Науково-практичний коментар до ст. 129 Сімейного кодексу України

Стаття 129. Спір про батьківство між чоловіком матері
дити-

ни та особою, яка вважає себе батьком дитини

 

1. Особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої

жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини пе-

ребувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред\’яви-

ти до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, по-

зов про визнання свого батьківства.

 

2. До вимоги про визнання батьківства застосовується

позовна давність в один рік, яка починається від дня,
коли

особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство.

 

1. Чи морально допускати оспорювання \”шлюбного\” бать-

ківства іншою, \”сторонньою\” особою? Вважалося, що ні.
Пев-

но, саме через це така можливість у Кодексі про шлюб та

сім\’ю України 1969 р. передбачена не була, а тому
оспорити

батьківство чоловіка, який перебував у шлюбі з матір\’ю
дити-

ни, ніхто, крім нього самого не міг.

 

2. Відповідно до Цивільного процесуального кодексу Украї-

ни кожна заінтересована особа має право звернутися до
суду

за захистом свого права чи охоронюваного законом
інтересу.

 

За статтею 7 Конвенції про права дитини, дитина, наскіль-

ки це можливо, має право знати своїх батьків.

 

Як записано у статті 122 СК, права та обов\’язки батька та

дитини грунтуються на походженні дитини від нього.
Встанов-

лення саме цього добивається той, хто оспорює батьківство

чоловіка матері дитини.

 

Ця потужна законодавча база дає підставу стверджувати,

що інтерес того, хто є фактичним батьком дитини, у
встанов-

ленні з нею юридичного зв\’язку слід вважати таким, що
охо-

роняється законом, а тому цей інтерес може бути предметом

судового захисту.

 

Стаття 129 СК вперше допускає можливість розгляду су-

дом спору про батьківство між чоловіком (колишнім чоло-

віком) матері дитини та особою, яка вважає себе її
(дитини)

батьком. Тим самим стає можливим виявлення таємниць осо-

бистого життя кожного з учасників цього процесу.

 

3. У зв\’язку з тим, що батьківство чоловіка матері дитини

презюмується, він не зобов\’язаний доводити своє
батьківство.

Тому тягар доказування свого батьківства, тобто
спростуван-

ня презумпції шлюбного батьківства, лежить на позивачеві.

 

Доказом батьківства позивача можуть бути різні обставини

(відомості), насамперед, висновок судово-генетичної
експер-

тизи.

 

4. Мати дитини має право брати участь у справі як третя

особа на стороні відповідача.

 

5. Стаття 171 СК не зараховує цього спору до тих, при
роз-

гляді яких має бути вислухана думка дитини, оскільки (як
і

щодо інших різновидів спору про батьківство) вибирати
собі

батька дитина не може. Хоча така можливість не може

заперечуватися.

 

6. Стаття 129 СК встановлює відносно коротку позовну дав-

ність, що повинно стимулювати заінтересовану особу до
швид-

кого реагування на інформацію про своє батьківство. Про-

пущення позовної давності без поважної причини може свід-

чити про неготовність особи до статусу батька, наявність
сум-

нівів щодо походження дитини від нього тощо.

 

Оскільки походження дитини по лінії батька вже визначе-

не, це забезпечує стабільність сімейно-правового статусу
ди-

тини, а отже, недопустимість його необЄрунтованого розхиту-

вання.