Науково-практичний коментар до ст. 74 Сімейного кодексу України | Адвокат Прокопенко Вадим, г. Киев

Науково-практичний коментар до ст. 74 Сімейного кодексу України

Науково-практичний коментар до ст. 74 Сімейного кодексу України

Стаття 74. Право на майно жінки та
чоловіка, які прожива-

ють однією сім\’єю, але не перебувають у
шлюбі

між собою

 

1. Якщо жінка та чоловік проживають однією
сім\’єю,

але не перебувають у шлюбі між собою,
майно, набуте ни-

ми за час спільного проживання, належить їм
на праві

спільної сумісної власності, якщо інше не
встановлено пись-

мовим договором між ними.

 

2. На майно, що є об\’єктом права спільної
сумісної влас-

ності жінки та чоловіка, які не перебувають
у шлюбі між

собою, поширюються положення глави 8 цього
Кодексу.

 

1. У різні часи вітчизняної історії тривале
проживання

жінки та чоловіка без зареєстрованого шлюбу
мало різні назви:

\”життя на віру\”, \”фактичний шлюб\”, \”фактичні шлюбні від-

носини\”. Останнім часом його стали називати \”цивільним

шлюбом\”, хоча за радянським законодавством
30-х років ци-

вільним називався шлюб, зареєстрований в
органі ЗАГСу, на

противагу шлюбові церковному, заснованому
на акті вінчан-

ня.

 

У різні часи за назвою стояло ставлення
суспільства та дер-

жави до осіб, які свідомо вибрали саме таку
форму організації

свого сімейного життя або були змушені до
цього за певних

обставин. Однак те, що проживання жінки та
чоловіка було

сім\’єю, не викликало сумніву.

 

Кодекс законів про шлюб, сім\’ю та опіку
РСФРР 1926 р.

увійшов у історію тим, що надав юридичного
значення факти-

чним шлюбним відносинам. Це означало, що
фактичне спів-

життя, тобто коли особи жили спільно однією
сім\’єю, не при-

ховуючи своїх відносин, викликало наслідки,
встановлені

для зареєстрованого шлюбу, – право на
майно, нажите спіль-

но, та право на аліменти. Згодом судова
практика прирівняла

фактичне подружжя і в правах на
спадкування, одержання

пенсії та в праві на житло. На думку
професора В. І. Бошка,

ці норми спрямовувалися на захист жінок,
які були в сімей-

них відносинах з представниками
експлуататорських класів –

непманів, куркулів.

 

2. У Кодексі про сім\’ю, опіку, шлюб і акти
громадянського

стану УСРР 1926 р. була закріплена дещо
інша позиція. За

статтею 140 суду надавалося право в кожному
конкретному

випадку вирішувати право на аліменти та
право на майно у

разі неможливості оформити фактичний шлюб
його реєстра-

цією.

 

Отже, як у РСФРР, так і в УСРР не відбулося
повного урів-

няння зареєстрованого і фактичного шлюбів,
а мало місце ли-

ше урівняння (більшою чи меншою мірою)
майнових прав та

обов\’язків жінки і чоловіка. Пояснювалося
це необхідністю

стати на захист, головним чином, жінки,
яка, потрапивши у

складне матеріальне становище, часто не
мала змоги обирати

форму організації свого сімейного життя і
мусила прийняти

умови, запропоновані економічно стійкішим
чоловіком. Така

ситуація тривала до відомого Указу Президії
Верховної Ради

СРСР \”Про збільшення державної допомоги
вагітним жін-

кам, багатодітним та одиноким матерям,
посилення охорони

материнства та дитинства\” від 8 липня 1944
р..

 

В умовах післявоєнної диспропорції жіночого
до чоловічо-

го населення було прийнято рішення про
юридичне визнання

лише шлюбу, зареєстрованого в органі ЗАГСу.
З цього часу

майно, нажите жінкою та чоловіком, які
спільно проживали

без шлюбу, визнавалося об\’єктом права
спільної часткової, а

не спільної сумісної власності. Не виникало
у таких осіб і

право на аліменти. Майнові відносини між
такими особами

вважалися цивільними, а не сімейними,
оскільки наявність

сім\’ї між ними з цього часу стала
категорично заперечуватися.

 

Відповідно до статті 283 Цивільного кодексу
1963 р. до

членів сім\’ї наймача, крім подружжя,
батьків, дітей, були

віднесені \”інші родичі\”. Під тиском судової
практики Указом

Президії Верховної Ради УРСР від 15 жовтня
1973 р. термін

\”інші родичі\” було замінено на \”інші
особи\”. Ними здебіль-

шого були фактична дружина та фактичний
чоловік. З цього

часу термінологічна категоричність
(співжителька, співжи-

тель) поступово стала згладжуватися.

 

3. Своєрідний прорив було зроблено Законом
України \”Про

власність\” від 7 лютого 1991 р., у статті
19 якого було вста-

новлено виникнення права спільної сумісної
власності на

майно, набуте спільною працею чи коштами
членів сім\’ї,

тобто виникнення так званої \”сімейної
власності\”. Ця норма

стосувалася не лише колишнього колгоспного
двору, а й осіб,

які проживали спільно у \”фактичному шлюбі\”,
та інших чле-

нів сім\’ї. Ця норма була перенесена до
Книги третьої \”Право

власності та інші речові права\” Цивільного
кодексу України.

 

4. Визнання осіб, які спільно проживають,
але без зареєст-

рованого шлюбу, сімейним союзом, зумовило
питання: чи на-

кладає стаття 8 Європейської конвенції про
захист прав та ос-

новних свобод людини, в якій встановлено
право людини на

повагу до її сімейного життя, на
держав-учасниць Конвенції

позитивні зобов\’язання, тобто чи зобов\’язує
вона їх до встанов-

лення однакового правового становища осіб,
які перебувають

у шлюбі, та осіб, які не є у шлюбі між
собою.

