Науково-практичний коментар до ст. 549 Кримінального процесуального кодексу України | Адвокат Прокопенко Вадим, г. Киев

Науково-практичний коментар до ст. 549 Кримінального процесуального кодексу України

Науково-практичний коментар до ст. 549 Кримінального процесуального кодексу України

Стаття 549. Зберігання та передання речових доказів і документів
 
1. Речові докази і документи, передані запитуваною стороною на виконання запиту (доручення, клопотання) компетентного органу України у порядку міжнародного співробітництва, зберігаються в порядку, встановленому цим Кодексом для зберігання речових доказів та документів, і після закінчення кримінального провадження повертаються запитуваній стороні, якщо не було досягнуто домовленості Про інше.
2. Під час передання компетентному органу запитуючої сторони речових доказів і документів на виконання запиту (доручення, клопотання) у порядку міжнародного співробітництва компетентний орган України може відмовитися від вимоги їх повернення в Україну після закінчення кримінального провадження у запитуючій стороні у разі, якщо на території України відсутня потреба їх використання для досудового розслідування та судового розгляду в іншому кримінальному провадженні або відсутні правомірні вимоги третіх осіб щодо права на відповідне майно чи спір щодо нього розглядається у суді.
 
Коментар: 
1. Відповідно до ст. 98 КПК речовими доказами є матеріальні об\’єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об\’єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом. Документи є речовими доказами, якщо вони містять ознаки, зазначені в частині першій цієї статті.
Визначення документа надано у ст. 99 КПК. Це спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об\’єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. У окремих випадках, передбачених частиною другою ст. 99, до документів можуть бути віднесені: матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі електронні); матеріали, отримані внаслідок здійснення під час кримінального провадження заходів, передбачених чинними міжнародними договорами, згоду на обов\’язковість яких надано ВР України; складені в порядку, передбаченому КПК, протоколи процесуальних дій та додатки до них, а також носії інформації, на яких за допомогою технічних засобів зафіксовано процесуальні дії; висновки ревізій та акти перевірок; матеріали, в яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп осіб, зібрані оперативними підрозділами з дотриманням вимог ЗУ \”Про оперативно-розшукову діяльність\”, за умови відповідності вимогам цієї статті (детальніше див. коментар до статей 98-99 КПК).
 
