Конвенція про полегшення міжнародного морського судноплавства 1965 р.
Конвенція про полегшення міжнародного морського судноплавства 1965 р.
(укр/рос)
Статус Конвенції див. ( 896_013 )
( Рекомендацію до Конвенції див. у документі
( 896_006 ) від 03.05.1990 )
( Конвенцію прийнято Постановою КМ
N 775 ( 775-93-п ) від 21.09.93 )
Дата приєднання України: 21.09.1993
Набуття чинності для України: 24.12.1993
Договірні уряди,
бажаючи полегшити морське судноплавство шляхом спрощення і
зниження до мінімуму формальностей, необхідної документації та
процедур прибуття, перебування і відбуття суден, що беруть участь
у міжнародному судноплавстві,
домовились про таке:
Стаття 1
Договірні уряди зобов\’язуються вжити, відповідно до положень
цієї Конвенції та її Додатка, всіх необхідних заходів для
полегшення міжнародного морського судноплавства та запобігання
неоправданим затримкам суден, осіб і власності на борту.
Стаття 2
1. Договірні уряди зобов\’язуються співробітничати, відповідно
до положень цієї Конвенції, в формулюванні й застосуванні заходів
для полегшення прибуття, перебування і відбуття суден. Такі заходи
мають бути, наскільки це практично можливо, не менш сприятливими
ніж заходи, що застосовуються щодо інших засобів міжнародного
транспорту; проте такі заходи можуть відрізнятися відповідно до
особливих вимог.
2. Заходи для полегшення міжнародного морського
судноплавства, передбачені цією Конвенцією та її Додатком,
застосовуються рівною мірою до суден прибережних і неприбережних
Держав, Уряди яких є сторонами цієї Конвенції.
3. Положення цієї Конвенції не застосовуються до воєнних
кораблів та прогулянкових яхт.
Стаття 3
Договірні уряди зобов\’язуються співробітничати, щоб
забезпечити максимально можливу уніфікацію формальностей,
необхідної документанції та процедур з усіх питань, щодо яких така
уніфікація полегшить і поліпшить міжнародне судноплавство та
звести до мінімуму будь-які зміни у формальностях, необхідній
документації та процедурах, необхідних для задоволення вимог
внутрішнього характеру.
Стаття 4
З метою досягнення цілей, визначених у попередніх статтях
цієї Конвенції, Договірні уряди зобов\’язуються співробітничати
один з одним або через Міжурядову морську консультативну
організацію (далі \”Організація\”) у питаннях, що стосуються
формальностей, необхідної документації та процедур, а також їх
застосування до міжнародного морського судноплавства.
Стаття 5
1. Ніщо в цій Конвенції або в її Додатку не може тлумачитися
як перешкода для застосування будь-яких ширших полегшень, які
Договірні уряди надають або можуть надавати в майбутньому щодо
міжнародного морського судноплавства згідно з національним
законодавством або положеннями інших міжнародних угод.
2. Ніщо в цій Конвенції або в її Додатку не може тлумачитися
як перешкода для Договірного уряду застосовувати тимчасові заходи,
які розглядаються Урядом як необхідні, щоб підтримувати мораль,
громадський порядок і безпеку або запобігти появі чи поширенню
хвороб або паразитів, що впливають на здоров\’я населення, тварин
або рослин.
3. Всі питання, які чітко не передбачені у цій Конвенції,
залишаються об\’єктом законодавства Договірних урядів.
Стаття 6
Для цілей цієї Конвенції та її Додатка:
a) \”Стандарти\” – це ті заходи, уніфіковане застосування яких
Договірними урядами відповідно до Конвенції є необхідним і
можливим для полегшення міжнародного морського судноплавства.
b) \”Рекомендована практика\” – це ті заходи, застосування яких
Договірними урядами є бажаними, щоб полегшити міжнародне морське
судноплавство.
Стаття 7
1. До Додатка до цієї Конвенції можуть бути внесені зміни
Договірними урядами або за пропозицією одного з них, або
конференцією, скликаною з цією метою.
