Науково-практичний коментар до ст. 501 Кримінального процесуального кодексу України

1. Під час постановлення ухвали в кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів виховного характеру суд з\’ясовує такі питання:

1) чи мало місце суспільно небезпечне діяння;

2) чи вчинено це діяння неповнолітнім у віці від одинадцяти років до настання віку, з якого настає кримінальна відповідальність за це діяння;

3) чи слід застосувати до нього примусовий захід виховного характеру і якщо слід, то який саме.

2. Якщо під час судового розгляду не буде доведено однієї з обставин, передбачених у пункті 1 або 2 частини першої цієї статті, суд зобов\’язаний постановити ухвалу про відмову у застосуванні примусових заходів виховного характеру і закрити кримінальне провадження.

3. При застосуванні до неповнолітнього примусового заходу у вигляді направлення до спеціального навчально-виховного закладу на кримінальну міліцію у справах дітей покладається обов\’язок доставити неповнолітнього до спеціального навчально-виховного закладу.

 

4. Ухвала, постановлена за наслідками розгляду клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру, може бути оскаржена в порядку, Передбаченому цим Кодексом.

 

Коментар:

1. Ухвала суду щодо застосування примусового заходу виховного характеру виноситься у нарадчій кімнаті і викладається окремим документом.

Про законність, обгрунтованість і вмотивованість ухвали суду див. ст. 370 КПК.

Про загальні вимоги до змісту вступної, мотивувальної та резолютивної частин ухвали суду див. ст. 372 КПК.

Якщо під час судового розгляду прокурором було доведено вчинення неповнолітнім, зазначеним у ст. 498 КПК, суспільно небезпечного діяння, то суд виносить ухвалу про застосування до неповнолітнього примусового заходу виховного характеру або кількох таких заходів.

Про види примусових заходів виховного характеру див. ч. 2 ст. 105 КК.

2. Якщо суд дійшов висновку, що прокурор під час судового розгляду не довів факт вчинення суспільно небезпечного діяння неповнолітнім, то він своєю ухвалою відмовляє в застосуванні щодо нього примусового заходу виховного характеру і закриває провадження.

Ухвала щодо застосування примусового заходу виховного характеру приймається більшістю суддів. Суддя, який залишився в меншості, має право письмово викласти свою окрему думку, яка не оголошується в судовому засіданні, приєднується до матеріалів і є відкритою для ознайомлення.

Ухвала суду про застосування чи відмову в застосуванні примусового заходу виховного характеру може бути оскаржена в апеляційному (п. 2 ч. 1 ст. 392 КПК), а також в касаційному порядку за умови її перегляду в апеляційному порядку (ч. 1 ст. 424 КПК).