Науково-практичний коментар до ст. 31 Сімейного кодексу України

Стаття 31. Заручини

 

1. Зарученими вважаються особи, які подали
заяву про

реєстрацію шлюбу.

 

2. Заручини не створюють обов\’язку вступу в
шлюб.

 

3. Особа, яка відмовилася від шлюбу,
зобов\’язана від-

шкодувати другій стороні затрати, що були
нею понесені у

зв\’язку з приготуванням до реєстрації шлюбу
та весілля.

 

Такі затрати не підлягають відшкодуванню,
якщо від-

мова від шлюбу була викликана протиправною,
амораль-

ною поведінкою нареченої, нареченого,
прихованням нею,

ним обставин, що мають для того, хто
відмовився від шлю-

бу, істотне значення (тяжка хвороба,
наявність дитини, су-

димість тощо).

 

4. У разі відмови від шлюбу особи, яка
одержала пода-

рунок у зв\’язку з майбутнім шлюбом, договір
дарування за

вимогою дарувальника може бути розірваний
судом.

 

У разі розірвання договору особа
зобов\’язана повернути

річ, яка була їй подарована, а якщо вона не
збереглася –

відшкодувати її вартість.

 

1. Заручини передували шлюбові відповідно
до найдав-

нішої традиції багатьох народів. Пізніше
церква почала да-

вати своє благословення заручинам,
перенісши їх до сфери

канонічного права. Заручини займали значне
місце в україн-

ській обрядовості. Однак у радянський
період нашої історії

заручини були фактично витіснені з числа
родинних свят.

 

2. Відповідно до з. 45 Книги загальних
цивільних законів

Австрії 1811 р., яку українською мовою для
потреб ЗУНР

переклав академік Станіслав Дністрянський,
ліз заручин, тоб-

то із попереднього зобов\’язання одружитися,
незалежно від

того, при яких обставинах і на яких умовах
його було дано, не

слідує ніякий правний обов\’язок, ані
укласти саме подруж-

жя, ані виповнити те, що було умовлено на
випадок відступ-

лення. У з. 46 був визначений правовий наслідок
відступлен-

ня (відмови) від заручин: \”Тільки та
сторона, від якої не вий-

шла ніяка оправдана причина відступити від
заручин, має

право повернення дійсної шкоди, яку вона
від цього відступ-

лення має і може доказати\”.

 

У каноні 782 Кодексу канонів східних церков
записано:

\”Обіцянка одружитися не дає підстави
виступити із скаргою,

яка вимагала б одруження; дає, однак,
підставу вимагати від-

шкодування витрат, якщо вони мали місце\”.

 

Потреба правового регулювання заручин,
особливо наслід-

ків відмови від шлюбу, визрівала давно і
остаточно сформува-

лася під впливом кількох конкретних
життєвих ситуацій.

 

У зв\’язку з відмовою від шлюбу нареченого
(він не з\’явився в

день реєстрації шлюбу) батьки нареченої
оголосили, що вла-

штовують поминальний обід з приводу
чергових роковин

смерті своїх батьків, і все приготоване на
весілля було част-

ково спожите, частково роздано як милостиня
за душі помер-

лих.

 

В іншому випадку батьки нареченої на вулиці
біля будин-

ку продавали ті страви, які не могли
зберігатися. Картина

була дуже сумною.

 

3. Стаття 31 СК має як світлий, радісний,
так і сумний бік,

зумовлений відмовою від шлюбу. За її
допомогою відновлена

давня українська традиція, додане ще одне
свято для обох ро-

дин, яке мало би започаткувати дружні,
свояцькі відноси-

ни між ними, утверджена добросовісність у
відносинах між

людьми.

 

Подання тими, хто бажає створити сім\’ю,
заяви про реєст-

рацію шлюбу, є підставою для того, щоб
називати їх заруче-

ними – нареченою чи нареченим. До речі,
цією статтею тер-

міни \”наречена\”, \”наречений\” вперше введено
до української

правничої лексики.

 

Опоненти цієї норми заявляли, що вона
суперечить прин-

ципу добровільності шлюбу, оскільки під
страхом відшкоду-

вання збитків стимулює особу до шлюбу
всупереч її дійсній

волі. Однак для такого висновку не було
достатньої підстави.

Інститут заручин не суперечить
добровільності шлюбу.

 

4. Відповідно до частини другої статті 31
СК заручини

не створюють обов\’язку з\’явитися для
реєстрації шлюбу.