2. Будь-який Договірний уряд може запропонувати зміну до
Додатка, направивши проект зміни Генеральному секретарю
Організації (далі \”Генеральний секретар\”):
a) на чітко висловлене прохання будь-якого Договірного уряду
Генеральний секретар передає будь-яку таку пропозицію
безпосередньо всім Договірним урядам для розгляду і прийняття.
Якщо він не одержав такого чітко висловленого прохання,
Генеральний секретар може вдатися до таких консультацій, які він
вважає необхідними, перед тим, як направити пропозицію Договірним
урядам;
b) Кожний Договірний уряд повідомляє Генерального секретаря
протягом одного року після отримання будь-якого такого
повідомлення, незалежно від того, приймає чи не приймає він таку
пропозицію;
c) Будь-яке таке повідомлення робиться письмово Генеральному
секретарю, який інформує всі Договірні уряди про його отримання;
d) Будь-яка зміна до Додатка згідно з цим пунктом набуває
чинності через шість місяців після дати, на яку зміна прийнята
більшістю Договірних урядів;
e) Генеральний секретар інформує всі Договірні уряди про
будь-яку зміну, що набуває чинності згідно з цим пунктом,
одночасно з датою, на яку така зміна набула чинності.
3. Конференція Договірних урядів для розгляду зміни до
Додатка, скликається Генеральним секретарем на прохання принаймні
однієї третини таких Договірних урядів. Кожна зміна, прийнята
такою конференцією більшістю у дві третини Договірних урядів, що
присутні і голосують, набуває чинності через шість місяців після
дати, на яку Генеральний секретар повідомить Договірні уряди про
прийняття зміни.
4. Генеральний секретар негайно повідомляє всі Уряди, що
підписали, про прийняття і набуття чинності будь-якою зміною
відповідно до цієї статті.
Стаття 8
1. Будь-який Договірний уряд, який встановить, що для нього
буде неможливо привести повною мірою свої власні формальності,
необхідну документацію та процедури у відповідність з будь-яким
Стандартом, або який вважає за необхідне з певних спеціальних
причин прийняти формальності, необхідну документацію або
процедури, відмінні від такого стандарту, інформує Генерального
секретаря і надсилає йому повідомлення про розбіжності між своєю
власною практикою і таким Стандартом. Таке повідомлення буде
зроблено протягом якомога короткого строку після набуття чинності
цією Конвенцією для відповідного Уряду або після прийняття таких
відмінних формальностей, необхідної документації або процедур.
2. Повідомлення Договірного уряду про будь-які такі
відмінності у випадку внесення зміни до Стандарту або нового
прийняття Стандарту надсилається Генеральному секретарю якомога
швидше після набуття чинності такою зміною або знову прийнятим
Стандартом, або після прийняття таких відмінних формальностей,
необхідної документації або процедур, та може вказати на дії,
запропоновані для приведення повною мірою формальностей,
необхідної документації або процедур у відповідність з змінами або
знову прийнятим Стандартом.
3. Договірні уряди мають привести свої формальності,
необхідну документацію та процедури у відповідність з
рекомендованою практикою якомога швидше. Як тільки будь-який
Договірний уряд узгодив свої власні формальності, необхідну
документацію та процедури у відповідності з будь-якою
рекомендованою практикою, він повідомляє про це Генерального
секретаря.
4. Генеральний секретар інформує Договірні уряди про будь-які
повідомлення, надіслані йому у відповідності з попереднім пунктом
цієї статті.
Стаття 9
Генеральний секретар скликає конференцію Договірних урядів
для перегляду або внесення змін до цієї Конвенції на прохання не
менш ніж однієї третини Договірних урядів. Будь-який перегляд або
внесення змін приймається більшістю у дві третини голосів
Конференції, а потім завірені копії надсилаються Генеральним
секретарем усім Договірним урядам для прийняття. Через один після
прийняття рік виправлення або зміни двома третинами Договірних
урядів кожне виправлення або зміна набуває чинності для всіх
Договірних урядів, крім тих, які до набуття чинності зробили заяву
про неприйняття виправлення або зміни.
