Науково-практичний коментар до ст. 107 Сімейного кодексу України

Стаття 107. Розірвання шлюбу державним
органом реєстра-

ції актів цивільного стану за заявою одного
з

подружжя

 

1. Шлюб розривається державним органом
реєстрації

актів цивільного стану за заявою одного із
подружжя, як-

що другий із подружжя:

 

1) визнаний безвісно відсутнім;

 

2) визнаний недієздатним;

 

3) засуджений за вчинення злочину до
позбавлення волі

на строк не менш як три роки.

 

2. Шлюб розривається незалежно від
наявності між по-

дружжям майнового спору.

 

1. Стаття 107 СК надає одному з подружжя
право на ро-

зірвання шлюбу, здійсненню якого ніхто не
може перешкоди-

ти, а також містить вичерпний перелік
обставин, які породжу-

ють у нього це право. Йдеться про
обставини, які виникли, за

загальним правилом статті 43, після
реєстрації шлюбу і пере-

шкоджають шлюбним відносинам або
ускладнюють їх.

 

2. Відповідно до Цивільного кодексу України
особа може

бути визнана судом безвісно відсутньою,
якщо, за загальним

правилом, про неї немає відомостей у місці
її постійного про-

живання не менше одного року, а також може
бути визнана

недієздатною, якщо вона в результаті
психічного розладу здо-

ров\’я не усвідомлює значення своїх дій і
(або) не може керува-

ти ними. Якщо дружина чи чоловік були
визнані недієздат-

ними до реєстрації шлюбу, це є підставою
для визнання шлю-

бу недійсним.

 

У пункті 3 частини першої статті 107 СК
йдеться про особу,

яка засуджена і відбуває покарання за
вироком суду.

 

У всіх трьох ситуаціях право на розірвання
шлюбу вини-

кає з моменту набрання чинності відповідним
рішенням або

вироком суду. Однак наявність цих обставин
не є \”запро-

шенням\” до розірвання шлюбу. Кожна з них
створює лише

право, яке особа може здійснити за власним
розсудом. В одних

випадках хтось роками чекає зниклу дружину
чи засуджено-

го чоловіка, сподіваючись на подальше
спільне життя, а хтось

негайно подає заяву про розірвання шлюбу.
Рішення про те,

скористатися цим правом чи ні, залежить від
багатьох чинни-

ків, зокрема від якості сімейних відносин
між подружжям.

 

3. Дружина чи чоловік мають право подати
заяву про ро-

зірвання шлюбу до органу РАЦСу, якщо другий
з подружжя

відбуває покарання у вигляді позбавлення
волі на день її по-

дання. Така заява може бути подана в
останній день відбуття

такого покарання. Тобто не має правового
значення те, скіль-

ки часу залишилося до звільнення
засудженого.

 

Отже, важливими є два моменти:

 

1) один із подружжя засуджений за злочин не
менше як на

три роки позбавлення волі;

 

2) в день подання другим із подружжя заяви
про розірван-

ня шлюбу засуджений перебував у місцях
позбавлення волі.

 

4. Частиною другою статті 42 КпШС було
встановлено по-

ложення: якщо той, хто знаходиться в
ув\’язненні, або опікун

недієздатного \”порушать спір\” про дітей,
майно, стягнення

аліментів, то розірвання шлюбу проводиться
через суд.

 

У частині другій статті 182 КпШС було
написано дещо по-

іншому: відділ реєстрації актів
громадянського стану повідом-

ляє засудженого або опікуна недієздатного
про подання заяви

про розірвання шлюбу і встановлює строк, протягом
якого

слід було сповістити \”чи є спір…\”.

 

При одержанні повідомлення про відсутність
спору реєст-

рувалося розірвання шлюбу. Якщо надходило
повідомлення

про наявність спору, то цього було
достатньо для відмови в

розірванні шлюбу, без підтвердження факту
пред\’явлення по-

зову до суду.

 

Стаття 107 СК не пов\’язує розірвання шлюбу
органом реєс-

трації актів цивільного стану із наявністю
будь-якого спору.

 

5. Стаття 107 СК встановлює певну
процедурну пільгу для

одного з подружжя. А це значить, що ні
опікун недієздатного,

ні той з подружжя, хто позбавлений волі, не
можуть скорис-

татися нею. Тому розірвання шлюбу за
ініціативою того, хто

відбуває покарання, може відбуватися лише
за його позовом

(стаття 110 СК).

 

Той з подружжя, хто є на волі, або той, хто
є дієздатним, не

може звернутися до суду з позовом про
розірвання шлюбу,

оскільки для нього чинним є спрощений
порядок розірвання

шлюбу.

 

Таке трактування ситуації не суперечить
частині другій

статті 124 Конституції України, за якою
юрисдикція судів по-

ширюється на всі правовідносини, що
виникають у державі,

оскільки не ускладнює здійснення особою
свого права, а спро-

щує його. Крім того, завдання суду полягає
у здійсненні захис-

ту порушеного права чи інтересів. Такого
порушення за да-

них умов немає.