Науково-практичний коментар до ст. 525 Кримінального процесуального кодексу України

1. Втрачені матеріали кримінального провадження можуть бути відновлені за заявою учасника судового провадження. Близькі родичі обвинуваченого, який помер, мають право подати відповідну заяву, якщо це необхідно для його реабілітації.

 

Коментар:

1. Відповідно до положень коментованої статті матеріали кримінального провадження можуть бути відновлені лише за заявою сторони кримінального провадження. Причому законодавець не визначає форми такої заяви, однак, вбачається, письмова форма такої заяви є найбільш прийнятною (про вимоги щодо структури та змісту заяви про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження див. у коментарі до ст. 527 КПК).

Крім того, така заява може бути подана лише учасниками судового провадження, якими є: сторони кримінального провадження, потерпілий, його представник та законний представник, цивільний позивач, його представник та законний представник, цивільний відповідач та його представник, а також інші особи, за клопотанням або скаргою яких у випадках, передбачених КПК, здійснюється судове провадження.

Близькі родичі обвинуваченого, відповідно до положень коментованої статті, мають право подати заяву про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження лише у випадку, коли він помер, і лише якщо це необхідно для його реабілітації (більш детальне тлумачення поняття \”близькі родичі\” див. у коментарі до ст. З КПК).

Так, п. \”а\” ч. 1 ст. З КПК окремо не виділяє близьких родичів та членів сім\’ї, визначаючи, що такими особами є: чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов\’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов\’язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.

Слід зауважити, що відповідно до ст. 17 ЗУ \”Про державну реєстрацію актів цивільного стану\” від 1 липня 2010 р. № 2398-VI державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі:

1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров\’я або судово-медичною установою;

2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

Так, пп. 1.1-1.3 Інструкції щодо заповнення та видачі лікарського свідоцтва про смерть, затвердженої наказом МОЗ від 8 серпня 2006 р. № 545, передбачено, що для забезпечення реєстрації смерті в органах реєстрації актів цивільного стану закладом охорони здоров\’я видається лікарське свідоцтво про смерть.

Лікарське свідоцтво про смерть видають такі заклади охорони здоров\’я: лікарні, амбулаторно-поліклінічні заклади, диспансери, пологові будинки, санаторії, патолого-анатомічні бюро, бюро судово-медичної експертизи.

У містах, селищах міського типу, населених пунктах сільської місцевості в закладах охорони здоров\’я, у яких працюють не менше двох лікарів, видають тільки лікарські свідоцтва про смерть. У сільських населених пунктах у закладах охорони здоров\’я, де працює тільки один лікар, у разі його відсутності (хвороба, відпустка тощо) фельдшер видає фельдшерську довідку про смерть.

Згідно зі ст. 46 ЦК фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, – протягом шести місяців, а за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин унаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру – протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Порядок оголошення фізичної особи померлою врегульовано ЦПК.

Коментована стаття встановлює, що з метою реабілітації обвинуваченого його близькі родичі мають право подати заяву про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження.

Зауважимо, що реабілітація має на меті відновлення честі і репутації особи. Як зазначено в юридичній енциклопедичній літературі, реабілітація (пізньолатинське rehabilitation – відновлення, від rе… – префікс, що означає поновлення або повторення, та habilitare-робити спроможним) – поновлення у правах і відновлення репутації осіб, які безвинно зазнали репресій або були неправомірно притягнеш до кримінальної, адміністративної чи дисциплінарної відповідальності. Реабілітація поєднується з компенсацією (відшкодуванням) завданих цим особам матеріальних і моральних збитків.

Статтею 2 ЗУ \”Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні\”, наприклад, визначається, що реабілітації не підлягають особи, щодо яких у матеріалах кримінальних справ є сукупність доказів, які підтверджують обгрунтованість притягнення їх до відповідальності за:

– зраду батьківщини, шпигунство, диверсії, шкідництво, саботаж, терористичні акти;

– злочини проти людства і людяності, каральні акції щодо мирного населення, вбивства, мордування громадян і пособництво в цьому окупантам у період Великої Вітчизняної війни;

– збройні вторгнення на територію України, організацію збройних формувань, які чинили вбивства, розбої, грабежі й інші насильства, та особисту участь у вчиненні цих злочинів.

Не підлягають реабілітації також особи, засуджені за злочини проти правосуддя, пов\’язані із застосуванням репресій, навіть якщо вони самі згодом зазнали репресій.