Стаття 390. Ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі

1. Самовільне залишення місця обмеження волі або злісне ухилення від робіт, або систематичне порушення громадського порядку чи встановлених правил проживання, вчинені особою, засудженою до обмеження волі,-

караються позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Неповернення до місця відбування покарання особи, засудженої до обмеження волі, якій було дозволено короткочасний виїзд, після закінчення строку виїзду,-

карається обмеженням волі на строк до двох років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Неповернення до місця відбування покарання особи, засудженої до позбавлення волі, якій було дозволено короткочасний виїзд, після закінчення строку виїзду – карається позбавленням волі на строк до трьох років.

1. Об\’єктом злочину є правосуддя у частині забезпечення обов\’язкового виконання вироків суду.

2. Об\’єктивна сторона злочину характеризується діями або бездіяльністю і проявляється у таких формах; 1) самовільне залишення місця обмеження волі; 2) злісне ухилення від робіт особою, засудженою до обмеження волі; 3) систематичне порушення громадського порядку або встановлених правил проживання особою, засудженою до обмеження волі (ч. 1 ст. 390); 4) неповернення до місця відбування покарання особи, засудженої до обмеження волі, якій було дозволено короткочасний виїзд, після закінчення строку виїзду (ч. 2 ст. 390); 5) неповернення до місця відбування покарання особи, засудженої до позбавлення волі, якій було дозволено короткочасний виїзд, після закінчення строку виїзду (ч. 3 ст. 390)

Обов\’язковою ознакою об\’єктивної сторони цього злочину є місце. Ним у перших чотирьох формах злочину є місце обмеження волі – територія кримінально-виконавчої установи відкритого типу, яка визначається на місцевості відповідно до виправно-трудового законодавства України, а у п\’ятій формі – місце позбавлення волі – відповідна кримінально-виконавча установа закритого типу. 

Про поняття громадського порядку див. коментар до ст. 1.

Злісним, є таке ухилення від робіт, яке пов\’язане з прямою відмовою засудженого від виконання покладеного на нього обов\’язку працювати або з тривалим фактичним уникненням його від роботи.

Під систематичним порушенням громадського порядку або встановлених правил проживання у ст. 390 розуміється вчинення особою, засудженою до обмеження волі, зокрема, таких адміністративних правопорушень, як дрібне хуліганство, виготовлення, зберігання, придбання самогону, розпивання спиртних напоїв у громадських місцях і поява у громадських місцях у п\’яному вигляді, азартні ігри, порушення тиші в громадських місцях тощо, або порушень передбачених виправно-трудовим законодавством правил проживання у місці обмеження волі, за які винна особа три чи більше разів притягувалась до адміністративної або дисциплінарної відповідальності.

Умови і порядок залишення місця обмеження волі особами, засудженими до обмеження волі; умови, за яких ухилення цих осіб від робіт визнається злісним; правила проживання у місці обмеження волі; категорії осіб, засуджених до обмеження волі, а також осіб, засуджених до позбавлення волі, яким може бути надано дозвіл на короткочасний виїзд із місця обмеження волі або місця позбавлення волі; умови і порядок надання вказаного дозволу і тривалість заі значеного виїзду тощо, – визначаються виправно-трудовим законодавством.

Злочин вважається закінченим у перших двох формах – з моменту вчинення відповідного діяння, у третій формі – з моменту вчинення третього за рахунком порушення громадського порядку або встановлених правил проживання, у четвертій і п\’ятій формах – з наступного дня після того, якого засуджений мав повернутися до місця відбування покарання після дозволеного йому короткочасного виїзду.

Поважні причини, через які засуджений з\’явився до місця відбування покарання із запізненням, можуть бути враховані судом як обставини, що пом\’якшують покарання (ст. 66), а за наявності підстав – розцінені як обставини, що виключають злочинність діяння (зокрема, передбачені ст. ст. 39 і 40).

3. Суб\’єкт злочину спеціальний. Ним є особа, яка засуджена до обмеження волі (ч, ч. 1 і 2 ст. 390) або до позбавлення волі (ч. 3 .ст. 390) і відбуває даний вид покарання. Суб\’єктом цього злочину не є особи, які згідно з КК не можуть бути засуджені до вказаних видів покарання, а також особи, які хоча і були засуджені до обмеження волі або позбавлення волі, але звільнені від відбування цих видів покарання з випробуванням (ст. 75) або умовно-достроково (ст. 81).

4. Суб\’єктивна сторона злочину характеризується умислом.

Read More