Науково-практичний коментар до ст. 59 Сімейного кодексу України | Адвокат Прокопенко Вадим, г. Киев

Науково-практичний коментар до ст. 59 Сімейного кодексу України

Науково-практичний коментар до ст. 59 Сімейного кодексу України

Стаття 59. Здійснення дружиною, чоловіком
права особис-

тої приватної власності

 

1. Той із подружжя, хто є власником майна,
визначає

режим володіння та користування ним з
урахуванням ін-

тересів сім\’ї, насамперед дітей.

 

2. При розпорядженні своїм майном дружина,
чоловік

зобов\’язані враховувати інтереси дитини,
інших членів

сім\’ї.

 

Норма частини першої статті 59 СК з-поміж
усіх членів

сім\’ї як фактичних користувачів речі все ж
виділяє її власни-

ка. Підкреслюючи право власника визначати
режим володін-

ня та користування своїм майном, закон
зобов\’язує його вра-

ховувати при цьому інтереси сім\’ї і
особливо дітей.

 

2. Норма частини першої статті 59 СК має
застосовуватися

у поєднанні з нормами, закріпленими у
частинах другій і тре-

тій статті 150 СК та нормою частини першої
статті 176 СК.

 

3. Норма частини другої статті 59 СК
встановлює вимоги,

яких зобов\’язані дотримуватися дружина,
чоловік при розпо-

рядженні своїм майном. Відповідно до статті
156 Житлового

кодексу України 1983 р. члени сім\’ї
власника житлового бу-

динку (квартири) користуються ним нарівні з
власником.

 

Право членів сім\’ї власника на житлове
приміщення

(особистий сервітут) визначене у статті 405
Цивільного

кодексу України. Гарантуючи його
конституційне право на

житло, Цивільний кодекс України у статті
403 містить нор-

му, за якою перехід права власності на
житловий будинок,

квартиру до іншої особи не є підставою для
припинення

права користування помешканням членами
сім\’ї попере-

днього власника.

 

У 1980 р. А. успадкував будинок, який як
спадщина став йо-

го особистою власністю. У 2003 р. А. помер,
залишивши за-

повіт на ім\’я брата Д. На момент смерті А.
його дружина С.

була працездатною, а сини повнолітніми і
тому не мали пра-

ва на обов\’язкову частку у спадщині.

 

Д. може продати цей будинок, передавши
право власності

на нього іншій особі.

 

За життя А. як власник мав право
розпоряджатися будин-

ком – продати, обміняти, подарувати чи
передати під заста-

ву. Але знову ж таки, відчуження будинку чи
його застава не

можуть припинити права членів сім\’ї
власника на прожи-

вання в ньому, їхнє заперечення щодо
укладення таких

договорів не має правового значення, як і
згода на його укла-

дення. Адже згода С. на продаж будинку,
тобто на зміну вла-

сника будинку, не може бути розцінена як
згода виселитися

з будинку.

 

Важливо те, щоб покупець знав про права С.
та дітей на

подальше довічне користування будинком. Як
правило, одер-

жання потенційним покупцем такої інформації
призводить

до його відмови від укладення договору. А
це, в свою чергу,

зможе уберегти членів сім\’ї власника від
душевних пережи-

вань та потрясінь.

 

Цією нормою захищаються інтереси другого з
подружжя,

дитини від свавілля власника,
забезпечується їхнє право на

житло, яке є одним із основних прав людини.
Це означає,

що право власності одного з подружжя не є
правом, здійсню-

вати яке він може лише відповідно до свого
інтересу. Біблей-

ська заповідь про відповідальність особи за
кожного, кого

вона взяла до себе, є моральним, духовним
фундаментом

статті 59 СК.