Науково-практичний коментар до ст. 60 Сімейного кодексу України | Адвокат Прокопенко Вадим, г. Киев

Науково-практичний коментар до ст. 60 Сімейного кодексу України

Науково-практичний коментар до ст. 60 Сімейного кодексу України

Стаття 60. Підстави набуття права спільної
сумісної вла-

сності подружжя

 

1.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить

дружині та чоловікові на праві
спільної сумісної власності

незалежно від того, що один з них не мав з поважної

причини (навчання, ведення домашнього господарства,

догляд за дітьми, хвороба
тощо) самостійного заробітку (доходу).

2.
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей

індивідуального
користування, є об\’єктом права спільної

сумісної власності подружжя.При спільній частковій (вважається,

що
наголос у цьому слові слід робити на третьому, а не на

другому складі) власності кожен співвласник із самого початку

має
чітко визначену частку у праві власності – так звану

ідеальну частку (наприклад, 1/3 чи 3/7), а тому має право на

володіння, користування та розпорядження тим, що реально

відповідає цій частці.

 

1. Дружина та чоловік можуть бути суб\’єктами і
права спіль-

ної часткової, і права спільної сумісної
власності одночасно.

 

2. Право спільної сумісної власності як
загальноцивілістич-

на категорія істотно відрізняється від
права спільної частко-

вої власності. Право спільної сумісної
власності не поділене

на частки, тому усі співвласники мають
однакове, рівне право

володіти, користуватися та розпоряджатися
певним майном.

Така частка може бути виділена за
домовленістю між співвлас-

никами або у разі спору – судом.

 

Інтересам подружжя відповідає поширення на
майно, набу-

те за час шлюбу, саме правового режиму
спільної сумісної влас-

ності. Це особливо стосується приватизації
державного жит-

лового фонду. Відповідно до статті 8 Закону
України \”Про

приватизацію державного житлового фонду\” передача квар-

тири (будинку) у спільну сумісну або
часткову власність здій-

снюється за письмовою згодою всіх повнолітніх
членів сім\’ї.

У разі вибору спільної сумісної власності
розпорядження

квартирою може бути здійснене лише за волею
усіх співвлас-

ників. Ніхто не зможе розпорядитися своєю
часткою до її ви-

ділу.

 

3. Спільна сумісна власність подружжя є
матеріальною перед-

умовою міцності шлюбу.

 

4. Зрозуміло, що неповнолітні не можуть

самостійно захищати свої права, скажімо, скористатися
таким

способом захисту, як самозахист, то відповідно їх права та

інтереси
захищають інші члени сім\’ї та родичі. Захист може

здійснюватися в судовому,
адміністративному порядку.

Способами захисту є: визнання права;
поновлення положення,

яке існувало до порушення права.

Крім того, правова конструкція \”майно,
набуте подружжям

під час шлюбу, є його спільною сумісною
власністю\” є більш

науково виваженою. Тобто підставою набуття
подружжям пра-

ва спільної сумісної власності є лише одна
обставина: набуття

(придбання, виготовлення, спорудження)
майна за час шлюбу,

крім випадків, встановлених законом або
договором.

 

5. Набуття майна за час шлюбу створює
презумпцію виник-

нення права спільної сумісної власності. Це
означає, що ні

дружина, ні чоловік не зобов\’язані доводити
наявність права

спільної сумісної власності на майно,
набуте у шлюбі. Відпо-

відно до статті 60 СК воно вважається таким,
що належить

подружжю.

 

Заінтересована особа може довести, що майно
було придба-

не нею до шлюбу. Якщо цього зробити їй не
вдасться, майно

вважатиметься придбаним у шлюбі.

 

Заінтересована особа може довести, що майно
було придба-

не у шлюбі, але за її особисті кошти. У
цьому разі презумпція

права спільної сумісної власності на це
майно буде спростова-

на. Якщо ж заява, наприклад, дружини про
те, що річ була

куплена на її кошти, не буде належним чином
підтверджена,

презумпція права спільної сумісної власності
подружжя за-

лишиться непохитною.

 

Закріплення у частині другій статті 60 СК
презумпції права

спільної сумісної власності подружжя є
серйозним правовим

застереженням для відповідних службових осіб,
які іноді на-

кладають арешт у зв\’язку з порушенням
кримінальної справи

щодо дружини чи чоловіка на все майно
подружжя.

 

При розгляді справи про розірвання шлюбу
між А. та С. і по-

ділу майна виник спір щодо того, кому
належать два кили-

ми. А. стверджувала, що вони були
подаровані їй, а тому є її

особистою власністю, а С. цю обставину
заперечував. Оскіль-

ки А. не подала відповідних доказів на
підтвердження дого-

вору дарування, право спільної сумісної
власності щодо цих

речей не було спростоване.

 

Як уже зазначалося, ті факти, які згідно з
законом припус-

каються, презюмуються, не потребують
доказування. Це і

звільнило С. від потреби доказувати
належність цих речей до

спільної сумісної власності подружжя.

 

6. Не є перешкодою для набуття права спільної
сумісної

власності та обставина, що один із подружжя
з поважної при-

чини не мав самостійного заробітку
(доходу).

 

Праця вдома, пов\’язана з веденням
домашнього господарст-

ва, вихованням дитини, доглядом за
непрацездатним членом

сім\’ї є дуже відповідальною і не менш
важливою, ніж праця на

виробництві. У зв\’язку з цим вислів на
зразок \”моя жінка ніде

не працює\” є здебільшого таким, що не
відповідає дійсності.

 

Відповідно до статті 10 Хартії прав сім\’ї,
працю матері

вдома потрібно визнавати і поважати, бо
вона має цінність

для сім\’ї та для суспільства.

 

Чи є поважною причина, у зв\’язку з якою
один із подруж-

жя не має самостійного заробітку? –
відповідь на це запитан-

ня дасть суд. У частині першій статті 60 СК
міститься перелік

найбільш поширених обставин, які можуть
зумовити відсут-

ність власного заробітку.

 

7. Якщо майно придбане під час шлюбу, то
реєстрація прав

на нього (на транспортний засіб, житловий
будинок чи іншу

нерухомість) лише на ім\’я одного із
подружжя не спростовує

презумпції належності його до спільної
сумісної власності по-

дружжя. Іншими словами, якщо у відповідному
документі

власником чи набувачем вказано, наприклад,
лише чоловіка,

Це ще не значить, що він є одноосібним
власником майна.

 

Шлюб між Н. та Д. було зареєстровано в 1965
р. У 1970 р. во-

ни спорудили будинок, свідоцтво про право
власності на

який було видане лише на ім\’я чоловіка Д. У
1980 р. шлюб

між ними було розірвано. У 2003 р. Д.
помер. Друга дружина

спадкодавця О. вважала, що їй як єдиному спадкоємцеві
за

законом має належати весь будинок.

 

Оскільки будинок був споруджений під час
шлюбу, то не-

залежно від того, хто із подружжя
зареєстрований його влас-

ником, він є спільною сумісною власністю
подружжя. Н. не є

спадкоємцем після свого колишнього
чоловіка, але вона є спів-

власником будинку, тому предметом
спадкування весь буди-

нок бути не може. Друга дружина спадкодавця
О. може

одержати у спадок лише те, що належало її
чоловікові, тобто

тільки половину будинку.