Конференція може двома третинами голосів визначити під час
прийняття, що виправлення або зміна мають такий характер, що
будь-який Договірний уряд, який зробив таку заяву і який не
погодився з виправленням або зміною протягом одного року після
того, як вони набули чинності, після закінчення такого періоду
перестає бути стороною Конвенції.
Стаття 10
1. Ця Конвенція відкрита для підписання протягом шести
місяців з дати затвердження, а також відкрита для приєднання.
2. Держави-члени Організації Об\’єднаних Націй або будь-якої
спеціалізованої установи, або Міжнародного агентства по атомній
енергії, або сторони Статуту Міжнародного Суду ( 995_010 ) можуть
стати стороною цієї Конвенції шляхом:
a) підписання без застереження про прийняття;
b) підписання із застереженням про прийняття; або
c) приєднання.
Прийняття або приєднання набувають сили після вручення
документів Генеральному секретарю.
3. Уряд будь-якої держави, що не має права стати стороною
цієї Конвенції згідно з пунктом 2 цієї статті, може звернутися до
Генерального секретаря, щоб стати стороною, і допускається як
сторона згідно з пунктом 2, за умови, що таке звернення буде
схвалено двома третинами членів Організації, крім асоційованих
членів.
Стаття 11
Ця Конвенція набуває чинності через шістдесят днів після
дати, на яку принаймні десять держав підписали її без застереження
про прийняття або вручили документи про прийняття або приєднання.
Вона набуває чинності для уряду, який відповідно прийняв її чи
приєднався до неї через шістдесят днів після здачі документа про
прийняття або приєднання.
Стаття 12
Через три роки після набуття чинності цією Конвенцією щодо
Договірного уряду такий Уряд може денонсувати її шляхом письмового
повідомлення, адресованого Генеральному секретарю, який інформує
всі Договірні уряди про зміст і дату отримання будь-якого такого
повідомлення. Така денонсація набуває чинності через один рік або
довший період, що може бути зазначений у повідомленні, після його
отримання Генеральним секретарем.
Стаття 13
1. a) Організація Об\’єднаних Націй, коли вона управляє
територією, або будь-який Договірний уряд, що несе
відповідальність за міжнародні зносини території, консультуються
якомога швидше з такою територією для того, щоб поширити дію цієї
Конвенції на цю територію, і можуть у будь-який час шляхом
направлення письмового повідомлення Генеральному секретарю заявити
про поширення Конвенції на таку територію.
b) Ця Конвенція з дати отримання повідомлення або такої іншої
дати, що може бути зазначена в повідомленні, поширюється на таку
територію.
c) Положення статті 8 цієї Конвенції застосовуються до
будь-якої території, на яку поширюється Конвенція згідно з цією
статтею; з цією метою вислів \”її власні формальності, необхідна
документація або процедури\” включає і ті, які є чинними на такі
території.
d) Дія цієї Конвенції щодо будь-якої території припиняється
через один рік після отримання Генеральним секретарем повідомлення
про це або на таку іншу дату, що може бути спеціально визначена.
2. Генеральний секретар інформує всі Договірні уряди про
поширення дії цієї Конвенції на будь-які території, відповідно до
пункту 1 цієї статті, повідомляючи у кожному випадку дату, з якої
починає діяти Конвенція.
Стаття 14
Генеральний секретар інформує всі уряди, що підписали
Конвенцію, всі Договірні уряди та всіх Членів Організації про:
a) підписання цієї Конвенції;
b) здачу на зберігання документів про прийняття і приєднання
та їхньої здачі;
c) дату, на яку Конвенція набуває чинності відповідно до
статті 11;
d) будь-яке повідомлення, отримане відповідно до статей 12 і
13 та відповідні дати;
e) скликання будь-якої конференції відповідно до статей 7 або
9.