 

 

 

 

 

Тобто наречена і наречений мають право
оцінювати, ана-

лізувати, сумніватися і врешті навіть
відмовитися від шлю-

бу. Матеріальні наслідки зриву заручин мали
би стимулю-

вати особу до того, аби така відмова не
сталася в останній

день перед шлюбом або в день шлюбу. Адже
чим пізніше

зроблена відмова, тим більшими можуть бути
матеріальні

витрати, і навпаки.

 

У проекті Сімейного кодексу, поданому на
перше читання,

містилося положення, за яким у разі зриву
заручин нарече-

ний записувався батьком дитини, зачатої в
період заручин.

Але воно було назване занадто революційним.
І для того, щоб

не заблокувати прийняття цієї статті і
Сімейного кодексу в

цілому, в проекті, підготовленому до
другого читання, цього

положення уже не було.

 

5. Той, хто відмовився від шлюбу, не
зобов\’язаний відшко-

довувати моральну шкоду, яка може бути
значною.

 

Відмова від шлюбу може навіть довести особу
до самогубст-

ва. У цьому разі право на відшкодування
моральної шкоди

виникне не у зв\’язку з відмовою від шлюбу,
а у результаті

вчинення злочину.

 

6. Особа, яка відмовилася від шлюбу,
зобов\’язана відшко-

дувати реальні витрати, а не ту гіпотетичну
грошову суму,

яку гості могли би подарувати на весіллі.
До таких витрат мо-

жуть належати: витрати на оренду зали;
завдаток, виплаче-

ний музикантам; вартість продуктів
харчування, насамперед

тих, що не підлягають зберіганню; вартість
весільного одягу,

якщо його неможливо продати тощо. Тягар
доказу як самих

витрат, так і їх розміру лежить на
позивачеві.

 

У статті предметом відшкодування названі
витрати, тобто

та грошова сума, яка була сплачена,
витрачена. У ній нічого

не сказано про матеріальні втрати як
різновид (поряд із ви-

тратами) збитків.

 

У зв\’язку з поданням заяви про реєстрацію
шлюбу М. звіль-

нилася з роботи в м. Одесі, дуже дешево
продала домашні ре-

чі, з перспективою переїхати до чоловіка.
Але реєстрація

шлюбу не відбулася. М. зазнала значних
матеріальних

втрат: тривалий час не могла знову
влаштуватися на роботу

за фахом, довелося зробити відповідні
витрати на придбання

меблів тощо.

 

Можливість відшкодування матеріальних втрат
у статті 31

СК не передбачена. Однак відповідна вимога
М. могла б бути

задоволена за допомогою принципу
верховенства права (стат-

тя 8 Конституції України) та принципу
справедливості (стат-

тя 7 СК).

 

7. Стороною, якою були понесені ці витрати
і яка має право

на їх відшкодування, може бути наречена або
наречений, бать-

ки чи інші родичі. Тобто той, хто ці
витрати поніс.

 

8. Той, хто відмовився від шлюбу, має
відшкодувати поне-

сені матеріальні витрати лише тоді, коли
його відмова не ви-

кликана причинами, які мають істотне
значення. Якщо, на-

приклад, наречена приховала те, що уже
перебувала у шлюбі,

чи те, що має дитину, або наречений не
повідомив про свою

безплідність чи судимість, ці обставини
можуть бути підста-

вою для відмови у позові про стягнення
завданих збитків.

 

9. Заручини часто є підставою для вручення
подарунків.

Якщо, наприклад, батьки нареченого дарують
нареченій кош-

товну річ, можна припустити, що договір
дарування був укла-

дений саме у зв\’язку з майбутнім шлюбом.

 

Батьки нареченої, яка була вагітною,
подарували наречено-

му будинок. Однак реєстрація шлюбу не
відбулася через його

відмову від шлюбу.

 

Суд відмовив в позові про розірвання
договору дарування,

\”оскільки на обдарованого не можуть бути за
договором да-

рування накладені будь-які обов\’язки\”. Так
за допомогою за-

кону та суду була заохочена
недобросовісність особи.

 

Частина четверта статті 31 СК містить
норму, за допомо-

гою якої буде досягнута справедливість у
відносинах між

зарученими особами. Якщо встановлено, що
дарунок був зроб-

лений у зв\’язку із майбутнім шлюбом, тобто
саме як нарече-

ній або нареченому, то у разі зриву заручин
він має бути по-

вернутий. Дарувальник має право вимагати
розірвання дого-

вору дарування незалежно від того, хто
відмовився від шлюбу

і з якої причини.

 

Право – це система. Тому та обставина, що у
Цивільному

кодексі немає аналогічної статті про
розірвання договору да-

рування, не може бути підставою для
висновку про супереч-

ність між Сімейним та Цивільним кодексами.