 

У справі \”Джонсон проти Ірландії\” Європейський суд з

прав людини зробив висновок, що договірні
сторони користу-

ються широкою свободою розсуду, визначаючи,
яких заходів

слід вжити для забезпечення додержання
Конвенції, з належ-

ним урахуванням потреб та ресурсів
суспільства і окремих

осіб. Отже, надати тим, хто живе у
фактичному, або, як його

зараз називають, \”цивільному\” шлюбі, окремі
майнові права,

якими наділено подружжя, – це право
держави.

 

5. Нинішня ситуація в Україні дещо нагадує
повоєнну –

економічна криза, низький рівень життя,
безробіття основної

частини населення і насамперед жінок.
Нестатки, економічна

залежність позбавили велику кількість жінок
та чоловіків

можливості вибору форми організації свого
сімейного життя.

І вони згоджуються на будь-які умови, щоб
вижити. Тому ар-

гументи, які свого часу були використані
професором В. І. Бо-

шком для пояснення необхідності правового
урівняння май-

нової сфери відносин у зареєстрованому і
незареєстрованому

шлюбі, зберегли своє значення.

 

6. Оскільки майно, нажите у \”цивільному\” шлюбі,
уже

визнане було спільною сумісною власністю,
йдеться лише про

відтворення відповідного положення Закону
України \”Про

власність\” у Сімейному кодексі України.
Тому відкрита, а не

завуальована (як це було зроблено у статті
19 Закону України

\”Про власність\”) норма про те, що майно,
набуте жінкою та

чоловіком, які проживають спільно, але без
реєстрації шлю-

бу, є їхньою спільною сумісною власністю,
не може сприйма-

тися як щось абсолютно нове і водночас як
міна сповільненої

дії, закладена під інститутом шлюбу.

 

1. Після смерті дружини Б. почав жити
однією сім\’єю з М.

Реєстрація їхнього шлюбу постійно
відкладалася, і так три-

вало 25 років. Своїх дітей у них не було,
М. брала участь у

вихованні та утриманні дітей чоловіка.

 

Після смерті Б. діти почали пред\’являти до
М. претензії

про виселення її з будинку. За її
відсутності з будинку були

вивезені усі цінні речі.

 

2. П. познайомилася з Д. випадково,
невдовзі він запропо-

нував їй переїхати до нього.

 

Д. публічно представляв П. своєю дружиною.
Жили вони

в достатку, хоча час від часу Д. нагадував
їй, що живе вона

на \”пташиних правах\”, що \”тут все моє\”.

 

Якби Д. знав, що як член сім\’ї П. має \”сервітут\”, тобто

право на безстрокове проживання у його
помешканні, якби

він знав, що придбане за час спільного
проживання майно є

спільною сумісною власністю, він обдумав би
все наперед,

перш ніж розпочинати сімейне життя з
особою, з якою він не

мав наміру одружуватися.

 

Надання права спільної сумісної власності
на майно, нажи-

те у \”цивільному\” шлюбі, зокрема поширення
принципу рів-

ності часток і на того, хто через поважні
причини не мав само-

стійного заробітку (доходу), є свідченням
державної охорони

сім\’ї, яка відповідно до статті 51
Конституції України не по-

в\’язується з підставами її створення.
Водночас це є своєрід-

ним захистом від духовного та матеріального
визиску однієї

особи з боку другої.

 

Таке нововведення Сімейного кодексу України
викликало

критику. З одного боку, представники
старшого покоління

заперечували проти \”цивільного\” шлюбу,
оскільки, на їхню

думку, він сприятиме падінню моральності в
суспільстві, з

іншого – представники молоді вважали, що
така новела об-

межує їхню свободу, оскільки наближає
майновий правовий

статус \”законного\” і \”цивільного\” шлюбу і
цим стимулює лю-

дей офіційно реєструвати свої відносини в
органах РАЦСу.

 

Регулювання майнових відносин між фактичною
дружи-

ною та чоловіком, закріплене у статті 74
СК, це не крок на-

зад, а навпаки – крок уперед, бо сприяє
утвердженню добро-

совісності у відносинах між жінкою та
чоловіком. При цьому

падіння моральності є наслідком саме
відсутності правового

регулювання, що створює можливість одному
паразитувати

за рахунок другого. Відповідно правило
статті 74 СК не

можна вважати \”прямою атакою на інститут
сім\’ї\”.

 

Запропоновані новели дійсно невидиме
підштовхуватимуть

жінку та чоловіка до органів РАЦСу,
оскільки майновий

правовий статус цих двох форм організації
сімейного життя

є максимально наближеним. Єдиний більш-менш
вагомий

плюс \”цивільного\” шлюбу – \”взяв свою валізу
і пішов\” –

не має особливого значення, бо так може
вчинити і кожен з

подружжя. А тим науковцям, які,
захоплюючись Указом від

8 липня 1944 р. і \”набутим правовим досвідом\”,
з \”подивом\”

читають статтю 74 СК, слід порекомендувати
прочитати стат-

тю 24 Конституції України, за якою жодна
ознака не може

бути підставою для пільг та обмежень, та
частину третю стат-

ті 51, в якій проголошена державна охорона
сім\’ї, без застере-

ження щодо підстав її створення. Як
зазначають психологи,

\”зніміть заборони і певне суспільне явище
втратить свою при-

тягальну силу\”. Стаття 74 заснована на
цьому висновку.

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

AlphaOmega Captcha Classica  –  Enter Security Code