Науково-практичний коментар до ст. 57 Сімейного кодексу України

Стаття 57. Майно, що є особистою приватною
власністю

дружини, чоловіка

 

1.
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:

1)
майно, набуте нею, ним до шлюбу;

2)
майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору

дарування або в
порядку спадкування;

3)
майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які

належали їй, йому
особисто;

4)
житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації

відповідно до Закону України \”Про приватизацію державного

житлового фонду\”;

5)
земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок

приватизації земельної
ділянки, що перебувала у її, його користуванні,

або одержана внаслідок
приватизації земельних ділянок державних

і комунальних сільськогосподарських
підприємств, установ та

організацій, або одержана із земель державної і
комунальної

власності в межах норм безоплатної приватизації,

визначених Земельним кодексом України.

2.
Особистою приватною власністю дружини та чоловіка

є речі індивідуального
користування, в тому числі коштовності,

навіть тоді, коли вони були придбані за
рахунок спільних

коштів подружжя.

3.
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка

є премії, нагороди, які вона,
він одержали за особисті

заслуги.

Суд
може визнати за другим з подружжя право на

частку цієї премії, нагороди, якщо
буде встановлено,

що він своїми діями (ведення домашнього господарства,

виховання дітей тощо) сприяв її одержанню.

4.
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка

є кошти, одержані як
відшкодування за втрату (пошкодження)

речі, яка їй, йому належала, а також як
відшкодування

завданої їй, йому моральної шкоди.

5.
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є

страхові суми, одержані нею,
ним за обов\’язковим особистим

страхуванням, а також за добровільним особистим
страхуванням,

якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що

були
особистою приватною власністю кожного з них.

6.
Суд може визнати особистою приватною власністю дружини,

чоловіка майно, набуте
нею, ним за час їхнього окремого

проживання у зв\’язку з фактичним припиненням
шлюбних відносин.

 

7.
Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і

кошти, що належали
одному з подружжя, то частка у цьому майні,

відповідно до розміру внеску, є
його особистою приватною власністю.

 

1. Реєстрація шлюбу не припиняє права
власності на май-

но, яке належало дружині та чоловікові до
цього моменту. Це

значить, що шлюб не перетворює особисту
власність дружини

та особисту власність чоловіка у спільну
сумісну власність по-

дружжя.

 

2. Майно, яке належить кожній фізичній
особі, незалежно

від перебування в шлюбі, є її приватною
власністю.

 

Приватною власністю є й майно, яке належить
подружжю,

але зазвичай термін \”приватна\” не
вживається у й без того дов-

гому словосполученні \”право спільної
сумісної власності по-

дружжя\”. Хоча чіткість правничої
термінології вимагала би

вживати: \”право приватної спільної сумісної
власності по-

дружжя\”.

 

3. У статті 24 КпШС одночасно з терміном \”власність кож-

ного з подружжя\” вживалися терміни \”роздільне майно по-

дружжя\”, \”роздільне майно кожного з
подружжя\”. Термін

\”роздільне\” майно – калька з російської
мови, в українській

мові такого слова немає. У зв\’язку з цим у
главі 7 Сімейно-

го кодексу вживається словосполучення \”особиста приватна

власність дружини та чоловіка\”.

 

Особиста власність – це те, що належить
мені. Спільна

власність – це те, що належить нам.

 

Не можна забувати, що латинське слово \”власність\” перекла-

дається як особистий, несуспільний. Тому
заперечення на

зразок: особиста власність притаманна
соціалістичному су-

спільству, а приватна – суспільству з
ринковою економікою

(О. В. Дзера) – не може сприйматися
серйозно, адже справа

не в термінах, а в тому значенні, яке закон
вкладає в нього.

 

4. Особистою власністю дружини і особистою
власністю чо-

ловіка є насамперед речі, набуті нею, ним
до шлюбу, причому

з будь-яких правових підстав. Важливо лише
у разі спору

довести, що річ придбана до шлюбу.

 

5. Право вимоги, яке дружина чи чоловік
мають до свого

контрагента за договором, існує у структурі
зобов\’язального,

а не речового право відношення, а тому до
об\’єктів права влас-

ності зачислене бути не може.

 

Якщо чоловік та дружина спільно позичили К.
10 тис. грн.,

то ця сума уже не може бути їхньою
власністю, оскільки ста-

ла власністю К. Подружжя, втративши право
власності на ці

гроші, одержало право вимоги до боржника К.
щодо їх повер-

нення.

 

Тому зачислення права вимоги до об\’єктів
права власності,

як це робиться іноді в законі і як про це
зазначено у пункті 9 по-

станови Пленуму Верховного Суду України \”Про застосування

судами деяких норм Кодексу про шлюб та
сім\’ю України\”

від 12 червня 1998 р., можна сприймати лише
із застереженням.

 

6. Наступну групу об\’єктів права особистої
власності дру-

жини, чоловіка становить майно, що було набуте до шлюбу.

 

а) подарунок є особистою приватною власністю обдарованої особи;

Батьки подарували дочці Л. 50 тис. грн.
Хоча Л. перебувала

у шлюбі, дарунок, переданий їй особисто, є
її власністю.

