Науково-практичний коментар до ст. 10 Сімейного кодексу України

Стаття 10. Застосування аналогії закону та
аналогії права

1. Якщо певні сімейні відносини не
врегульовані цим

Кодексом або домовленістю (договором)
сторін, до них за-

стосовуються норми цього Кодексу, які
регулюють подібні

відносини (аналогія закону).

2. Якщо до регулювання сімейних відносин
неможливо

застосувати аналогію закону, вони
регулюються відповід-

но до загальних засад сімейного
законодавства (аналогія

права).

1. Стаття 10 СК базується на новому
теоретичному підході

до поняття прогалини у правовому регулюванні.

Відповідно до статті 11 Цивільного
процесуального кодек-

су 1963 р. у разі відсутності закону, що
регулює спірні відно-

сини, суд застосовує закон, що регулює
подібні відносини, а

при відсутності такого закону суд виходить
із загальних на-

чал і змісту законодавства України.

Поміщення норми про аналогію до Сімейного
кодексу за-

свідчує, що проблема аналогії, як і
проблема застосування за-

конодавства взагалі – це насамперед
прерогатива матеріаль-

ного, а не процесуального права.

Отже, аналогія може застосовуватися як
засіб субсидіарно-

го регулювання і до звернення до суду.

Прогалина в законі і прогалина у правовому
регулюванні –

нетотожні поняття. Прогалина в законі може
бути запов-

нена у конкретному правовідношенні
договірним регулю-

ванням. У зв\’язку з цим про аналогію як
засіб усунення про-

галини ми можемо говорити лише у разі
відсутності відповід-

ної норми не лише у законі, айв договорі,
якщо, звичайно,

відповідні відносини об\’єктивно можуть бути
предметом дого-

вірного регулювання.

2. Аналогія закону полягає у застосуванні
відповідної нор-

ми Сімейного кодексу до регулювання інших,
подібних сімей-

них відносин.

Аналогія права полягає у регулюванні
сімейних відносин,

обійдених у законі або договорі, за
допомогою загальних за-

сад регулювання сімейних відносин,
сформульованих у стат-

ті 7 цього Кодексу, а не загальних начал і
змісту законо-

давства.

3. Кожна кодифікація забезпечує усунення
прогалин і у

цьому контексті є незаперечним кроком
уперед. Та хоч як би

скрупульозно не була виписана кожна правова
норма, після

спливу певного проміжку часу неодмінно
виявиться коло сус-

пільних відносин, які залишилися осторонь
законодавчого

регулювання.

На момент прийняття Сімейного кодексу
вважалося, що

усі відомі прогалини усунені. Однак
усунення існуючих на

той час прогалин викликало появу інших, на
які через різні

причини не була звернута увага при
опрацюванні проекту

Сімейного кодексу України.

Так, передбачивши право матері, батька та
дитини укласти

договір про припинення права на аліменти у
зв\’язку з переда-

чею у власність нерухомості, стаття 190 СК
не надає права на

його укладення з бабусею чи дідусем, з
якими проживає дити-

на у зв\’язку зі смертю матері. Якщо цей
договір відповідати-

ме інтересам дитини, за допомогою аналогії
закону він може

бути укладений з іншою особою, з якою
дитина проживає, як-

що вона є носієм аліментного обов\’язку,
передбаченого Сімей-

ним кодексом України.

На підставі аналогії зі статтею 128 СК
позов про визнання

материнства може бути пред\’явлено опікуном
дитини чи тим,

у сім\’ї кого вона проживає, а також самою
дитиною у разі до-

сягнення повноліття.

У Сімейному кодексі відсутня норма, яка
надавала би дру-

жині або чоловікові право привілейованої купівлі частки у праві

спільної сумісної власності подружжя на
майно, яка прода-

ється другим з подружжя. Заповнити цю
прогалину можна за

допомогою аналогії права.

За статтею 84 СК право на утримання у
зв\’язку із вагітніс-

тю надане дружині, тобто жінці, яка
перебуває у шлюбі. У ра-

зі добровільного визнання батьківства
особою, з якою вагітна

жінка не перебуває у шлюбі, за аналогією
права за нею може

бути визнане право на аліменти на час
вагітності.