Стаття 15
Ця Конвенція та її Додаток здається на зберігання
Генеральному секретарю, який передає їх завірені копії Урядам, які
підписали або які приєднуються до Конвенції. Як тільки ця
Конвенція набуде чинності, вона буде зареєстрована Генеральним
секретарем згідно зі статтею 102 Статуту Організації Об\’єднаних
Націй ( 995_010 ).
Стаття 16
Ця Конвенція та її Додаток укладаються англійською і
французькою мовами, обидва тексти якої є однаково автентичними.
Офіційний переклад буде підготовлено російською і іспанською
мовами і вручено з підписаними оригіналами.
На посвідчення чого нижчепідписані, належним чином на те
уповноважені їх Урядами, підписали цю Конвенцію.
Вчинено в Лондоні 9 квітня 1965 року
(підписи)
Додаток
Розділ 1. Визначення і загальні положення
A. Визначення
В цьому Додатку нижченаведені терміни означають:
Вантаж: Будь-які товари і будь-якого роду предмети, що
перевозяться на судні, за винятком пошти, судових припасів,
судових запасних частин і спорядження, особистих речей команди і
багажу, що слідує з пасажирами.
Особисті речі команди судна: Одежа, предмети повсякденного
користування і будь-які інші речі, що належать членам команди
судна і перевозяться на судні, включаючи валюту.
Член команди судна: Будь-яка особа, що дійсно зайнята під час
рейсу на борту виконанням обов\’язків, пов\’язаних з експлуатацією
судна або обслуговуванням на ньому, і включена в суднову роль.
Судна, призначені для круїзів: Судно для міжнародних
подорожей при перевезеннях пасажирів, учасників колективної
програми і розміщених на борту з метою запланованих туристичних
відвідувань одного або більше різних портів, і на яких при
плаванні здебільшого не відбувається:
a) посадка або висадка яких-небудь інших пасажирів;
b) вивантаження або завантаження суден.
Пошта: Поштові відправлення та інші предмети, що здаються на
судно поштовими службами і призначені для доставки поштовим
службам.
Транзитний пасажир: Пасажир, що перебуває на судні з
іноземної держави з метою продовження своєї подорожі на судні або
на якому-небудь іншому транспортному засобі в іноземну державу.
Багаж, що рухається з пасажирами: Майно, включаючи валюту, що
перевозиться пасажирами на тому ж судні, що й сам пасажир,
незалежно від того, знаходиться воно в його особистій власності чи
ні, але за умови, що воно не перевозиться за договором про
перевезення або іншою схожою угодою.
Державна влада: Органи чи посадові особи держави,
відповідальні за застосування і виконання законів і правил цієї
держави, які відносяться до всіх аспектів Стандартів і
Рекомендованих практик цього Додатка.
Судновласник: Особа, що володіє або оперує судном, незалежно
від того, є вона приватною особою, корпорацією або іншою юридичною
особою, і будь-яка особа, що діє від імені власника або особи, що
оперує судном.
Суднове спорядження: Предмети, за виключенням суднових
запасних частин, що знаходяться і призначені для використання на
судні, які є рухомими, але не мають споживчого характеру,
включаючи такі приладдя судна як рятівні шлюпки, рятівні засоби,
меблі та інші предмети суднового спорядження і обстановки.
Суднові запасні частини: Предмети, що призначені для ремонту
або заміни частин обладнання судна, на якому вони перевозяться.
Суднові припаси: Товари, призначені для споживання на судні,
включаючи продовольчі товари, товари, що підлягають продажу
пасажирам і членам екіпажу судна, пальне і мастильні матеріали.
Сюди не входять предмети суднового спорядження і суднові запасні
частини.
Звільнення на берег: Дозвіл, що надається члену команди для
перебування на березі під час стоянки судна в порту в таких
територіальних межах і з такими обмеженнями у часі, якщо вони є,
які встановлені державною владою.
Час прибуття: Час постановки судна, яке прибуло в порт на
якірну стоянку або біля причалу.
