Archives Березень 2016

Науково-практичний коментар до ст. 183 Кодексу законів про працю України

Стаття 183. Перерви для годування дитини
Жінкам, що мають дітей віком до півтора року, надаються, крім загальної перерви для відпочинку і харчування, додаткові перерви для годування дитини.
Ці перерви надаються не рідше ніж через три години тривалістю не менше тридцяти хвилин кожна.
При наявності двох і більше грудних дітей тривалість перерви встановлюється не менше години.
Строки і порядок надання перерв установлюються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації і з врахуванням бажання матері.
Перерви для годування дитини включаються в робочий час і оплачуються за середнім заробітком.
Коментар:
Перерви для годування дитини включаються в робочий час і оплачуються за середнім заробітком.
1. У частині першій статті 183 КЗпП не зовсім коректно вживаються слова \”крім загальної перерви для відпочинку і харчування\”. Справа в тому, що перерва для годування дитини не може бути поставлена поряд з перервою для відпочинку і харчування, тому що остання не включається в робочий час, а перерва для годування включається в робочий час (де-факто така перерва скорочує встановлену норму робочого часу). Право на отримання перерв для годування дитини визнається за жінками, які мають дітей віком до півтора року. Закон не визначає способу годування, при якому жінка має право на перерву для годування дитини, тому до неї не можуть бути пред\’явлені вимоги про надання будь-яких довідок або висновків. Наявність дитини віком до півтора року є достатньою підставою права жінки на перерви для годування дитини.
2. Частина друга статті, що коментується, визначає максимальну тривалість роботи, після якої має бути надана перерва для годування дитини, і мінімальну тривалість перерви. У встановлених законом межах час надання перерв (не рідше ніж через три години роботи) та їх тривалість (не менше тридцяти хвилин) визначаються власником за погодженням із виборним органом первинної профспілкової організації підприємства. Зазначення в частині четвертій ст. 183 КЗпП на встановлення перерв з урахуванням бажання матері дає підставу для висновку про те, що власник за погодженням із виборним органом первинної профспілкової організації повинен вирішувати ці питання щодо кожної жінки. Але на практиці тривалість і час надання перерв для годування визначається в нормативному порядку колективними договорами. Можна сказати, що сам законодавець спровокував на порушення порядку надання перерв для годування, встановленого частиною четвертою ст. 183 КЗпП. Справа в тому, що і ст. 13 КЗпП, і ст. 7 Закону \”Про колективні договори і угоди\” передбачають встановлення пільг для працівників у колективному договорі. Загальне правило (ст. 13 КЗпП; ст. 7 Закону \”Про колективні договори і угоди\”) не може застосовуватися за наявності конкретного (частина четверта ст. 183 КЗпП). Проте ж нормативно пріоритет спеціальних норм права перед загальними не закріплено. Тому власникові та іншій стороні колективного договору важко поставити в докір те, що вони визначили порядок надання перерв для годування дитини в колективному договорі, а не відповідно до частини четвертої ст. 183 КЗпП.
3. Для визначення часу надання жінкам перерв, що розглядаються, частина третя коментованої статті використовує термін \”строки\”. Це – дещо ширше розуміння поняття строків, ніж те, що передбачене в ст. 2411 КЗпП, яка за найменшу одиницю обчислення строків приймає день.
4. Оскільки, за загальним правилом, жінка змушена витрачати час не тільки на годування дитини, але і для поїздки від місця роботи додому (до місця перебування дитини) і у зворотному напрямку, законодавчо встановленого часу перерви годування дитини зазвичай не вистачає для поїздки та годування. Надання перерви для годування з урахуванням реального часу, необхідного для поїздки та годування, звело б до мінімуму час роботи жінки. Тому на практиці вважається допустимим за бажанням матері дві перерви для годування дитини тривалістю тридцять хвилин кожна поєднувати (підсумовувати) і приурочувати їх до кінця робочого дня (зміни). Слід визнати, що така практика не грунтується на законі. Вона стала реакцією на зарегульованість відповідних відносин законом.
5. Тривалість перерв для годування повинна становити не менше однієї години, якщо жінка має двох або більше грудних дітей. Термін \”грудні діти\” у нормативному порядку законодавством про працю не визначається. Уявляється, що під грудними в контексті ст. 183 КЗпП маються на увазі діти віком до півтора року. Аргументи на користь зробленого висновку такі: у початковому тексті ст. 183 КЗпП у частині першій мова йшла про дітей \”віком до одного року\”. У частині третій цієї ж статті і в початковому, і в нині чинному тексті вживається термін \”грудні\”. Поки в частині першій ст. 183 КЗпП мова йшла про дітей віком до одного року, ніхто не сумнівався в однаковому значенні слів \”діти віком до одного року\” та \”грудні діти\”. Уявляється і зараз допустимим ототожнювати поняття \”діти віком до півтора року\” (чинне формулювання частини першої ст. 183 КЗпП) та \”грудні діти\” (частина третя ст. 183 КЗпП). Зрозуміло, законодавець може дати своє визначення поняття \”грудні діти\”. Коли це відбудеться, стане можливим інше, ніж викладене, розуміння цього терміна.
6. Перерви для годування дитини оплачуються за середнім заробітком, що обчислюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати. При цьому необхідно враховувати таке. Абзацом третім п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати передбачено, що середній заробіток обчислюється за останні два календарних місяці роботи, що передують події, з якою пов\’язана відповідна виплата. Систематичне тлумачення цього правила, тобто тлумачення його з урахуванням інших правил названого Порядку дало підставу подію, про яку мова йде в абзаці третьому п. 2 Порядку, розуміти як початок тимчасової непрацездатності, початок виконання державних або громадських обов\’язків, початок іншого періоду, протягом якого працівник має право на виплату в розмірі середньої заробітної плати або її частини. Якщо цей період триває протягом не одного, а двох чи більше місяців, то середній заробіток обчислюється виходячи з заробітної плати за два календарних місяці, що передують тому місяцю, в якому почався період, який підлягає оплаті виходячи із середньої заробітної плати.
Перерви для годування дитини не можуть розглядатися як одна тривала перерва, що давало б підставу оплачувати час таких перерв виходячи із середньої заробітної плати за два календарних місяці, що передують початку періоду надання перерв. Кожна перерва підлягає оплаті в розмірі середньої заробітної плати, що обчислюється виходячи з заробітку жінки, яка має дитину віком до півтора року, за два календарних місяці, що передували тому місяцю, у якому перерва надавалася. Оскільки п. 8 Порядку допускає можливість обчислення середньогодинної заробітної плати для визначення розміру заробітної плати, що зберігається за жінкою, слід враховувати середньогодинний заробіток за два календарні місяці, що передували місяцю, у якому надавалися перерви. При цьому час перерв для годування дитини, оплачуваний виходячи із середнього заробітку, не враховується. Не враховується і виплачена за цей час середня заробітна плата.

Read More