Науково-практичний коментар до ст. 543 Кримінального процесуального кодексу України | Адвокат Прокопенко Вадим, г. Киев

Науково-практичний коментар до ст. 543 Кримінального процесуального кодексу України

Науково-практичний коментар до ст. 543 Кримінального процесуального кодексу України

Стаття 543. Законодавство, що регулює міжнародне співробітництво під час кримінального провадження
 
1. Порядок направлення запиту до іншої держави, порядок розгляду уповноваженим (центральним) органом України запиту іншої держави або міжнародної судової установи про таку допомогу і порядок виконання такого запиту визначаються цим Кодексом і чинними міжнародними договорами України.
 
Коментар:
1. Законодавством, що регулює міжнародне співробітництво під час кримінального провадження є: Конституція України, ЗУ: \”Про міжнародні договори України\” від 29 червня 2004 р. №1906-ГУ, \”Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо видачі особи (екстрадиції)\” від 2 червня 2011 р. № 3453-УІ, \”Про безоплатну правову допомогу\” від 2 червня 2011 р. № 3460-VI, \”Про міжнародні договори України\” від 29 червня 2004 р. № 1906-ІУ, розд. IX КПК.
Статтею 9 Конституції України визначено, що чинні міжнародні договори, згода на обов\’язковість яких надана ВР України, є частиною національного законодавства України.
Україна має широку договірну базу, завдяки якій компетентні органи нашої держави мають можливість на підставі чинних міжнародних угод ефективно співпрацювати у сфері отримання доказів для цілей кримінального провадження з відповідними установами багатьох держав світу.
Слід зауважити, що найзручнішою для запитуючої та запитуваної сторін правовою підставою при зверненні за наданням міжнародної допомоги е спеціалізований двосторонній договір про правову допомогу у кримінальних справах, який найбільш точно враховує особливості законодавства обох держав. На сьогодні Україна уклала такі договори із 21 державою.
З-поміж міжнародних договорів України у сфері взаємної допомоги у кримінальному провадженні її компетентні органи найчастіше використовують такі конвенції, що є універсальними механізмами співпраці для багатьох держав:
– Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах 1959 р. (далі – Європейська конвенція 1959 р.), а також Додатковий протокол 1978 р. та Другий додатковий протокол 2001 р. до цієї Конвенції;
– Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 р. (Мінська конвенція) та Протокол до конвенції 1997 р.
Правовою підставою для взаємної правової допомоги у кримінальному провадженні також можуть служити укладені в межах ООН, Ради Європи та інших міжнародних організацій багатосторонні конвенції з широким предметом регулювання, окремі положення яких регламентують питання проведення процесуальних дій:
– Конвенція ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин 1988 р.;
– Конвенція про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом 1990 р.;
– Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності 2000 р.;
– Конвенція ООН проти корупції 2003 р. та інші конвенції, характерною ознакою яких є їх чинність для більшості держав – учасниць відповідної міжнародної організації.
Крім того, у певних обсягах можливе отримання взаємної правової допомоги у кримінальному провадженні на підставі відомчих угод, укладених Генеральною прокуратурою України та низкою компетентних установ іноземних держав. Генеральна прокуратура України, готуючи вказані відомчі угоди, нерідко започатковувала процес встановлення договірних відносин у кримінально-правовій сфері з відповідною державою. Така ситуація, зокрема, мала місце у випадку з Канадою (відомча угода з Міністерством юстиції 1992 р., а міждержавний договір – 1996 р.), США (відомча угода з Департаментом юстиції 1993 р., міждержавний договір 1998 р.), Грузією (відомча угода з Прокуратурою 1994 р., а міждержавний договір 1995 р.) та іншими державами.
Основними відомчими нормативними актами Генеральної прокуратури України, що регулюють міжнародне співробітництво у кримінальному провадженні, є наказ Генерального прокурора України \”Про організацію роботи органів прокуратури України у галузі міжнародного співробітництва і правової допомоги у кримінальних справах\” від 5 травня 2011 р. № 8гн та затверджена ним Інструкція про порядок підготовки, передачі та виконання органами прокуратури України звернень про правову допомогу у кримінальних справах щодо виконання процесуальних дій та передачі кримінального провадження, а також Положення про Головне управління міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України, затверджене наказом Генерального прокурора України від 20 квітня 2012 р. № 39.
Також безпосередньо регламентують питання правової допомоги накази Генерального прокурора України \”Про забезпечення виконання органами прокуратури України Угоди між Генеральною прокуратурою України і Міністерством юстиції Республіки Польща на виконання статті 3 Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 24 травня 1993 року\” від 16 листопада 1998 р. № 27 та \”Про забезпечення виконання органами прокуратури України Угоди між Генеральною прокуратурою України та Генеральною прокуратурою Республіки Молдова на виконання статті 3 Договору між Україною і Республікою Молдова про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 13 грудня 1993 року\” від 19 липня 2010 р. № 42.
Окрім вищеназваних нормативно-правових актів, підлягають застосуванню спільні інструменти, зокрема:
– Інструкція про порядок виконання європейських конвенцій з питань кримінального судочинства (затверджена спільним наказом МЮ, Генеральної прокуратури України, СБУ, МВС, ВСУ, ДПА, Державного департаменту України з питань виконання покарань від 29 червня 1999 р. № 34/5/22/103/512/326/73, зареєстрована в МЮ 7 липня 1999 р. за № 446/3739);
– Інструкція про порядок використання правоохоронними органами можливостей Національного центрального бюро Інтерполу в Україні у попередженні, розкритті та розслідуванні злочинів (затверджена спільним наказом МВС, Генеральної прокуратури України, СБУ, Державного комітету у справах охорони державного кордону України, Державної митної служби України, ДПА від 9 січня 1997 р. № 3/1/2/5/2/2, зареєстрована в МЮ 26 лютого 1997 р. за № 54/1858);
– Інструкція про порядок приймання – передавання осіб, які перебувають під вартою, на кордоні України та за її межами (затверджена спільним наказом МВС та Державного комітету у справах охорони державного кордону України від 17 листопада 1998 р. № 474/845 (для службового користування), зареєстрована в МЮ 14 січня 1999 р. за № 16/3309).
Шляхом обміну нотами оформлено правонаступництво України за такими міжнародними договорами колишнього СРСР:
– Угодою між СРСР і Австрійською Республікою з питань цивільного процесу (1970 р.);
– Договором між СРСР і Фінляндською Республікою про правовий захист та правову допомогу у цивільних, сімейних і кримінальних справах (1978 р.);
– Договором між СРСР і Алжирською Народною Демократичною Республікою про взаємне надання правової допомоги (1982 р.).
Згідно із ЗУ \”Про правонаступництво України\” від 12 вересня 1991 р. № 154З-XIІ та положеннями Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів 1978 р. застосовуються двосторонні міжнародні договори колишнього СРСР з Єменом, колишньою Югославією, Італією.