B. Загальні положення
Враховуючи пункт 2 статті V Конвенції, положення цього
Додатка не забороняють державним властям приймати такі належні
заходи (витребування додаткових відомостей), які можуть бути
необхідними у випадку підозри обману або для вирішення особливих
проблем, що представляють серйозну небезпеку для суспільного
порядку (ordre public), державної безпеки або охорони здоров\’я,
або для попередження завезення або поширення хвороб або пошесті
серед тварин і рослин.
1.1. Стандарт. Державна влада вимагає в усіх випадках надання
тільки необхідної інформації і зводить до мінімуму кількість її
питань.
Там, де в Додатку наведений конкретний перелік даних,
державна влада не вимагає надання тих із них, які вона не вважає
необхідними.
1.2. Рекомендована практика. Незважаючи на те, що
пред\’явлення окремих документів для деяких цілей може бути
запропоновано та вимагатися в цьому Додатку, державній владі,
маючи на увазі інтереси тих осіб, від яких вимагається заповнення
документів, так само, як і цілі, для яких вони будуть використані,
слід передбачити узагальнення будь-яких двох або більшого числа їх
в один документ у всіх випадках, коли це доцільно, і як наслідок
може бути досягнуте значне спрощення формальностей.
Розділ 2. Прибуття, стоянка і відправлення судна
Цей розділ містить положення, що стосуються формальностей,
виконання яких державна влада вимагає від судновласників після
прибуття, під час стоянки і при відправленні судна, і не повинен
бути витлумачений як такий, що виключає вимогу щодо пред\’явлення
для перевірки відповідними властями сертифікатів і інших
документів, що знаходяться на судні і стосуються його реєстрації,
обміру, безпеки, команди та інших відповідних питань.
A. Загальна частина
2.1. Стандарт. Державна влада не вимагає для залишення у себе
при прибутті або відправленні суден, до яких ця Конвенція
відноситься, яких-небудь інших документів крім тих, які вказані в
цьому розділі.
Цими документами є:
– Загальна декларація
– Декларація про вантаж
– Декларація про суднові припаси
– Декларація про особисті речі команди судна
– Суднова роль
– Список пасажирів
– Документ, що запропонований Всесвітньою поштовою конвенцією
( 995_297 )
– Морська санітарна декларація
B. Зміст і призначення документів
2.2. Стандарт. Загальна декларація служить основним
документом, що містить відомості про судно, які вимагає державна
влада при його прибутті і відправленні.
2.2.1. Рекомендована практика. Для прибуття і відбуття судна
слід приймати однакову форму Загальної декларації.
2.2.2. Рекомендована практика. Державній владі не слід
вимагати включення в Загальну декларацію відомостей, інших ніж
такі:
– Назва і опис судна
– Національна приналежність судна
– Дані про реєстрацію
– Дані про тоннаж
– Фамілія капітана
– Фамілія і адреса суднового агента
– Короткий опис вантажу
– Кількість членів команди судна
– Кількість пасажирів
– Короткі відомості про рейс
– Дата і час прибуття або дата відправлення
– Порт прибуття або відправлення
– Місце стоянки судна в порту
2.2.3. Стандарт. Державна влада приймає Загальну декларацію,
датовану і підписану капітаном, судновим агентом або якою-небудь
іншою особою, яка належним чином уповноважена на це капітаном.
2.3. Стандарт. Декларація про вантаж служить основним
документом, що містить відомості про вантаж судна, що вимагаються
державною владою при його прибутті і відправленні. Але окремо може
виникнути потреба у наданні відомостей про будь-які небезпечні
вантажі.
2.3.1. Рекомендована практика: Державній владі не слід
вимагати включення в Декларацію про вантаж відомостей, інших ніж
такі:
a) при прибутті
– Назва і національна приналежність судна
– Фамілія капітана
– Порт відправлення
– Порт складання Декларації
– Марка і серійний номер; кількість і тип упаковки
– Кількість і опис вантажів
– Номери коносаментів на вантаж, що підлягає вивантаженню
в даному порту
– Порти вивантаження вантажу, що залишається на борту
– Першочергові порти відправлення вантажів, що
перевозяться по коносаментах;
b) при відправленні
– Назва і національна приналежність судна
– Фамілія капітана
– Порт призначення
У відношенні вантажу, що взятий в даному порту: марка і
серійний номер; кількість і тип упаковки; кількість і опис
вантажів.
