Науково-практичний коментар до ст. 11 Сімейного кодексу України | Адвокат Прокопенко Вадим, г. Киев

Науково-практичний коментар до ст. 11 Сімейного кодексу України

Науково-практичний коментар до ст. 11 Сімейного кодексу України

Стаття 11. Врахування звичаїв при вирішенні
судом сімей-

них спорів

 

1. При вирішенні сімейного спору суд за
заявою заінте-

ресованої сторони може врахувати місцевий
звичай, а та-

кож звичай національної меншини, до якої
належать сто-

рони або одна з них, якщо вони не суперечать
вимогам

цього Кодексу, інших законів та моральним
засадам сус-

пільства.

 

1. Визначний український юрист, громадський
і держав-

ний діяч Кость Левицький називав звичай мірою народного

світогляду.

 

За словами академіка Станіслава
Дністрянського, звичай

не має тієї сили, якою наділене державне
право, але усе-та-

ки має життєву внутрішню силу, оскільки
містить авторитар-

ну марку народу.

 

Як писав М. Чубатий, звичаєве право є збором юридичних

норм, котрі виникають, розвиваються і
набирають сили в

житті народу незалежно від закону і без
санкції законодавчої

влади, лише внаслідок загального
переконання про потребу

підчинятися їм.

 

В українській науці ідеї звичаєвого права
традиційно по-

в\’язувались з національною і державною
самобутністю Украї-

ни. Спільними зусиллями кількох поколінь
українських вче-

них-юристів зібрані та досліджені правові
звичаї українського

народу. Українське звичаєве право, зокрема
стосовно регулю-

вання сімейних відносин, має глибоке
коріння. Тому зустріч

Візантії з Україною, як зазначав Олекса
Воропай, не було зу-

стріччю бідного з багатим. Візантія
принесла нам свою куль-

туру, а не культуру взагалі.

 

2. Визнання звичаю засобом регулювання
сімейних відно-

син викликало спротив. Аргументом для цього
було викорис-

тано статтю 92 Конституції України,
відповідно до якої ви-

ключно законами України визначаються основи
шлюбу, сі-

м\’ї, охорони дитинства, материнства,
батьківства.

 

Проте між статтею 92 Конституції України та
статтею 11

Сімейного кодексу немає протиріччя. Стаття
11 СК не стосу-

ється основ шлюбу та сім\’ї. Крім того, до
врахування звичаю

скеровує сам закон.

 

Такі заперечення – результат відсутності
інформації як

про звичаєве право взагалі, так і про те,
що до звичаю відси-

лає і Кодекс торговельного мореплавства
України, і новий

Цивільний кодекс України.

 

За узгодженістю із нормами закону звичаї
поділяються на

три види:

 

1) ті, що утверджують закон;

 

2) ті, що суперечать закону;

 

3) ті, що діють нарівні з законом, не
перетинаючись з ним.

 

Перший вид звичаю став одночасно юридичним
законом,

відповідно цей закон виріс із звичаєвого
права.

 

Як описує Юрій Гошко, у 1728 р. у м.
Самборі судом розгля-

далась справа, викликана скаргою Івана
Синця на Івана

Снігура, який пообіцяв видати дочку заміж,
але пізніше не до-

тримав слова, виправдовуючи свій вчинок
тим, що після

згоди дочка відмовилася вийти за нього
заміж. Суд засу-

див Снігура на 24 години тюрми, зобов\’язав
повернути Син-

цю усі витрачені кошти, сплатити штраф та
судові витрати.

 

Як бачимо, за звичаєвим правом не можна
було нікого при-

силувати до шлюбу. У разі відмови від шлюбу
на батька,

оскільки він був учасником згоди, могла
бути накладена не

лише кара, а й відшкодування витрат.

 

Можна сміливо стверджувати, що норма статті
31 СК

Заручини має суто українське звичаєве
коріння.

 

У 1587 р. війтівський суд села Чуква
розглядав скаргу Мару-

сі Жмудської на свого чоловіка. Суд
прокоментував цю спра-

ву так: Коли цей Федір брав її за жінку,
обіцяв бути добрим

господарем. Вона повірила, але він почав
пропивати своє май-

но, погорджує нею і не хоче мати її за
жінку. Суд зобов\’я-

зав, щоб Федір сплатив їй 50 злотих,
повернув майно, яке да-

ла їй мати, – і вона вільна.

 

В іншому випадку Самбірський міський суд
оголосив жін-

ку вільною, оскільки чоловік залишив її
вагітною, робив у

домі колотнечі.

 

Таке правдиве народне право проявилося
згодом у зако-

нодавстві про можливість розлучення на
підставі рішення

світського суду.

 

3. Якщо звичай суперечить закону, він не
може мати пра-

вового значення. Однак, оскільки звичаї
надзвичайно живу-

чі, їх не можна скасувати нормою закону.
Загнані в підпілля,

звичаї не можуть вмерти відразу, а деякі не
вмирають ніколи.

Так, сплата калиму за наречену була в СРСР
складом злочи-

ну, але навіть кримінальна відповідальність
не змогла цього

звичаю скасувати. Не була знищена і полігамія,
хоча досить

суворо каралася законом.

 

У 1999 р. було зареєстровано шлюб між М. та
3. Зареєстрований

згодом шлюб М. із П. не може вважатися
дійсним, оскільки су-

перечить статті 25 СК. Та обставина, що
полігамія відповідає

національній традиції кримських татар та
інших мусульман,

які проживають в Україні, не може його
легалізувати.

 

4. Третю групу звичаїв складають ті, ніша
чинності яких

не заповнена законом. Саме до них
відноситься стаття 11 СК.

Оскільки, наприклад, сплата калиму за
наречену українсь-

ким законом не заборонена, з того, хто
зобов\’язався передати

його батькам нареченої, але не передав,
обумовлена грошова

сума може бути стягнута на підставі рішення
суду як на-

слідок урахування судом звичаю національної
меншини, що

проживає в Україні.

 

5. Конвенція про права дитини у статті 5
зобов\’язує держа-

ви-учасниці поважати місцеві звичаї щодо
відповідальності

за дитину, щодо прав та обов\’язків
управляти і керувати нею.

 

6. Визнання звичаю регулятором сімейних
відносин поси-

лює арсенал захисту, даючи можливість
охопити звичаєвим

регулюванням ту сферу сімейних відносин,
яка обійдена зако-

ном та договором.