Науково-практичний коментар до ст. 24 Сімейного кодексу України

Стаття 24. Добровільність шлюбу

 

1. Шлюб грунтується на вільній згоді жінки
та чоловіка.

Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не
допуска-

ється.

 

2. Реєстрація шлюбу з особою, яка визнана
недієздат-

ною, а також з особою, яка з інших причин
не усвідомлю-

вала значення своїх дій і (або) не могла
керувати ними,

має наслідки, встановлені статтями 38-40
цього Кодексу.

 

1. Добровільність шлюбу – одна з основних
його засад. За-

гальна декларація прав людини у частині
другій статті 16 міс-

тить положення, за яким шлюб може
укладатися тільки при

вільній і повній згоді сторін, що
одружуються, а за стат-

тею 23 Міжнародного пакту про громадянські
і політичні

права жоден шлюб не може бути укладений
без вільної і ціл-

ковитої згоди тих, що одружуютьсяы.

 

Хартія прав сім\’ї 1983 р. у статті 2
зазначає, що подруж-

жя не може бути укладене без вільної та
цілковитої, чітко ви-

словленої згоди наречених, необхідно
уникати будь-якого

тиску на дітей, який перешкоджав би їхньому
вибору нарече-

ної чи нареченого.

 

2. За статтею 15 КпШС умовою укладення
шлюбу була

взаємна згода осіб, які одружуються.
Однак згода двох осіб

завжди є взаємною: немає згоди хоча б
однієї особи – немає

взаємності. Проте взаємна згода ще не
означає, що вона була

вільною.

 

За статтею 51 Конституції України шлюб грунтується на

вільній згоді жінки та чоловіка. Оскільки
відступити від цьо-

го конституційного положення було
неможливо, саме воно бу-

ло перенесено до Сімейного кодексу.

 

Термін повна згода є для нас дещо
незвичним, хоча і аб-

солютно правильним. Повна згода передбачає
наявність ін-

формації про наречену, нареченого в обсязі,
який необхідний

і достатній для вільного волевиявлення щодо
шлюбу.

 

Той факт, що термін повна згода у
Сімейному кодексі

відсутній, не слід все ж сприймати трагічно.
Можна ствер-

джувати, що вільна згода охоплює не лише
волю до шлюбу

з певною особою, а й знання про неї як про
особу, яка також

діє вільно, не є одруженою, не є родичем,
досягла шлюбного

віку, має відповідний стан здоров\’я. Тобто
знання про дотри-

мання усіх законів шлюбу.

 

3. Діяти вільно може лише той, хто
усвідомлює суть та зна-

чення своїх дій, бажає шлюбу з конкретною
особою та володіє

можливістю керувати своїми діями.
Недієздатний, а також

той, хто позбавлений можливості
усвідомлювати свої дії та

(або) керувати ними, не може діяти вільно.
Недієздатний вза-

галі не має права на шлюб.

 

Особа, яка перебуває у стані алкогольного,
токсичного,

наркотичного сп\’яніння або не може діяти
вільно під впли-

вом хвороби чи каліцтва, має право на шлюб,
але не має мо-

жливості його реалізувати до тих пір, поки
перебуває у тако-

му стані.

 

4. Не вважається вільною згода на шлюб
недієздатного, а

також того, хто формально був дієздатним,
але в момент реєст-

рації шлюбу внаслідок хвороби,
алкогольного, наркотичного

чи токсичного сп\’яніння не усвідомлював
значення дій і (або)

не міг керувати ними.

 

5. Кодекс забороняє примушування до шлюбу.
Примушу-

вати – значить добиватися певної поведінки
від особи за до-

помогою фізичного або психічного
насильства.

 

Переконування у необхідності шлюбу, в тому
числі з пев-

ною особою, не має ознак психічного
насильства. Якщо особа

самостійно приймає рішення, навіть на
підставі тривалих на-

мовлянь та переконувань, згода на шлюб у
цій ситуації все од-

но вважатиметься вільною. Про психічне
насильство може

йти мова у разі тривалого натиску, в
результаті чого особа по-

годжується на шлюб, але без свого бажання.

 

Способом примушування до шлюбу може бути і
одноразова

вимога шлюбу, зумовлена погрозою настання
певних негатив-

них наслідків (наприклад, самогубства).

 

Згода на шлюб під впливом матеріальної
скрути чи безнадії

не вважається такою, що дана під примусом.

 

Закон не передбачає відповідальності того,
хто примушу-

вав іншу особу до шлюбу. Правовою реакцією
на укладення

шлюбу під примусом може бути визнання цього
шлюбу недій-

сним (стаття 40).

 

Отже, примушування і переконування (намовлян-

ня) – це різні речі.

 

6. Ту обставину, що у частині першій статті
24 СК записано

про заборону примушування до шлюбу жінки
та чоловіка,

не слід трактувати як помилку, наче мова
йде лише про одно-

часне примушування їх обох до шлюбу.

 

Таке формулювання – результат тривалого
законодавчо-

го спротиву запровадженню конструкції і
(або). У Сімей-

ному кодексі і (або) вживається досить
часто, але, на

жаль, не завжди, де це було потрібно. Але
подолати стару за-

конодавчу традицію відразу, навіть при
бажанні, вдається

не завжди.

 

Тому немає підстав для того, щоб
стверджувати, що назва-

на заборона не стосується випадків примушування
до шлюбу

лише когось одного.

 

7. Шлюб, який не грунтувався на вільній
згоді жінки та чо-

ловіка у момент його реєстрації, може бути
оздоровлений

появою такої згоди під час спільного життя.
Конвалідація

такого шлюбу позбавляє того, хто діяв усупереч
своїй волі,

права посилатися згодом на факт відсутності
своєї волі до

шлюбу.

 

8. Принцип добровільності шлюбу є чинним не
лише на

стадії реєстрації шлюбу. Добровільність
шлюбу (наявність

вільної згоди) – це його довічна риса. Саме
добровільністю

шлюбу зумовлена можливість його розірвання.
Саме добро-

вільність шлюбу не дає підстави для
ототожнення шлюбу з

приватизацією дружини або чоловіка.
Усвідомлення цього

шлюбного канону кожним з подружжя має бути
стимулом

для щоденної праці, щоб кожен день шлюбу
трактувався як

день життя, а не існування чи перебування у шлюбі.