 

Іноді буває досить складно довести, кому
були подаровані

речі, вручені на весіллі. Якщо не доведено
іншого, слід вва-

жати, що вони подаровані подружжю і, отже,
є їхньою спіль-

ною сумісною власністю;

 

б) дружина, чоловік можуть бути
спадкоємцями за запо-

вітом або за законом. До них в порядку
спадкового правона-

ступництва може перейти право власності на
речі, які входи-

ли до складу спадщини;

 

в) особистою власністю дружини, чоловіка є
речі, придбані

нею, ним за кошти, які належали їй, йому
особисто. Йдеться,

зокрема, про речі, куплені за кошти, які
були внесені як

вклад у банківську (кредитну) установу до
шлюбу або під час

шлюбу;

 

Якщо на подаровані кошти Л. через якийсь
час купить квар-

тиру, ця квартира буде її особистою
власністю. При виник-

ненні спору, оскільки на інтереси її
чоловіка працюватиме

презумпція права спільної сумісної
власності на майно, набу-

те після шлюбу, Л. слід буде доказати факт
дарування гро-

шей і придбання квартири саме на ці кошти.

 

г) у частині другій статті 24 КпШС
містилася норма, за

якою власністю кожного з подружжя були речі
індивідуаль-

ного користування (одяг, взуття тощо), хоча
б вони були при-

дбані за рахунок спільних коштів подружжя,
за винятком кош-

товностей та предметів розкоші. Отже,
золотий перстень,

дорога вечірня сукня, золотий годинник, є особистою

власністю
дружини чи чоловіка.

 

Якщо коштовності (вироби з дорогоцінних
металів чи доро-

гоцінного каміння) були придбані не для
індивідуального ко-

ристування дружини чи чоловіка, а для
накопичення капіта-

лу, вони мають вважатися спільною сумісною
власністю по-

дружжя;

 

Є) відповідно до частини другої статті 61
СК заробітна пла-

та, пенсія, стипендія, не внесені до
сімейного бюджету, є осо-

бистою власністю дружини, чоловіка. Така
правова конструк-

ція є правильною (див. коментар до статті
61 СК);

 

д) особистою власністю дружини або чоловіка
є речі, при-

дбані на заробітну плату, пенсію,
стипендію, які не були вне-

сені до сімейного бюджету, за винятком
речей, призначених

Для спільного користування і переданих у
спільне користу-

вання;

 

Одержавши заробітну плату, В. придбав річ, необхідну
йому

для професійних занять. Ця річ є його
особистою власністю.

Наступного разу В. купив на свою заробітну
плату холодиль-

ник. Оскільки він придбаний для
забезпечення потреб усієї

сім\’ї і переданий у спільне користування,
холодильник стає

спільною сумісною власністю подружжя.

 

е) у частині третій статті 57 СК
законодавчо закріплена

правова позиція Верховного Суду України,
відповідно до якої

грошова або речова премія, що нею
нагороджений один із по-

дружжя за особисті заслуги, є його
власністю.

 

Водночас, абзац другий статті 57 СК містить
норму, яка ви-

кликана необхідністю більш справедливого
регулювання сі-

мейних відносин. Зумовлена вона й
непоодинокими фактами

зловживань

Ця
правова новела гуманізує відносини між дружиною та

чоловіком, вводить
їх в русло справедливості,

добросовісності та
розумності, не дозволяючи

одному з подружжя зловживати любов\’ю та
жертовністю

другого;

 

ж) у нормі частини п\’ятої статті 57 СК реалізована пропо-

зиція професора І. Жиленкової. Віднесення
до особистої влас-

ності страхової суми, одержаної у зв\’язку
зі страховим випад-

ком, визначеним законом або страховим
договором, є най-

більш розумним способом вирішення проблеми.

 

Хоча у частині четвертій статті 57 СК не
визначено прина-

лежності страхового відшкодування,
одержаного за догово-

ром про страхування майна або за
обов\’язковим його страху-

ванням, це питання може бути вирішене за
аналогією закону.

Оскільки страхове відшкодування видається у
зв\’язку із пов-

ним або частковим знищенням майна у разі
страхового випад-

ку (повені, урагану тощо), воно має
належати тому, чиє май-

но було предметом страхування, незалежно
від того, з чиїх

коштів вносилися страхові платежі.

 

7. У разі пошкодження речі власника
заподіювач шкоди не-

се тягар обов\’язку по її відновленню. Якщо
заподіювачем шко-

ди передана власникові відповідна грошова
сума для усунення

цього пошкодження, вона стає власністю
власника речі. Таке

ж правило передбачене і щодо грошей,
переданих власникові

як відшкодування завданої йому моральної
шкоди.

 

У частині четвертій статті 57 СК нічого не
сказано про при-

належність грошових сум, одержаних одним із
подружжя у

зв\’язку із заподіянням шкоди його здоров\’ю.

 

8. Суд може визнати особистою приватною власністю дружини,

чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого

проживання у зв\’язку з фактичним припиненням шлюбних

відносин.

Д. та М. перестали спільно проживати: Д.
повернулася до

своїх батьків, а М. вступив у фактичні
шлюбні відносини з

іншою жінкою. Майно, нажите Д. та М. за цей
час, не може

вважатися їхньою спільною сумісною власністю,
оскільки

подружні відносини між ними припинилися,
хоча шлюб і не

був розірваний.

 

На майно, набуте дружиною і чоловіком,
навіть тоді, коли

вони не проживають разом у зв\’язку з
фактичним припи-

ненням шлюбних відносин (але без
сепарації), поширюється

презумпція права спільної сумісної
власності. Тому у разі

спору заінтересованій особі слід буде
довести, що певне майно

було придбане нею уже в період окремого
проживання.

 

9. У частині сьомій статті 57 СК закріплено
правило, яке

було вироблене судовою практикою.

 

С. продала будинок, який вона успадкувала.
Виручені від

продажу 50 тис. грн. були використані на
придбання по-

дружжям нового житлового будинку за 100
тис. грн. У зв\’яз-

ку з цим половина будинку буде особистою
власністю С., а

друга половина буде належати подружжю на
праві спільної

сумісної власності.