Номери коносаментів на вантаж, взятий в даному порту.
2.3.2. Стандарт. У відношенні вантажу, що залишається на
борту, державна влада вимагає надання мінімально необхідної
кількості відомостей.
2.3.3. Стандарт. Державна влада приймає Декларацію про
вантаж, датовану і підписану капітаном, судновим агентом або
якою-небудь іншою особою, яка належним чином уповноважена на це
капітаном.
2.3.4. Рекомендована практика.
Державній владі слід приймати замість Декларації про вантаж
примірник суднового маніфесту за умови, що він містить всі
відомості, що вимагаються у відповідності до Рекомендованої
практики 2.3.1. і 2.3.2., датований і підписаний у відповідності
до Стандарту 2.3.3.
У якості альтернативи державна влада може приймати примірник
коносамента, підписаний у відповідності до Стандарту 2.3.3, або
його завірену копію, якщо це доцільно з точки зору характеру і
кількості вантажу, і за умови, що будь-які відомості, необхідні у
відповідності до Рекомендованих практик 2.3.1 і 2.3.2, які не
містяться в таких документах, надаються в іншій формі і належним
чином завіряються.
2.3.5. Рекомендована практика.
Державній владі слід дозволяти не вказувати в Декларації про
вантаж не внесені в маніфест речі, що належать капітану, за умови,
що відомості про ці речі будуть надані окремо.
2.4. Стандарт. Основним документом про суднові припаси, який
містить відомості, що вимагаються державною владою при прибутті і
відбутті судна, є Декларація про суднові припаси.
2.4.1. Стандарт. Державна влада приймає Декларацію про
суднові припаси, датовану і підписану капітаном або якою-небудь
особою суднового командного складу, належним чином уповноваженою
на це капітаном і особисто поінформованою про суднові припаси.
2.5. Стандарт. Основним документом про особисті речі команди,
що містить відомості, що вимагаються державною владою, є
Декларація про особисті речі команди. Вона не вимагається при
відправленні.
2.5.1. Стандарт. Державна влада приймає Декларацію про
особисті речі команди, датовану і підписану капітаном або
якою-небудь особою командного складу судна, належним чином
уповноваженою на це капітаном.
Державна влада може також вимагати від кожного члена команди
судна його підпис або, якщо він цього зробити не може, його
відмітки проти відомостей про його особисті речі.
2.5.2. Рекомендована практика. Як правило, державній владі
слід вимагати відомості лише про такі особисті речі екіпажу, які
підлягають накладенню мита, забороні або обмеженням.
2.6. Стандарт. Суднова роль служить основним документом, що
містить відомості про кількість і склад команди при прибутті і
відправленні судна, які вимагаються державною владою.
2.6.1. Рекомендована практика. Державній владі не слід
вимагати включення в суднову роль відомостей, інших ніж такі:
– Назва і національна приналежність судна
– Фамілія
– Імена
– Національність
– Звання або посада
– Дата і місце народження
– Вид і номер документа, що посвідчує особу
– Порт і дата прибуття
– Звідки прибув.
2.6.2. Стандарт. Державна влада приймає Суднову роль,
датовану і підписану капітаном або якою-небудь особою суднового
командного складу, належним чином уповноваженою на це капітаном.
2.7. Стандарт. Список пасажирів служить основним документом,
що містить відомості про пасажирів при прибутті і відправленні
судна, які вимагаються державною владою.
2.7.1. Рекомендована практика. Державній владі не слід
вимагати пред\’явлення Списків пасажирів при коротких морських
рейсах або змішаному залізнично-морському сполученні між сусідніми
країнами.
