Науково-практичний коментар до ст. 119 Сімейного кодексу України

Стаття 119. Встановлення режиму окремого
проживання

подружжя

 

1. За заявою подружжя або позовом одного з
них суд мо-

же постановити рішення про встановлення для
подружжя

режиму окремого проживання у разі
неможливості чи не-

бажання дружини і (або) чоловіка проживати
спільно.

 

2. Режим окремого проживання припиняється у
разі по-

новлення сімейних відносин або за рішенням
суду на під-

ставі заяви одного з подружжя.

 

1. Ця норма з\’явилася у тексті проекту
Сімейного кодексу,

підготовленому до другого читання.
Відсутність, навіть серед

широкого кола юристів, інформації про \”сепарацію\” створю-

вала побоювання щодо несприйняття у
сесійній залі Верхов-

ної Ради України не лише цієї новели, а й
Кодексу загалом.

Прийняття проекту Сімейного кодексу у
першому читанні від-

крило можливість для включення до нього і
цього нового для

багатьох, але широко відомого у світі
правового інституту.

 

2. У 1563 р. Тридентський собор Римської
католицької церк-

ви остаточно заборонив розлучення: \”Того,
що з\’єднав Гос-

подь, не може роз\’єднати людина\”. Замість
розірвання шлю-

бу було дозволено \”відлучення від стола і
ложа\” (зерагаііо а

тепза еі ІЬого), або сепарацію, як його
зараз називають у

світі. Тривалий час основне значення
сепарації полягало у ле-

галізації окремого проживання подружжя,
адже одним із за-

конів тодішнього шлюбного права був
обов\’язок спільного

сімейного проживання.

 

\”Відлучення від стола і ложа\” як правовий
інститут був пе-

редбачений у цивільному законодавстві
багатьох європейсь-

ких держав. На його включенні до Угоди між
Україною та Ту-

рецькою Республікою Про правову допомогу та
співробітниц-

тво в цивільних справах наполягала турецька
сторона. І це

було зроблено, хоча на час ратифікації цієї
Угоди Верховною

Радою України (5 липня 2001 р.) відповідної
норми в україн-

ському законодавстві ще не було.

 

Ідею запровадження сепарації однозначно
підтримало ли-

ше Міністерство закордонних справ України.
Міністерство

юстиції не мало, на жаль, чіткої позиції з
цієї проблеми,

а Головне юридичне управління Верховної
Ради України кате-

горично заперечувало проти цієї правової
новели.

 

3. Сепарація – це лише крок до розірвання
шлюбу, але ще

не саме розірвання. Адже ті, що розійшлися,
ще не розлучи-

лися, і це створює надію на примирення і
тому певною мірою

вигідне для тих, у кого є діти.

 

Важко спрогнозувати, як часто
використовуватиметься ця

стаття, але вона потрібна.

 

Встановлення режиму окремого проживання не
суперечить

Конституції України, не порушує права
подружжя. Інститут

сепарації є юридичним закріпленням одного
із проявів права

кожного з подружжя на особисту свободу.
Дружина, чоловік

мають право вибору щодо місця проживання, і
в результаті

можуть жити окремо без встановлення режиму
окремого

проживання. Однак у цьому разі не
зупиняється дія презумп-

ції права спільної сумісної власності та
презумпції батьківст-

ва, а отже, у конфліктних ситуаціях може
виникнути потреба

судового захисту прав одного з подружжя.

 

4. Встановлення режиму окремого проживання
може від-

повідати інтересам одного з подружжя, який,
наприклад, ви-

їжджає на тривалий час за кордон, чи
засуджений до позбав-

лення волі, чи не бажає продовжувати
спільне життя.

 

Вимагати встановлення режиму окремого
проживання мо-

жуть одночасно і дружина, і чоловік. У
цьому разі суд розгля-

дає їхню заяву і може, але не зобов\’язаний
її задовольнити.

Якщо, наприклад, у подружжя є діти, щодо
яких немає домов-

леності про те, з ким із батьків вони
будуть проживати, якою

має бути участь в утриманні дітей того, хто
проживатиме

окремо, суд може відкласти розгляд справи
до досягнення

згоди щодо їх влаштування.

 

Оскільки такого застереження у статті 119
СК немає, ця

прогалина може бути заповнена за допомогою
аналогії зако-

ну – частини першої статті 109 СК.

 

5. Встановлення режиму окремого проживання
не означає,

що один із подружжя має виїхати з
помешкання, у якому во-

ни спільно проживали, або попередньо має
відбутися поділ по-

мешкання.

 

Режим окремого проживання може бути
встановлено щодо

подружжя, яке займає однокімнатну квартиру,
і за умови, що

ніхто з них не має наміру виселитися з неї.

 

6. Вимагати встановлення режиму окремого
проживання

може і один із подружжя. Володіючи правом
на особисту сво-

боду, він може вимагати сепарації і тоді,
коли другий з по-

дружжя не бажає подавати спільну заяву про
сепарацію або

заперечує проти неї.

 

Чи має право суд відмовити у позові? Слово \”може\” у час-

тині першій статті 119 СК не виключає такої
можливості.

Оскільки відповідно до статті 7 СК сімейні
відносини регулю-

ються на засадах справедливості, а суд
регулює ці відносини

між конкретними особами, які є позивачем та
відповідачем,

то відмова в позові про сепарацію може бути
обгрунтована

важкою хворобою відповідача, наявністю
кількох дітей, ін-

шими обставинами, які мають істотне
значення. Якщо, на-

приклад, рятуючи дружину, чоловік втратив
обидві ноги і

став інвалідом, то вимагати у цій ситуації
встановлення ре-

жиму окремого проживання було б
несправедливо. Або якщо

після народження третьої дитини дружина
захворіла на роз-

сіяний склероз і перебуває у немічному
стані, у цьому разі та-

кож перешкодою до сепарації мав би стати
принцип справед-

ливості.

 

Отже, кожен із подружжя може беззастережно
змінити

своє місце проживання, не підтримувати
жодних зв\’язків із

своїм чоловіком чи дружиною. І немає сили,
окрім власного

бажання, яка примусила б їх жити спільно.

 

Тобто фактична сепарація може відбутися
завжди, як тіль-

ки цього побажає один із подружжя, але коли
йдеться про

юридичне оформлення окремого проживання, то
тут волі ли-

ше одного з подружжя може бути замало.

 

Оскільки режим окремого проживання породжує
досить

серйозні правові наслідки, тому позивач має
подати до суду

відповідне обгрунтування своєї вимоги.

 

7. У разі подання одним із подружжя позову
про встанов-

лення режиму окремого проживання другий з
подружжя має

право пред\’явити зустрічний позов про
розірвання шлюбу, і

навпаки. Який із цих позовів задовольнити –
на це питання

суд шукатиме відповіді з урахуванням
відносин між подруж-

жям, глибини і тривалості конфлікту між
ними.

 

8. Режим окремого проживання може бути
обмежений пев-

ним строком або може бути встановлений без
зазначення

строку.

 

9. Для припинення режиму окремого проживання
достат-

ньо фактичного поновлення шлюбних відносин,
однак при

виникненні спору можна не мати на
підтвердження цієї об-

ставини достатніх доказів. Тому для
гарантії своїх прав та ін-

тересів бажано все-таки звернутися з
відповідною заявою до

суду.

 

Цей режим може бути припинений судом від
дня подання

заяви або, за згодою подружжя, з іншого
дня.