представника та інших осіб (статті 44, 488,491,496 КПК), про застосування спеціального для неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді переданім під нагляд (ст. 493 КПК);

– чи є ця особа неповнолітньою на момент вирішення судом питання про можливість застосування до неї примусових заходів виховного характеру (ст. 97, ч. 2 ст. 105 КК).

Неповнолітній вік особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, є обставиною, яка пом\’якшує покарання (п. З ч. 1 ст. 66 КК).

Як роз\’яснив ПВСУ у п. 6 постанови № 5 від 16 квітня 2004 р. \”Про практику застосування судами законодавства у справах про злочини неповнолітніх\”, вік неповнолітнього підсудного встановлюється за документами, в яких вказана дата його народження, – за паспортом чи свідоцтвом про народження. У разі їх відсутності відповідні дані можна отримати із книги реєстрації актів громадянського стану, довідок органів внутрішніх справ за місцем реєстрації громадян, журналів обліку новонароджених тощо.

 

За відсутності відповідних документів і неможливості їх одержання вік неповнолітнього встановлюється судово-медичною експертизою (п. 4 ч. 2 ст. 242 КПК). У цьому випадку днем народження вважається останній день того року, який названий експертом. При визначенні віку мінімальною і максимальною кількістю років суд приймає рішення, виходячи із встановленого експертом мінімального віку.

Крім віку та інших біографічних даних неповнолітнього необхідно всебічно і повно з\’ясувати інші дані про його особу, зокрема, його вікові та психологічні особливості (темперамент, рівень загального розвитку, інтереси, ціннісні орієнтації та ін.); стан здоров\’я; соціальну (суспільну) характеристику (взаємовідносини в сім\’ї та колективі, ставлення до праці, навчання, участь у суспільному житті тощо).

Дані про стан здоров\’я та рівень загального розвитку неповнолітнього можуть мати значення для вирішення питання про притягнення неповнолітнього до кримінальної відповідальності, призначення йому відповідної міри покарання чи примусового заходу виховного характеру Шляхом допиту батьків, вчителів, лікарів, витребуванням відповідних медичних та інших документів необхідно з\’ясувати, чи не було у цієї особи пологових травм головного мозку при народженні, тяжких травм у малолітньому і неповнолітньому віці, чи не відставав у фізичному та інтелектуальному розвитку від своїх однолітків, чи не залишався на другий рік в одному класі під час навчання у школі, чи не страждав на тяжкі захворювання, якщо так, то де лікувався. Якщо відомості, що містяться, зокрема, у документах про перебування неповнолітнього на обліку і лікування у стаціонарі у зв\’язку з психоневрологічними захворюваннями, викликають сумнів щодо осудності (ст. 19 КК), обмеженої осудності (ст. 20 КК) неповнолітнього, то згідно з п. З ч. 2 ст. 242 КПК має бути призначена комплексна психолого-психіатрична експертиза для визначення психічного стану підозрюваного.

Під час досудового розслідування і судового розгляду мають бути зібрані дані про загальну поведінку неповнолітнього як до, так і під час та після вчинення кримінального правопорушення.

Закон вимагає, щоб під час досудового розслідування і судового розгляду обов\’язково з\’ясовувалось питання про ставлення неповнолітнього до вчиненого ним діяння (п. 2 ст. 485 КПК). Це також важливо для індивідуалізації кримінальної відповідальності, призначення справедливого покарання чи обрання виду примусового заходу виховного характеру. Це може бути враховано судом при вирішенні питання про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності, зокрема, у зв\’язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК, статті 285-288 КПК) чи у зв\’язку з примиренням з потерпілим (ст. 46 КК, статті 468,469,471 КПК).

Про з\’ясування умов життя і виховання неповнолітнього див. ст. 487 КПК та коментар до неї.

Під час досудового розслідування і судового розгляду у кримінальному провадженні щодо неповнолітнього необхідно з\’ясувати, чи не призвело до вчинення неповнолітнім конкретного кримінального правопорушення те, що дорослі втягували його у злочинну чи іншу антигромадську діяльність. Як роз\’яснив ПВСУ у п. 5 постанови № 2 від 27 лютого 2004 р. \”Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягненім неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність\”, втягнення завжди передбачає наявність причинного зв\’язку між діями дорослої особи і виникненням у неповнолітнього бажання вчинити протиправні дії. Зазначений наслідок може досягатися за допомогою всіх видів фізичного насильства (заподіяння тілесних ушкоджень, мордування, катування тощо) і психічного впливу (погроза застосувати насильство, завдати матеріальних збитків, зганьбити в очах однолітків та товаришів, позбавити повсякденного спілкування; переконання, залякування, обман, шантаж, підкуп, розпалювання почуття помсти, заздрості або інших низьких почуттів; давання порад про місце і способи вчинення кримінального правопорушення або приховання його слідів; обіцянка приховати сліди злочину, забезпечити грошима, подарунками, розвагами тощо). Кримінальна відповідальність зазначених осіб за втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність (ст. 304 КК) настає в разі вчинення ним хоча 6 одного кримінального правопорушення за умови, що вони самі на час вчинення дій, пов\’язаних із втягненням неповнолітнього у злочинну діяльність, досягни 18-річного віку.

Згідно з ч. 4 ст. 27 КК підбурювачем є особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення кримінального правопорушення (ч. 4 ст. 27 КК). Іншими співучасниками кримінального правопорушення можуть бути виконавець (співвиконавець), організатор, пособник (частини 1-3 і 5 ст. 27 КК).