2.7.2. Рекомендована практика. Державній владі не слід
вимагати посадочних або висадочних карток на додаток до Списків
пасажирів у відношенні тих пасажирів, чиї фамілії значаться в цих
Списках. Однак у тих випадках, коли перед державною владою стоять
особливі проблеми, що являють серйозну небезпеку для здоров\’я
населення, від особи, що завершує закордонну поїздку, після
прибуття може бути запитана в письмовій формі адреса місця
призначення.
2.7.3. Рекомендована практика. Державній владі не слід
вимагати включення в Список пасажирів відомостей, інших ніж такі:
– Назва і національна приналежність судна
– Фамілія
– Імена
– Національність
– Дата народження
– Місце народження
– Порт посадки
– Порт висадки
– Порт і дата прибуття судна.
2.7.4. Рекомендована практика. Замість Списку пасажирів слід
приймати список, складений пароплавством для своїх потреб, за
умови, що він містить, принаймні, ті відомості, які вимагаються
згідно Стандарту 2.7.5.
2.7.5.Стандарт. Державна влада приймає Список пасажирів,
датований і підписаний капітаном, судновим агентом або якою-небудь
іншою особою, яка належним чином уповноважена на це капітаном.
2.7.6. Стандарт. Державна влада слідкує за тим, щоб
судновласники повідомили її при прибутті судна про кожного
виявленого на борту безбілетного пасажира.
2.8. Державна влада не вимагає при прибутті або відправленні
судна яких-небудь письмових декларацій у відношенні пошти, крім
тих, які рекомендовані Всесвітньою поштовою конвенцією
( 995_297 ).
2.9. Стандарт. Морська санітарна декларація служить основним
документом, що містить відомості про благополуччя на борту під час
рейсу і після прибуття судна в порт, які вимагаються портовою
санітарною владою.
C. Кількість примірників документів,
що вимагаються при прибутті судна
2.10. Стандарт. При прибутті судна в порт державна влада
вимагає не більше, ніж:
– 5 примірників Загальної декларації;
– 4 примірники Декларації про вантаж;
– 4 примірники Декларації про суднові припаси;
– 2 примірники Декларації про особисті речі команди;
– 4 примірники Суднової ролі;
– 4 примірники Списку пасажирів;
– 1 примірник Морської санітарної декларації.
D. Кількість примірників документів,
що вимагаються при відправленні судна
2.11. Стандарт. При відправленні судна з порту державна влада
вимагає не більше, ніж:
– 5 примірників Загальної декларації;
– 4 примірники Декларації про вантаж;
– 3 примірники Декларації про суднові припаси;
– 2 примірники Суднової ролі;
– 2 примірники Списку пасажирів.
2.11.1. Стандарт. При відправленні з порту не слід вимагати
нової Декларації про вантаж у відношенні вантажу, який уже
зазначений в декларації при прибутті в цей порт і залишається на
борту.
2.11.2. Рекомендована практика. При відправленні судна не
слід вимагати окремої Декларації про суднові припаси, які вже
вказані в декларації при прибутті, або у відношенні припасів,
прийнятих на борт в порту і включених в інший митний документ,
представлений в тому ж порту.
2.11.3. Стандарт. Там, де державна влада вимагає надання
відомостей про команду судна при його відправленні, достатньо
пред\’явити примірник Суднової ролі, представлений при прибутті,
якщо він знову підписаний і виправлений з урахуванням яких-небудь
змін в кількості або складі команди або якщо в ній вказується, що
такі зміни не відбулися.
E. Заходи щодо полегшення процедури очищення вантажу,
пасажирів, команди і багажу
2.12. Рекомендована практика. Державній владі слід спільно з
судновласниками і портовою адміністрацією вживати належних заходів
з метою скорочення до мінімуму часу стоянки судна в порту, для
чого забезпечувати задовільну організацію роботи порту; слід часто
переглядати усі процедури, пов\’язані з прибуттям і відправленням
суден, включаючи організацію посадки і висадки пасажирів,
завантаження і вивантаження вантажів, обслуговування і тому
подібне.
Їй також слід вживати заходів для того, щоб вантажні судна і
їхні вантажі могли бути прийняті і випущені, в міру можливого, в
районі обробки суден.
Leave a Reply