Із прийняттям нового КПК України положення міжнародного права щодо зберігання та передання речових доказів і документів, одержаних у порядку міжнародного співробітництва, імплементовано в національне законодавство України. Коментована стаття стосовно порядку зберігання речових доказів і документів відсилає до положень, встановлених КПК України. Загальні правила зберігання речових доказів і документів та вирішення питання про них регламентовано у ст. 100 КПК (див. коментар до статті). У частині другій ст. 100 КПК зазначено, що зберігання речових доказів стороною обвинувачення здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Досі цей порядок КМУ не встановлено, а зберігання речових доказів і документів та вирішення питання про них здійснюється на підставі Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду (в новій редакції), затвердженої спільним наказом Генеральної прокуратури України, МВС, Державної податкової адміністрації України, СБУ, ВСУ, Державної судової адміністрації України від 27 серпня 2010 р. № 51/401/649/471/23/125.
Інструкцією встановлюються єдині правила і щодо зберігання та передачі речових доказів на стадії дізнання, досудового слідства і судового розгляду, а також порядок виконання рішень зазначених органів стосовно речових доказів у кримінальних справах (провадженнях), цінностей та іншого майна. Відповідно до її положень речові докази приєднуються до кримінального провадження на підставі відповідних процесуальних рішень (див. ст. 110 КПК) органів дізнання, слідчого, прокурора чи суду. Водночас КПК не містить окремої норми щодо процесуального оформлення суб\’єктом доказування речових доказів і документів.
Відповідно до законодавства України під час зберігання і передачі (передання) речових доказів, документів, цінностей та іншого майна вживають заходів для забезпечення належного зберігання у вилучених об\’єктів ознак і якостей, які визначають їх значення як речових доказів у кримінальному провадженні і які є на них, а також зберігання самих речових доказів, ознак і якостей для можливого їх подальшого цільового використання (якщо вони не були передані на зберігання потерпілим, їх родичам або іншим особам, а також організаціям).
Підставою для поміщення речових доказів на зберігання є постанова працівника органу дізнання, слідчого, прокурора, ухвала слідчого судді, суду. Порядок та умови зберігання речових доказів, предметів і документів обираються відповідно до категорій об\’єктів, визначених цією Інструкцією (враховуються: вид доказу; його індивідуальні властивості; ким і кому були передані або ким вилучені тощо). Документи, що с речовими доказами, залишаються у кримінальному проваджені протягом усього строку їх зберігання.
За загальним правилом речові докази й документи, отримані в порядку надання міжнародної правової допомоги на підставі виконання залиту (доручення) компетентного органу іноземної держави, зберігаються при запиті, за винятком громіздких предметів (зберігання яких обумовлюється сторонами), і передаються компетентному іноземному органу.
Відповідно до правових норм ст. 100 КПК передбачено підстави повернення або передання речових доказів володільцю, порядок зберігання речових доказів, що вимагають спеціальних умов зберігання, їх передання для переробки або знищення тощо (детальніше див. коментар до ст. 100 КПК). Проте будь-яких особливостей зберігання речових доказів і документів, отриманих від запитуваної сторони на виконання доручення компетентного органу України у порядку міжнародного співробітництва, КПК, міжнародні договори та зазначена Інструкція не містять.
У частині першій коментованої статті йдеться про зберігання речових доказів і документів, переданих запитуваною стороною на виконання запиту (доручення, клопотання) компетентного органу України у порядку міжнародного співробітництва, які мають спеціальний правовий статус і дещо відмінний від загального, особливий порядок їх передання. Спеціальний правовий статус цих речових доказів і документів передусім стосується підстав їх отримання і передання та правового регулювання цих питань, що гармонійно поєднує застосування правових норм національного законодавства Договірних Сторін та норм міжнародного права.
Так, зазначена категорія речових доказів передається на виконання належно оформленого запиту та з додержанням встановлених процедур, визначених у тексті міжнародних договорів. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 6 Європейської конвенції 1959 р. та ч. З ст. 78 Мінської конвенції 1993 р. предмети та оригінали документів, що є речовими доказами, передані на виконання запиту про правову допомогу, повертаються запитуваною стороною якнайскоріше, якщо запитувана сторона не відмовиться від їх повернення.
Частина 2 ст. 12 Європейської конвенції в редакції Другого протоколу до неї від 8 липня 2001 р. зазначає, що така відмова може бути як до так і після передачі предметів (речових доказів і документів) запитуючій стороні. Коли Договірній Стороні предмети, зазначені у запиті, необхідні як докази у кримінальному провадженні, їх передача може бути відстрочена. Вони також відповідно до положень більшості двосторонніх угод можуть бути передані запитуючій стороні тимчасово за взаємною домовленістю.
Аналогічні норми містять більшість двосторонніх договорів України про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, зокрема із: Республікою Грузія (ст. 59), Естонською Республікою (ст. 59), Литовською Республікою (ст. 61), Латвійською Республікою (ст. 66), Монголією (ст. 42), Республікою Польща (ст. 76) та ін.
2. Частина друга коментованої статті надає можливість компетентному органу України під час передання компетентному органу запитуючої сторони речових доказів і документів на виконання залиту у порядку міжнародного співробітництва відмовитися від вимоги їх повернення в Україну після закінчення кримінального провадження у запитуючій стороні. З огляду на викладене, при переданні компетентному органу предметів та оригіналів документів, вилучених у ході виконання залиту, компетентний орган, який виконував його, в обов\’язковому порядку зазначає, чи є потреба в їх поверненні.
У змісті ч. 2 коментованої статті чітко прописані умови, за яких компетентним органом України може бути прийняте рішення про відмову від вимоги їх повернення: відсутність потреби у використанні речових доказів і документів для досудового розслідування та судового розгляду в іншому кримінальному провадженні; відсутність правомірних вимог третіх осіб щодо права на відповідне майно чи спір щодо цього майна, який розглядається в суді. Спори стосовно майна (предметів), якщо не досягнуто взаємної згоди сторін, вирішуються в цивільно-правовому порядку.