Науково-практичний коментар до ст. 14 Сімейного кодексу України

Стаття 14. Здійснення сімейних прав

 

1. Сімейні права є такими, що тісно
пов\’язані з особою,

а тому не можуть бути передані іншій особі.

 

2. Якщо дитина або особа, дієздатність якої
обмежена,

не може самостійно здійснювати свої права,
ці права здій-

снюють батьки, опікун або самі ці особи за
допомогою

батьків чи піклувальника.

 

3. Сімейні права недієздатної особи
здійснює її опікун.

 

1. Сімейні права дружини, чоловіка, матері,
батька, дити-

ни, інших членів сім\’ї та родичів є двох
видів: особисті (не-

майнові чи, точніше, нематеріальні) та
майнові (матеріальні).

Усі вони тісно пов\’язані з особою, яка ними
володіє, а тому не

можуть бути за її волею чи проти волі,
тобто примусово, пере-

дані комусь іншому.

 

Право на сімейне виховання, яким володіє
дитина, не мо-

же бути від неї передане іншій дитині ще й
тому, що таке ж

право має кожна дитина. Право матері на
утримання – це

лише її право. Воно не може бути передане
іншій особі, а тому

не може бути предметом застави чи предметом
купівлі-прода-

жу. Отже, здійснення сімейних прав не може
полягати у їх

відчуженні іншим особам.

 

Здійснення сімейних прав має забезпечити
благо для того,

хто цим правом володіє. Здійснення
особистих та майнових

прав особи – це її право. Нездійснення,
наприклад, дружи-

ною права на зміну свого дошлюбного
прізвища на шлюбне

(стаття 53 СК) чи нездійснення батьком
свого права на утри-

мання від сина не припиняє існування цих
прав.

 

2. Сімейні права особа здійснює самостійно,
проте за пев-

них умов зробити це вона не може. Так,
маленька дитина мо-

же не усвідомлювати своїх сімейних прав,
тому у цьому разі

їй на допомогу мають прийти мати, батько,
баба, дід, опікун.

 

Відповідно до статті 7 Конвенції про права
дитини право на

ім\’я дитина має з моменту народження, але,
зрозуміло, здійс-

нити його вона сама не може. Дитина, якій
виповнилося, на-

приклад, десять років, не може самостійно
здійснити і своє

право на утримання від батька, який проживає
окремо. Тому

право на звернення до суду з позовом про
присудження

аліментів на дитину належатиме матері,
бабусі чи опікунові.

 

Якщо дитина, якій виповнилося, скажімо,
п\’ять років,

здатна сформулювати власні погляди та
висловити їх, вона

може сама реалізувати своє право дати
згоду на усиновлення

чи вибрати, з ким із батьків вона бажала би
проживати.

 

Право на шлюб, надане 15-річній дівчині
(стаття 23 СК),

ніхто крім неї здійснити не зможе.

 

3. Обмеження цивільної дієздатності особи,
яка зловживає

алкогольними напоями чи наркотичними
засобами, тягне за

собою зменшення обсягу її сімейної
правоздатності. Така осо-

ба не матиме права вимагати передачі дитини
для проживан-

ня з нею, не матиме права на усиновлення. З
нею не буде

укладено договір про патронат. Не зможе
вона й надалі про-

довжувати здійснювати функції опікуна.

 

Однак ті сімейні права, якими ця особа
володіє (напри-

клад, право на шлюб, право дати згоду на
усиновлення), вона

може здійснювати самостійно.

 

4. Визнання особи недієздатною через психічну
хворобу

або недоумство зменшує обсяг її сімейної
правоздатності. Так,

вона не матиме права на шлюб, оскільки не
розуміє значення

своїх дій. Існування шлюбу, зареєстрованого
раніше, пов\’язу-

ється виключно з волею другого з подружжя,
який є дієздат-

ним.

 

Така особа втрачає здатність мати ті права,
здійснення

яких пов\’язане з її волею. Залишаються лише
ті, здійснення

яких можна перекласти на опікуна.

 

Опікун недієздатної дружини може зажадати
від її чоло-

віка передання половини майна та надання утримання.
Опі-

кун недієздатної дитини може укласти
договір з її батьком

про надання їй утримання. Опікун має право
звернутися до

СУДУ з позовом про захист сімейних прав
недієздатної особи

(зокрема, з позовами про розірвання шлюбу,
визнання бать-

ківства, стягнення аліментів).